Політична економія - Ніколенко Ю. В. - § 3. СЕРЕДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

Перший середній економічний цикл почався з економічної кризи у 1825 р., яка вразила економіку Великобританії. Наступна економічна криза розпочалася у 1836 р., яка охопила економіку Великобританії та США. У 1847 р. настала нова економічна криза, яка вже вразила економіку Великобританії, США, Франції, Німеччини. У 1857 р. вибухнула перша світова економічна криза, чим був започаткований світовий характер цього явища. Наступні економічні кризи відбувалися у 1866р., 1873 р., 1882 р., 1890 р., 1900 р., 1907 р.,1913-1914 рр., 1920-1921 рр., 1929-1933 рр., 1937-1938 рр. Після Другої світової війни світова економіка переживала економічні кризи 1948-1949 рр., 1953-1954 рр., 1957-1958 рр., 1960-1961 рр., 1969-1970 рр., 1980-1982 рр., 1990-1991 рр., 2000-2001 рр.

Середні економічні цикли тривалістю 7-11 рр. справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. Тому їх часто називають базовими. Економісти, які досліджували класичні економічні цикли ХІХ ст., як правило, виділяли чотири фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Сучасні дослідники, враховуючи своєрідність та особливості економічних циклів ХХ ст. виділяють дві фази: спад (рецесія) і піднесення (експансія), а поворотні точки відповідно називають - піком (вершиною) і дном.

Основними фазами середнього економічного циклу є криза і піднесення (див. рис. 18.1).

Рис. 18.1. Схема середньоекономічного циклу: 1 - криза, 2 - депресія, 3 - пожвавлення, 4 - піднесення.

Що відбувається з економікою на різних фазах економічного циклу?

Криза - це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується не менше як протягом двох кварталів підряд. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо довгострокового користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і збільшення запасів. Тому зменшується обсяг виробництва промислової продукції і ВВП в цілому. Скорочуються інвестиції в будівництво, зменшується попит на машини та устаткування. Одночасно падає попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня (тижня), частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі спаду доходи макроекономічних суб'єктів зменшуються, а це спричиняє подальше скорочення сукупного попиту, що штовхає економіку до подальшого спаду.

Спад болісно вражає економіку, передусім, галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських машин, автомобілів, холодильників, меблів, а також у будівельній галузі.

Інша справа - продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари щоденного вжитку, а також послуги закладів освіти, охорони здоров'я, комунальної сфери. їх закупівлю не можна відкласти надовго. Щоправда, у фазі спаду обсяг закупівель цих товарів та послуг може дещо зменшитися.

Криза починається зі сфери обігу. Ринок, який безперешкодно вбирав усі вироблені товари, в якийсь період часу виявляється переповненим, але товари все ще продовжують поступати. Попит починає поступово падати, він відстає від пропозиції і з часом майже припиняться, а між іншим, багато підприємств все ще продовжує по інерції виробляти і поставляти на ринок продукцію, але гроші у зворотному напрямі не поступають або поступають в неповному обсязі. Зростає попит на кредит, що стимулює підвищення ставки відсотка. Банки скорочують кредитування спекулятивних операцій. Підвищення відсоткової ставки, а також зменшення дивідендів внаслідок зменшення прибутків веде до зниження курсу акцій. Це спричиняє знецінення капіталу. Підприємці починають стримувати виробництво. Його скорочення призводить до подальшого зменшення прибутків, що заважає підприємцям погасити свою заборгованість перед банками. Банки втрачають активи. В таких умовах можливе банкрутство банків. Зменшення прибутків у підприємств також супроводжується їх банкрутством. Крах підприємств, неможливість збуту в одній ланці робить неможливим платежі за зобов'язаннями по всьому ланцюжку кредитної системи. Виникає криза неплатежів, що перетворює банкрутство в масове явище. Розвивається серія неплатежів з подальшою можливою ланцюговою серією крахів і банкрутств.

Треба відмітити, що кризи несуть в собі засоби одужання економіки. У міру розвитку кризи ціни на товари знижуються, створюючи тим самим можливість збуту і перспективу виходу з кризи. Після першої світової війни циклічні кризи продовжували регулярно потрясати світову економіку, але їх характер суттєво змінився.

Величезний біржовий крах у "чорний" вівторок 29 жовтня 1929 р. поклав початок довготривалій кризі (1929-1933 рр.), яка за своєю глибиною не мала аналогів. Падіння цін супроводжувалось скороченням виробництва в усьому капіталістичному світі, зокрема в США на 46%, в Німеччині на 40%, майже на 30% у Франції і "лише" на 10% - у Великобританії, де економічна криза почалась ще у 20-х роках.

Промислово розвинені країни зіткнулись у цей час з унікальною за своїми масштабами дефляцією, в результаті якої ціни у Великобританії знизились майже на 25%, дещо більше 30% - в Німеччині і США і більше ніж на 40% - у Франції.

Падіння цін, скорочення виробництва, глибока криза банківської системи, знецінення валюти - ось неповний перелік тих бід, які звалилися на економіку країн, які ще недавно вважалися процвітаючими. Але криза 1929-1933 рр. заставила уряди цих країн повернутися лицем до економіки, розробити відповідні заходи, які б впливали на економічний розвиток і попереджували, не допускали або в усякому разі зменшували глибину і тривалість економічного спаду. Тому після Другої світової війни кризи відзначаються меншою тривалістю та меншою глибиною падіння виробництва, амплітуда коливань зменшується. Це є результатом глибокого, всебічного дослідження економістами причин, характеру розвитку економічних криз та вироблення відповідних, досить ефективних рекомендацій по запобіганню економічним кризам та реалізацією урядами цих рекомендацій. Так, з листопада 2000 р. економіка країн світу почала втягуватися у чергову економічну кризу, але своєчасна реалізація урядами заходів, спрямованих на стимулювання споживчого попиту домогосподарств, інвестиційної активності підприємницького сектора дала можливість не допустити абсолютного скорочення обсягів виробництва, знизилися лише темпи економічного зростання. Якщо у 2000 р. темпи зростання ВВП у США становили 4,1%, то у 2001 р. вони знизилися до 0,3%, у країнах Європейського співтовариства - відповідно 3,5 % і 1,5%, у країнах Організації економічного розвитку та співробітництва - 3,4% і 0,9%, у країнах з високим рівнем розвитку - 3,5% і 0,8%, економіка країн світу - 3,9% і 1,2%.

Депресія. Падіння виробництва не може продовжуватися безкінечно, рано чи пізно воно припиняється і економіка вступає у нову фазу свого розвитку - депресію. Це такий стан економіки, коли обсяги виробництва знизилися до найнижчої позначки, інвестиції близькі до нуля, найвищого рівня досягають: незавантаженість виробничих потужностей, банкрутство фірм і безробіття, падіння виробництва фактично припиняється, хоча воно ще не виявляє скільки-небудь явних ознак до стабілізації, поява деяких симптомів пожвавлення в економіці може бути зведена нанівець будь-яким чинником (внутрішнім чи зовнішнім), бо сила факторів до зростання є ще надто малою. Наприклад, економіка України у 19971998 рр. фактично переживала стан депресії, намітилось певне пожвавлення, але світова фінансова криза, яка певною мірою охопила і економіку нашої країни, зіштовхнула її до подальшого падіння. І все ж необхідність задоволення потреб населення і прагнення підприємців до прибутку, заходи уряду по стабілізації економіки виводять її зі стану невизначеності, застою у наступну фазу розвитку економічного циклу - пожвавлення.

Пожвавлення. У цей період економіка починає видужувати, зростають обсяги виробництва, в кінці стадії пожвавлення вони досягають передкризового рівня. Зростає підприємницька активність. Припиняється дезінвестування, відновлюються товарно-матеріальні запаси, розпочинається процес оновлення основного капіталу. Амортизаційні відрахування використовуються на придбання нового, більш продуктивного устаткування. В результаті збільшується попит на інвестиційні товари, який стимулює безпосередніх виробників знарядь праці. Збільшуються доходи, заощадження, знижується відсоткова ставка, оживає споживчий попит, особливо на товари довгострокового користування. Все це сприяє подальшому зростанню інвестицій. їх збільшення супроводжується створенням нових робочих місць, зростає попит на робочу силу, збільшується випуск продукції, відбувається деяке підвищення рівня цін, що знову ж таки веде до збільшення доходів макроеконо-мічних суб'єктів і до подальшого зростання їх попиту: одних - на споживчі товари, а інших - на інвестиційні. Економіка неухильно наближається за обсягом виробництва до передкризового рівня. Тому цю фазу називають фазою відновлювального економічного зростання, за якою слідує фаза піднесення.

Піднесення - це такий період у розвитку економіки, коли вона демонструє подальше розширення виробництва, збільшення доходів усіх макроекономічних суб'єктів, зростання добробуту народу, економіка функціонує в режимі повної зайнятості ресурсів, безперервно зростають інвестиції, споживчі витрати, збільшується продаж товарів у кредит, зростає заборгованість, формуються диспропорції в економіці, створюються передумови для входження економіки у новий цикл свого розвитку, початок якого задає криза.

Схожі статті




Політична економія - Ніколенко Ю. В. - § 3. СЕРЕДНІ ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

Предыдущая | Следующая