Основи психології - Киричук О. В. - Миттєвість, розширена до меж людського життя

У творчому пориві, у стані прозріння, перед лицем страшної небезпеки чи самої смерті людина здатна побачити, відчути все своє життя загалом, від початку до кінця, миттєво підбити підсумки пройденого шляху, осягнути перспективи. Миттєвість набуває значущості переломного, якісно нового етапу життєсприйняття, світопобудови. Минуле, майбутнє й теперішнє взаємопроникають, і час життя стає доступним для огляду в усіх своїх аспектах.

Здатність наскрізного бачення власного життєвого шляху, здатність відчуття тієї головної мелодії, яка і складає особистість, є тим психологічним механізмом, котрий регулює плин суб'єктивного часу, допомагає визначити нові життєві траєкторії. Кожна значна життєва подія стимулює цю здатність одночасного бачення значних періодів життя, їх глибинного розуміння. Кризові життєві ситуації обов'язково потребують такого перспективного і ретроспективного погляду на власну історію і сьогодення.

Новий рік, день народження, річниця смерті близької людини, інші значущі для особистості цикли життя провокують розгортання більш-менш усвідомлюваних оглядів свого життя в цілому. Кожного разу певні вікові етапи набувають нового змісту. Людина переживає цінність окремої події в її безпосередньому зв'язку з минулим і майбутнім. Всі враження, події, вчинки, очікування, бажання поєднуються в цілісну картину теперішнього життя, осяяну особливим смислом того, що вже відбулося чи ще передбачається.

Кожна мить потенційно несе у собі можливості розширення до меж людського життя, тому що час життя ніколи не буває векторно спрямованим від минулого у майбутнє. Теперішня подія буде залишатися теперішньою доти, доки вона буде залишатися особистісно значущою, актуальною. Щоб стати минувшою, ця подія повинна втратити свою сучасну, гостру значущість, змінити модальність.

Зміст психологічного часу пов'язаний із наповненням життя яскравими переживаннями, значними подіями. Плин психологічного часу досить нерівномірний, нелінійний, різноспрямований. Розуміння його впливу на всі прояви життєдіяльності зростає зі зростанням самосвідомості особистості, що перебуває у конкретній часовій перспективі і розгортає свої сутнісні сили протягом обмеженого відтинку часу, відпущеного у цьому житті.

Життя як учинок, що здійснюється перманентно.

Життя розгортає себе в часі шляхом розв'язання численних колізій, протиріч, проблем. Суперечності розкривають людині світ, який створений із конфліктів, незавершеності, нових можливостей, вимірів, розчарувань. Якщо розглядати людину як суб'єкта життя зсередини буття, в ЇЇ специфічному ставленні до нього, то власне людина у своїй вчин-ковій активності розв'язує різні за своєю природою і значенням протиріччя. Саме вчинок є головним осередком переживання і вираження для кожної людини, унікального, неповторного життя. "Людина включена у буття своїми діями, котрі перетворюють наявне буття, - зазначає СРубінштейн. - Цей процес - безперервна серія ланцюгових вибухових реакцій: кожна даність - наявне буття - вибухає черговою дією, яка породжує нову даність нового наявного буття, яке вибухає наступною дією людини".

Вчинок визначається насамперед у ситуативних відношеннях, котрі лише певною мірою залежать від людини. Об'єктивна реальність завжди передбачає необхідність корекції попередніх задумів, хоч би якою свободною людина себе відчувала, Так, ситуація водночас опановується особистістю і відкриває нові обрії, вимагає нових вчинків. Процес освоєння ситуації стає перманентним.

Умовно завершеною, розв'язаною ситуація стає завдяки феноменові мотивації. Зміна траєкторії життєвого шляху супроводжується духовною суперечністю: на місце відкинутої моделі світу людина ставить іншу, з новим протиріччям між ідеальним і реальним. Особистість зростає, стає більш зрілою, створює нові ідеалізовані мотиваційні моделі світу. Процес мотивації також стає перманентним.

Взаємовплив, взаємоперехід ідеального і реального у мотивації відбуваються у вчинковій дії, через яку людина заглиблюється у життя, стикаючись із проблемами, котрі не передбачалися мотивацією. Жодний вчинок цілком не вичерпує мотиваційного прагнення, і жодне мотиваційне прагнення не пояснює цілком характер вчинку. Головна ціль вчинку передбачає засіб її досягнення, який не був би чужорідним цілі. Пошук адекватних засобів із необхідністю коригує первинну ціль. Постійно вдосконалюючись, і ціль, і засоби її досягнення стають умовами життєвого шляху людини - шляху, який є цілепокладанням і досягненням життєвої цілі завдяки вчинко-вому механізму.

Життєвий шлях можна розглядати як низку основоположних, значущих вчинків. На різних етапах життєвого шляху ці вчинки нерідко дуже несхожі, навіть протилежні, але всі вони відтворюють те ж саме життя, всі відбивають страждання й радощі особистості, внутрішню логіку її розвитку.

Схожі статті




Основи психології - Киричук О. В. - Миттєвість, розширена до меж людського життя

Предыдущая | Следующая