Політична економія - Федоренко В. Г. - 10.4. Використання доходів домогосподарств

10.4.1. Витрати домогосподарств і закономірності їх зміни

З'ясовуючи сутність і структуру доходів домашніх господарств, слід проаналізувати їх витрати.

Логіку зміни витрат домогосподарств вперше теоретично обгрунтував у XIX ст. німецький економіст Ернст Єнгель, яку на його честь почали називати законом Енгеля.

Згідно з законом Енгеля, зі зростанням доходів домогосподарства питома вага його витрат на продукти харчування зменшується, частка витрат на придбання непродовольчих товарів та комунальні послуги змінюється мало, а частка витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних благ зростає. Ця зміна витрат породжується тим, що різноманітні життєві блага мають для людей неоднакову цінність.

Дохід, що залишився в розпорядженні домогосподарства після сплати особистого прибуткового податку до бюджету, розподіляється на витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства - це витрати на придбання споживчих благ для задоволення власних потреб. У вартісній формі - це та сума грошових коштів, яка витрачається домогосподарствами на придбання різноманітних товарів та послуг. Споживання забезпечує відтворення домогосподарств, створює стимули для розвитку і вдосконалення вітчизняного виробництва. На споживчі витрати припадає основна частина доходів домогосподарств. Вони формують споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором розвитку національної економіки.

Доходи домогосподарств використовуються для придбання продовольчих та непродовольчих товарів, витрачаються на побутові та соціально-культурні послуги та ін.

Зростання грошових доходів домогосподарств призводить не тільки до більш повного задоволення власних потреб, а й змінює структуру поточного споживання і напрямів використання доходів.

Структуру сукупних витрат домогосподарств в Україні ілюструє таблиця 10.2

структуру сукупних витрат домогосподарств в україні

Із таблиці видно, що спільним для міських і сільських домогосподарств є велика питома вага витрат на продовольчі товари (відповідно 60,4 та 68,2 відсотків сукупних витрат у 2003 р.). Домогосподарства, які знаходяться у сільський місцевості, більше витрачають коштів на продовольчі товари тому, що більше споживають продуктів харчування. Це пояснюється тим, що переважну частину продовольчих товарів сільські домогосподарства виробляють для задоволення власних потреб, власного споживання.

Витрати на непродовольчі товари домогосподарств міських поселень у 2003 році були в 1,5 рази більші від аналогічного показника домогосподарств, які проживають у сільський місцевості. Це пояснюється насамперед низькою заробітною платою працівників у сільський місцевості. Так, питома вага частки оплати праці у структурі грошових доходів домогосподарств міських поселень у 2003 році була більшою за аналогічний показник сільських домогосподарств у 1,84 рази (див. табл. 10.1).

Із таблиці 10.2 видно, що домогосподарства міських поселень у 2003 році в 1,76 рази більше витрачали коштів на оплату житла та різноманітних послуг, ніж домогосподарства сільськійої місцевості. Це пояснюється, по-перше, обмеженістю номенклатури послуг у сільській місцевості, а по-друге, тим, що грошові доходи сільських домогосподарств значно менші порівняно із міськими домогосподарствами.

Витрати домогосподарств на споживання пов'язані з сукупним доходом, попитом, ринковими цінами та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, граничною схильністю до споживання, граничною схильністю до заощадження та ін.

Дохід домогосподарства та рівень ринкових цін є основними чинниками, які встановлюють межу задоволення потреб в основних споживчих благах. Тобто утворюють те, що називається бюджетним обмеженням. Сукупність споживчих благ, які можуть придбати домогосподарства на ринку наявного бюджетного обмеження, називають фінансово можливими. Чим більший дохід, який домогосподарство може витратити на придбання споживчих благ, тим більші можливості воно має для задоволення своїх потреб.

Дослідженнями впливу зміни доходу домогосподарств на споживання встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і дохід. Однак поточне споживання залежить не тільки від рівня доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання (МРС).

Граничною схильністю до споживання називається відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала, тобто:

Ця формула показує, що частина додаткового доходу іде на прирощування споживання.

Як визначається гранична схильність до споживання? Розглянемо дані таблиці 10.3.

Припустимо, домогосподарство має річний дохід у 20 000 грн. Розглянемо, як будуть зростати його витрати на споживання при рівномірному зростанні його доходу на 2000 грн щорічно.

Дані таблиці 10.3. свідчать, що кожного року дохід зростає, але з кожних додаткових 2000 грн все відносно менша частка споживається, а відносно більша - заощаджується. Так, у другому році, одержавши додаткових 2000 грн, з яких 1600 грн домогосподарство додатково витрачає на споживання, а додаткові 400 грн - заощаджує. У третьому році, одержавши знову додаткове збільшення доходу 24 000 грн, з додаткових 2000 грн домогосподарство уже витрачає на споживання тільки 1400 грн, а 1000 грн заощаджує і так далі. Отже, питому вагу споживання з прирощуванні доходу розраховують так: 1600:2000=0,8; тобто у другому році з кожної додаткової грошової одиниці доходу 80 відсотків витрачається на споживання та 20 відсотків на заощадження, гранична схильність до споживання у цьому році дорівнює 0,8.

Аналогічно розраховується гранична схильність до споживання при переході від будь-якого рівня доходів до наступного.

Дані таблиці 10.3 свідчать, що абсолютно зростають і споживання, і заощадження, але відносна частка споживання все більше скорочується, а частка заощаджень зростає.

Отже, згідно з "основним психологічним законом", величина граничної схильності до споживання перебуває між нулем і одиницею:

Якщо гранична схильність до споживання дорівнює нулю (МРС=0), то весь приріст доходу буде заощаджуватися, бо заощадження - це та частина доходу, яка не споживається.

Якщо гранична схильність до споживання буде дорівнювати одиниці (МРС=1), то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Суть ефекту доходу полягає в тому, що він означає вплив зміни ринкової ціни на реальний дохід домогосподарств як споживачів. Якщо грошовий дохід домогосподарства є сталим, то зростання ринкових цін для нього рівнозначне зниженню його реального доходу. Якщо ринкові ціни зростають, а грошові доходи залишаються сталими, то купівельна спроможність домогосподарств зменшується, і вони купують менше споживчих благ (товарів та послуг). І навпаки, за зниження ринкових цін реальні доходи домогосподарств за постійності їх грошових доходів зростатимуть.

Ефект заміщення виражається в тому, що коли ринкова ціна на певний товар зростає, то домогосподарства намагаються замінити цей товар на інший, аби отримати бажане споживче благо за найнижчу ціну. Тобто заміщують дорогі товари більш дешевими. Наприклад, при зростанні ціни на каву споживач буде намагатися замінити цей продукт більш дешевим - чаєм. Отже, ефект заміщення в тому, що за нижчої ринкової ціни домогосподарство хоче придбати дешевші споживчі блага замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Схожі статті




Політична економія - Федоренко В. Г. - 10.4. Використання доходів домогосподарств

Предыдущая | Следующая