Основи дидактики - Чайка В. М. - 3.1. Зовнішні та внутрішні закономірності навчання

Системотвірними дидактичними категоріями, які відображають цілісність педагогічного процесу, є закономірності і принципи навчання. Вони тісно пов'язані з основними компонентами навчального процесу: цілями і завданнями навчання, змістом і формами його реалізації, методами і засобами, стимулюванням і результативністю навчання. Дидактичні закономірності як системо-твірні дидактичні категорії відображають суттєві та необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами і методами). Принципи навчання визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей, регулюють основні компоненти процесу навчання. Загальна кількість принципів у дидактичній теорії чітко не визначена, оскільки наука постійно проникає у більш складні зв'язки і відношення між суб'єктами і компонентами процесу навчання. Правила навчання як окремі вимоги до викладання розкривають і конкретизують різні сторони принципів навчання, формулюються здебільшого в категоричній формі і вимагають від учителя безпосередніх дій. Знання типових ситуацій і методичних прийомів допомагає правильно оцінити конкретні умови навчання, прийняти адекватне ситуації рішення.

3.1. Зовнішні та внутрішні закономірності навчання

Навчальний процес є соціальним процесом, якому властиві специфічні закономірні зв'язки. їх особливість полягає в тому, що ці закономірності проявляються не спонтанно, не з природною послідовністю, а реалізуються через свідому діяльність суспільних, колективних чи індивідуальних суб'єктів.

Закономірності навчання - суттєві, необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'яжи внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами).

Основний напрям дослідження дидактичних закономірностей - відношення між власне дидактичними процесами і процесами формування особистості. Структуру взаємодії дидактичних закономірностей в їх соціальному, психологічному та інших аспектах розкрити складно, оскільки всі соціально важливі процеси впливають на навчання як детермінанти, механізми перетворення, регулювання тощо.

Між будь-якими явищами існують зовнішні і внутрішні зв'язки. Навчання здійснюється в тісному взаємозв'язку з усіма соціальними процесами, безпосередньо залежить від рівня розвитку суспільства. Це відображено у зовнішній Закономірності зумовленості: Перебіг і результати процесу навчання залежать від потреб суспільства і особистості, матеріально-технічних та економічних можливостей і умов (морально-психологічних, санітарно-гігієнічних, естетичних та ін.), у яких він відбувається. Для ефективного організування навчання необхідно враховувати потреби розвитку країни, ініціативи і творчості людей.

Усередині процесу навчання діють внутрішні закономірності, що відображають зв'язки між основними його суб'єктами і компонентами.

1. Єдність викладання і учіння. Ці два компоненти нерозривно взаємозумовлені, утворюють "клітину" навчального процесу. Викладання спрямоване на "перетворення" змісту навчання на зміст свідомості, на властивості особистості. Діяльність учителя визначається об'єктивними (цілі навчання, умови його організування, засоби навчання і матеріально-технічне забезпечення, обсяг часу) і суб'єктивними (педагогічні та дидактичні можливості вчителя, рівень його майстерності, стиль викладання, комунікативні здібності тощо) чинниками. Основною характеристикою діяльності вчителя є його керівна роль у процесі навчання. Викладання передбачає зустрічний процес учіння (діяльність учня), під час якого відбувається формування особистості. Позиція учня в процесі навчання характеризується одночасно позиціями суб'єкта і об'єкта.

2. Взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку. Навчання і виховання відіграють вирішальну роль у розвитку особистості; вони передують розвиткові, визначають його. Навчання має створювати зону найближчого розвитку дитини. Без навчання практично неможливо здійснювати виховання: знання певних норм моралі, поведінки допомагає результативно навчатися.

3. Взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів. Кожний вік характеризується специфічними особливостями.

Діти молодшого шкільного віку мають нестійку увагу, вони імпульсивні, швидко стомлюються, зате безпосередньо проявляють свої емоції, довіряють учителеві, відкриті і схильні до наслідування. Це потребує застосування в навчальному процесі пізнавальних ігор, урізноманітнення методів і форм організації пізнавальної діяльності.

Учням підліткового віку властиві активність і самодіяльність, прагнення до дорослості; їхні інтереси стають стійкішими; з'являється схильність до певної галузі знань і професій; вони цікавляться моральними проблемами, прагнуть до самостійності, а тому не сприймають настанов, нотацій; для них важлива громадська думка. Педагогу слід проявляти такт, виражену увагу до інтересів своїх вихованців.

Учні старшого шкільного віку чіткіше визначають свої життєві та професійні плани; вони незалежні у вчинках і судженнях, критично ставляться до оточення; краще керують своїми емоціями.

Знаючи вікові особливості, учитель добирає відповідні засоби, форми і методи навчання для ефективного засвоєння учнями знань, виховання в них позитивних моральних якостей і розвитку особистості.

4. Залежність ефективності навчання від єдності дій педагога з діями учнів. Якщо активність учителя і учня збігається, настає явище педагогічного резонансу. Навчання ефективне тоді, коли воно стимулює активність, самостійність учнів, потребу у самоосвіті.

5. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання. Навчальний процес починається з проектування його цілей і завдань. Цілі і завдання визначають засоби навчання, форми і методи. Зміст навчального матеріалу має забезпечувати повноту розв'язання завдань, він впливає на вибір методів, форм і технічних засобів навчання.

Закономірності процесу навчання враховують і Закономірності пізнавального розвитку особистості:

1) засвоєння знань відбувається лише в активній пізнавальній та практичній діяльності особистості (С. Рубінштейн);

2) вищі психічні функції (абстрактно-логічне мислення, довільна пам'ять, воля, мовлення та ін.) виникають спочатку як форма взаємодії, співробітництва з іншими людьми і лише згодом стають внутрішніми індивідуальними функціями самої особистості (Л. Ви-готський);

3) пізнавальний розвиток - це послідовний процес закономірної зміни стадій, кожна з яких грунтується на попередній і є основою для наступної (Ж. Піаже);

4) пізнавальний розвиток відбувається тоді, коли знання особистості вступають у суперечність із практичним і пізнавальним досвідом (Ж. Піаже);

Б) відсоток запам'ятовування навчального матеріалу обернено пропорційний його обсягові (Г. Еббінгауз);

6) розкриття внутрішньої структури, закономірностей організації знань сприяє кращому їх осмисленню і запам'ятовуванню (Дж. Брунер).

Отже, навчання, як і будь-який соціальний процес, охоплює не тільки цілеспрямовані види діяльності його суб'єктів, а й середовище, закономірності розвитку психіки і колективну свідомість. Незважаючи на те що навчання в багатьох своїх виявах є суб'єктним явищем, воно підкоряється дії об'єктивних законів і закономірностей, які в соціальній сфері значно важче зафіксувати. Закономірності навчання мають імовірнісний характер і виявляються часто як тенденції розвитку дидактичних явищ. Водночас, попри те, що закономірності не містять прямих вказівок і рекомендацій, вони регулюють дидактичний процес, діяльність його суб'єктів. Закономірності є теоретичною основою для обгрунтування способів діяльності і поведінки вчителя й учнів.



Схожі статті




Основи дидактики - Чайка В. М. - 3.1. Зовнішні та внутрішні закономірності навчання

Предыдущая | Следующая