Політична економія - Федоренко В. Г. - 13.5. Сутність та функції заробітної плати

Процес праці являє собою доцільну діяльність людей, спрямовану на пристосування продуктів природи для задоволення їхніх потреб. Носієм здатності до праці є людина. Сукупність фізичних, інтелектуальних, психологічних, духовних можливостей до праці у процесі виробництва товарів та надання послуг визначається економічною наукою як категорія "робоча сила". Цю здатність і продає на ринку праці її носій - найманий працівник.

Здатність до праці притаманна не тільки найманим працівникам - людям, які позбавлені власності на засоби виробництва, - ай власникам землі та капіталу. В умовах ринкової економіки робоча сила - здатність не просто до якогось виду праці, а саме до найманої праці. Тому оинкова економіка передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу та земельних власників, що породжує економічну потребу у працівника найматися до власника капіталу та землі. Ця потреба властива тільки найманому працівникові і вона відсутня у власників капіталу і землі.

В економічній науці сформувалось два підходи до розуміння сутності заробітної плати:

1) заробітна плата як форма вартості та ціни робочої сили (К. Маркс);

2) заробітна плата як ціна праці (Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, П. Саму-ельсон та ін.).

Відповідно до першого підходу в умовах ринкової економіки здатність людини до праці стає предметом купівлі-продажу, тобто товаром. Як відомо, будь-який товар, в тому числі і товар "робоча сила", має вартість і споживну вартість. Вартість робочої сили, як і будь-якого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва, а отже і відтворення цього специфічного об'єкта купівлі-продажу. Вартість робочої сили являє собою певну кількість суспільної праці, втіленої у певній сумі життєвих засобів, необхідних для підтримання життя працівника, який продає свою здатність до праці.

Отже, вартість робочої сили набуває форми вартості життєвих засобів працівника. Вона має бути достатньою для того, щоб підтримувати та відтворювати здатність людини до праці.

Людина - носій робочої сили - смертна. Для того, щоб на ринку праці завжди були нові покоління працівників, її продавець повинен мати сім'ю, дітей, тобто необхідно забезпечити постійний процес відтворення робочої сили. Його складовою є заміщення робочої сили, яка припиняє трудову діяльність внаслідок настання пенсійного віку або смерті, новою кількістю робочої сили. Тому сума життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, має містити життєві засоби для нових поколінь працівників, тобто дітей працівника, які згодом стають на ринку праці новими власниками та носіями товару "робоча сила".

Споживну вартість товару "робоча сила" складає її здатність у процесі з 'єднання із засобами виробництва, які їй не належать, створювати вартість значно більшу, ніж вартість, яка необхідна для її відтворення.

Відповідно до поглядів К. Маркса, капіталістична система господарювання базується на тому, що вартість робочої сили - величина менша від величини вартості продукту, створеного працівником у процесі праці. Ця різниця є додатковою вартістю, яка безплатно присвоюється підприємцем і складає неоплачену працю працівника. Щодо таких факторів виробництва як земля і фізичний капітал, то К. Маркс вважав, що ці ресурси хоча і беруть участь у створенні додаткової вартості, але самі не є джерелом її створення, бо тільки робоча сила створює вартість і переносить частину вартості засобів виробництва (землі і капіталу) на новий продукт. Перенести вартості більше, ніж її мають зазначені засоби виробництва, не можна.

Західна економічна наука повністю ігнорує проблему експлуатації, виходячи з того, що всі фактори виробництва беруть участь у створенні певного обсягу товарів і послуг. Через те, що їхня участь у ціні знов створеного продукту різна, то і їхня частка у виторгу від реалізації пропорційна до їхньої участі. Звідси висновок: ринок забезпечує справедливий розподіл доходів пропорційно до участі різних економічних ресурсів у виробленому товарі, наданій послузі. Ту різницю, яка в марксизмі характеризується як додаткова вартість, у немарксистській економічній науці визначають як нормальний прибуток на робочу силу (працю), яку присвоює власник капіталу, що купив на певний час право функціонального використання робочої сили. Відповіді! до цього найманий працівник продає власникові капіталу працю і отримує заробітну плату, яка і є ціною праці. Отже, відповідно до другого підходу заробітна плата виступає як плата за працю, тобто ціна праці.

Водночас покупець робочої сили наймає не будь-якого працівника, а такого, який завдяки своїм професійним навичкам, досвіду та здібностям здатний виробляти продукцію або надавати послуги, які користуються попитом на ринку.

Вартість робочої сили - величина непостійна. Вона змінюється під впливом ряду чинників. Насамперед вартість робочої сили змінюється залежно від зміни вартості життєвих засобів працівника, тобто зі зміною величини робочого часу, необхідного для їх виробництва. Тому вартість робочої сили залежить від продуктивності праці в галузях, де виробляються життєві засоби.

Вартість робочої сили різна у кожній окремій країні, тому що національний рівень заробітної плати формується під впливом багатьох чинників. На неї впливає рівень суспільної продуктивності праці в країні, узагальнюючим показником якого є обсяг валового національного продукту, виробленого на душу населення, а він неоднаковий у кожній країні. Важливе значення мають темпи розвитку виробництва.

На величину вартості робочої сили водночас впливають ціна та обсяг природних і традиційних потреб, що склалися в країні історично. Змінюють величину вартості робочої сили витрати на підготовку працівника. В умовах сучасної науково-технічної революції зростає необхідність у висококваліфікованій та високоосвіченій робочій силі, що потребує значних витрат на її підготовку.

Значний вплив на вартість робочої сили має інтенсивність праці, рівень якої у кожній країні неоднаковий. Праця, яка не досягає рівня середньої інтенсивності, потребує більше часу, ніж суспільно необхідно в цій країні, тому що не є працею нормальної інтенсивності. Інтенсивна праця супроводжується більшими витратами розумової і фізичної енергії, які можуть бути відновлені більш високою заробітною платою. В країнах, де інтенсивність праці висока, заробітна плата буде високою.

Національний рівень заробітної плати також залежить від частки фонду оплати праці у новоствореній вартості. Він буде вищий у тому разі, коли ця частка висока і навпаки, невисоким, коли питома вага фонду оплати праці невелика. На цей рівень також впливають організація праці в країні, оцінка міри праці та результатів виробництва.

Складовою теоретичних питань заробітної плати є розуміння того, що це економічна категорія, яка відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником щодо розподілу новоствореної вартості. В цьому розумінні доречнішим є поняття "оплата праці", яка, окрім власне заробітної плати, включає й інші витрати роботодавця на робочу силу.

Окрім цього, вона являє собою винагороду або заробіток найманого працівника, обчислений у грошовому вираженні, який за трудовим договором роботодавець сплачує йому за роботу, вже виконану або яка має бути виконана.

В умовах ринкової економіки заробітна плата - це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю та її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці. В цьому розумінні найчастіше вживаються середні показники ставок оплати одиниці праці певної якості (наприклад, людино-години).

Для найманого працівника заробітна плата - це елемент витрат виробництва, і, водночас, головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Сутність заробітної плати найбільш повно проявляється у функціях, які вона виконує у процесі суспільного відтворення. Винятково важлива роль заробітної плати у функціонуванні ринкової економіки зумовлена тим, що вона має одночасно та рівноцінно виконувати декілька функцій.

Відтворювальна функція заробітної плати полягає у забезпеченні працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції тісно пов'язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, із встановленням на державному рівні такого її мінімального розміру, який забезпечував би відтворення робочої сили, давав змогу працівнику утримувати сім'ю.

Стимулювальна функція заробітної плати полягає у встановленні залежності її розміру від кількості та якості затраченої праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність має бути такою, щоб заохочувати працівників до постійного покращення кількісних і якісних результатів праці.

Регулювальна або ресурсно-розміщувальна функція заробітної плати полягає в оптимізації розміщення робочої сили за регіонами, у галузях, господарствах, підприємствах з урахуванням ринкової кон'юнктури.

Формування ринку праці, що ефективно функціонує, передбачає свободу кожного найманого працівника вільно обирати місце прикладання своєї праці. Його прагнення до підвищення життєвого рівня зумовлює територіальні переміщення у пошуках роботи та оволодіння професіями, щоб максимально задовольняти свої зростаючі потреби та потреби членів сім'ї. Іншими словами, у ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід туди працівників з неефективних робочих місць.

Соціальна функція заробітної плати відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою працівника в новоствореному доході відповідно до його трудового внеску. Соціальне значення цієї функції заробітної плати полягає в забезпеченні соціальної справедливості, передусім, при розподілі доходу між найманими працівниками відповідно до результатів їхнього трудового внеску.

Серед функцій заробітної плати важливою є оптимізаційна. її зміст зводиться до того, що заробітна плата як складова витрат виробництва спричиняє мотивацію власника фірми до вдосконалення матеріальної технічної бази виробництва, його раціоналізації, підвищення продуктивності праці. Реалізація цієї функції безпосередньо пов'язана також із запровадженням прогресивних форм і систем заробітної плати, удосконаленням цих елементів оплати праці.

Розглянуті функції заробітної плати мають власних персоніфікованих носіїв. Йдеться про суб'єкти, що найбільш зацікавлені в її реалізації.

У реалізації відтворювальної функції найбільше зацікавлені наймані працівники; регулювально - державні органи, бо вона тісно пов я за на із забезпеченням повноцінного функціонування ринку праці; соціальної - переважно наймані працівники та держава як гарант прав і свобод найманих працівників та соціальної справедливості в суспільстві; оптимізаційиої - роботодавець, адже саме він має отримати певний виробничий результат від використання найманої робочої сили.

Основні функції заробітної плати між собою тісно пов'язані і тільки за їх системного використання досягається ефективна організація заробітної плати. Надання переваг одній із них неминуче породжує кризові явища в економіці.

У сучасних умовах заробітна плата в Україні повною мірою не виконує жодної із зазначених функцій. Упродовж багатьох років в Україні вона підтримувалася на соціально низькому рівні. Нині для більшості найманих працівників заробітна плата перетворилася на невелику (та ще й не гарантовану) соціальну виплату, що дає змогу пережити, перебути важкі часи, але ніяк не досягти добробуту. Штучне стримування заробітної плати призвело до того, що нині витрати на заробітну плату в Україні в розрахунку на одиницю валового національного продукту майже вдвічі нижчі ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою. Водночас, трудомісткість виготовлення продукції перевищує досягнуту в зазначених країнах нерідко і у 3-4 рази.

Схожі статті




Політична економія - Федоренко В. Г. - 13.5. Сутність та функції заробітної плати

Предыдущая | Следующая