Основи ринкової економіки України - Селезньов В. В. - 10.1. Загальні положення

10.1. Загальні положення

Праця - це доцільна діяльність людини, спрямована на видозмінення та пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб.

Термін робоча сила в широкому економічному розумінні означає сукупність фізичних і духовних здібностей людини до праці. При цьому мається на увазі не тільки здатність до праці окремої людської особистості, а й трудові ресурси суспільства в цілому, всіх людей фізичної та розумової праці.

Робоча сила - це товар, і як усякий товар вона має свій ринок, на якому здійснюється його купівля-продаж - ринок праці, або ринок робочої сили.

Суб'єктами ринку праці є працедавець (англ. employer), тобто будь-яка юридична або фізична особа, що має потребу в робочій силі і використовує найману працю, та найманий працівник (англ. employee), що пропонує (продає) свою робочу силу.

Як і на всякий товар, ціна на робочу силу визначається залежно від попиту та пропозиції. Вартість товару "робоча сила" виражається в розмірі заробітної плати, що у певний момент встановилася на тому чи іншому ринку праці (мал. 37).

Ситуація, що складається на ринку-праці, характеризується зайнятістю населення та відсутністю або наявністю безробіття.

Зайнятість населення - це система відносин між людьми з приводу забезпечення їх робочими місцями та участі працездатного населення у господарській діяльності суспільства.

Держава забезпечує зайнятість населення шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць та розвитку підприємництва.

Безробіття (англ. unemployment) - це явище, коли частина економічно активного населення, що бажає працювати, не

ціна робочої сили

Мал. 37. Ціна робочої сили

Може застосувати свою робочу силу, коли пропозиція робочої сили різко перевищує попит на неї. Безробіття виникає тоді, коли кількість наявних робочих місць менша від тієї кількості, яка потрібна для працевлаштування всіх громадян.

Хто ж може вважатися безробітним?

Відповідно до Закону "Про зайнятість населення " безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Міжнародна організація праці (МОП) дає таке визначення: "Безробітний - це людина, що хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця ".

Розрізняють кілька видів безробіття.

Класичне безробіття виникає при вивільненні (звільненні) працедавцями частини працюючих з метою підвищення заробітної плати працівникам, що залишилися.

Циклічне безробіття виникає в періоди загального економічного спаду, падіння загального обсягу виробництва, коли зайнятість у зв'язку з цим скорочується, а безробіття зростає. Циклічне безробіття виявляється в перевищенні пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Фрикційне безробіття пов'язане з добровільним переходом працівників з однієї роботи на іншу. Коли людина має свободу вибору роду діяльності або місця роботи, в якийсь момент часу вона опиняється у положенні між попередньою та наступною роботами. Таким чином, фрикційне безробіття викликане незайнятістю працівників під час переходу з одного місця роботи на інше.

Структурне безробіття пов'язане з невідповідністю структури робочої сили структурі робочих місць. З часом у структурі виробництва відбуваються зміни, викликані науково-технічним прогресом, що, у свою чергу, змінюють структуру попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на окремі види професій зменшується або припиняється зовсім. Одночасно збільшується попит на інші види професій, у тому числі нові, раніше взагалі не існуючі. Оскільки робоча сила реагує на такі зміни досить повільно, виникає структурне безробіття.

Технологічне безробіття є наслідком скорочення зайнятих на виробництві у зв'язку з його автоматизацією і впровадженням нових технологій.

Нарівні з явними, відкритими видами безробіття, існує також приховане безробіття, що характеризується недовикористанням робочої сили. Воно полягає у тому, що певна кількість осіб найманої праці змушена працювати (з ініціативи працедавця, а також через відсутність на ринку робочої сили робочих місць з повною зайнятістю) за умови меншої тривалості робочого часу (неповний робочий тиждень, скорочений робочий день тощо).

Приховане безробіття виявляється також у тому, що фахівці виконують роботу, яка потребує набагато нижчої кваліфікації, ніж та, якою володіє дана робоча сила. Приховане безробіття може переходити у відкрите.

В умовах ринку безробіття є неминучим явищем, тому законодавством багатьох країн передбачено захисні заходи, що пом'якшують негативні наслідки безробіття, насамперед, для жінок, що мають дітей, молоді, інвалідів, осіб, звільнених з місць ув'язнення, тощо.

Як уже зазначалося, ринок праці являє собою механізм здійснення контактів між покупцями робочої сили (працедавцями) і продавцями робочої сили (найманими працівниками).

На цьому ринку можуть здійснюватися як безпосередні угоди з найму робочої сили, так і за допомогою спеціально організованих установ - бірж праці.

Біржа праці - це установа, що здійснює посередництво між працівником і підприємцем при укладанні угоди купівлі-продажу робочої сили. Біржа праці також реєструє безробітних. Нині ці функції виконують головним чином державні біржі праці. Функції біржі праці в Україні виконує державна служба зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці України, а також обласних, міських і районних (у містах) центрів зайнятості;

До основних функцій центрів зайнятості відносять:

- облік непрацюючих (у тому числі безробітних);

- облік незайнятих робочих місць;

- призначення і виплату допомоги у зв'язку з безробіттям;

- організацію перепідготовки кадрів;

- кваліфікаційну експертизу.

Існують також приватні (комерційні) бюро з працевлаштування. Проте комерційні біржі праці та бюро з працевлаштування на відміну від державної служби зайнятості здійснюють лише добір кадрів і робочих місць, причому на платній основі. Всі приватні бюро з працевлаштування повинні одержати дозвіл (ліцензію) Міністерства праці України на здійснення своєї діяльності.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття. Фонд державного соціального страхування на випадок безробіття є цільовим страховим фондом, самостійною фінансовою системою і створюється на державному та місцевих рівнях за рахунок зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (див. главу 15). Порядок розподілу коштів фонду затверджується КМУ разом з Державною програмою зайнятості населення на поточний рік.

Усі підприємства, незалежно від форм власності, крім сплати зборів на випадок безробіття, зобов'язані щомісяця подавати в районні центри зайнятості відомості про прийнятих у поточному місяці на роботу працівників, а також про наявність у них вільних робочих місць - вакансій (від лат. vaco - бути вільним, порожнім) на наступний місяць. Порушення законодавства з питань надання відомостей по вакансіях і прийнятих на роботу спричинює накладення адміністративних стягнень на відповідальних осіб, тобто керівників підприємств.

Відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до загальної кількості працездатного населення визначає рівень безробіття (Рд):

Офіційною статистикою рівень безробіття в Україні визначається в межах 0,3...0,4% усього працездатного населення. Водночас кількість вакансій перевищує кількість офіційно зареєстрованих безробітних (137 тис. вакансій на 120 тис. безробітних), а коефіцієнт навантаження на одне робоче місце дорівнює 0,9%.

Реальне безробіття в Україні за оцінками експертів становить не менш як 25...30%. Просто воно приховується за вимушеними відпустками, неповним робочим тижнем та іншими хитрощами. Крім того, далеко не всі реальні безробітні реєструються в центрах зайнятості.

Така невідповідність виникла через те, що йдеться про два різні поняття - фіксований ринок праці та реальний ринок пращ. Державна статистика має у своєму розпорядженні дані лише про перший, з яким працює служба зайнятості, і рівень безробіття визначає по кількості тільки офіційно зареєстрованих безробітних. Реальний ринок праці включає також і тих, хто в невстановленому порядку (без трудових книжок) оформлений на роботу, і тих, хто офіційно вважається зайнятим, але практично не має роботи, перебуває в неоплачуваній відпустці.

Сьогодні споживачами праці в Україні є три основні категорії працедавців: державний апарат, бюджетні підприємства і приватний сектор.

Перший потребує заповнення виконавчих вакансій у рядах зростаючої бюрократії, державних органів, що знаходяться у процесі формування; другі, внаслідок звільнення працівників (найчастіше кращих фахівців), яких не задовольняє низький рівень зарплати, яка до того ж ще і виплачується із запізненням, шукають їм заміну. Водночас все активніше діє на ринку праці приватний бізнес, що постійно має потребу в робочій силі. Причому ставлення його до добору персоналу і пріоритети добору істотно змінилися. Якщо на зорі підприємництва ступінь лояльності працівників цінувалася більше, ніж їх кваліфікація, а персонал добирався серед родичів і знайомих, то зараз із посиленням конкуренції почалася боротьба за фахівців.

Нині на фіксованому ринку праці попит на робітничі спеціальності значно перевищує попит на працівників розумової праці, висококваліфікованих фахівців.

Протилежна ситуація на реальному ринку праці. Тут великий попит на фахівців, що мають так звані ринкові спеціальності, вищу освіту, досвід і стаж роботи. До таких спеціальностей належать менеджери різного рівня, секретарі-референти, фінансисти різних профілів (бухгалтери, економісти, касири), юристи, програмісти, брокери, агенти з торгівлі нерухомістю, комерційні та рекламні агенти, реалізатори, водії, охоронці тощо. Найменший попит на звичайних інженерів-механіків, хіміків, технологів, конструкторів. Одним словом достатньо кваліфікований спеціаліст завжди має змогу знайти роботу, оскільки сьогодні багато фірм розширюються і потребують професіоналів.

Схожі статті




Основи ринкової економіки України - Селезньов В. В. - 10.1. Загальні положення

Предыдущая | Следующая