Облікова політика - Давидов Г. М. - 1.3. Особливості формування облікової політики підприємств малого бізнесу (суб'єктів малого підприємництва)

1.3.1. Визначення статусу малого підприємства

Перехід економіки України від централізованого управління до ринкового регулювання значно вплинув на умови функціонування підприємств, що призвело до їх трансформації. Так, великі промислові підприємства частково перестали існувати або зменшили обсяги виробництва, інші були реструктуровані, що зумовило їх перехід до категорії "малих". Суб'єкти господарювання, що створюються в сучасних умовах, також тяжіють до малого бізнесу. Це зумовлює збільшення частки підприємств малого бізнесу, зростання їх впливу на стан економіки країни. В Україні розроблено нормативну регламентацію визначення статусу малого підприємства, методології та організації обліку, оподаткування і формування звітності малими підприємствами.

Система бухгалтерського обліку та звітності підприємств малого бізнесу в Україні має свої специфічні особливості, які, насамперед, зумовлені особливостями їх господарської діяльності, а також нормами законодавства України. Підприємства малого бізнесу, як і всі інші суб'єкти господарювання України, зобов'язані вести оперативний і бухгалтерський облік господарських операцій, складати фінансову, податкову та статистичну звітність. При цьому організація бухгалтерського обліку підприємств малого бізнесу повинна базуватися на загальноприйнятих в Україні й у міжнародній практиці принципах і методичних засадах, встановлених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На рівні кожного суб'єкта господарської діяльності побудова обліку має враховувати всі особливості організації та ведення підприємницької діяльності цього суб'єкта та формалізуватись у вигляді наказу з облікової політики.

Свідомий вибір елементів облікової політики передбачає їх базування на оптимізації оподаткування, виваженій інвестиційній і дивідендній політиці. Дослідження облікової практики малих підприємств свідчить про нехтування цими обставинами, що зумовлено як суб'єктивно (незначний досвід роботи працівників і невідповідність кваліфікаційним вимогам), так і об'єктивно (нездійснення зовнішнього контролю якості ведення бухгалтерського обліку, високий рівень тіньової економіки). Крім того, на відсутність виваженої облікової політики підприємств малого бізнесу впливає також неузгодженість визначень у різних нормативних документах.

На рівні чинного законодавства все ще не врегульовано питання віднесення підприємств до сфери малого бізнесу.

Так, термін "суб'єкт малого підприємництва" (СМП) виник у нашій країні з набранням чинності Указом Президента від З липня 1998 р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Однак сьогодні діє ще декілька нормативних документів, які по-різному його визначають.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну підтримку суб'єктів малого підприємництва" Від 19 жовтня 2000 р. № 2063 суб'єктами малого підприємництва є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб і обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Згідно з Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" в редакції від 28 червня 1999 р, № 746/99

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:

- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб, та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн;

- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) яких за рік не перевищує 1 млн грн.

Отже, чинне законодавство передбачає два поняття: суб'єкт малого підприємництва та суб'єкт малого підприємництва, що має право на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності. Проте не зрозуміло навіщо їх відокремлювати, оскільки введення цього терміна саме і було пов'язано з наданням права застосування спрощеної системи.

Крім того, в Україні досить давно є поняття "мале підприємство". Ще у 1991 р. Законом України "Про підприємства в Україні" Було встановлено критерій зарахування підприємств до малих, а саме - чисельність працюючих залежно від галузі, до якої належить підприємство. Згідно з п. 2 ст. 2 цього Закону з малих підприємств належали новостворювані та діючі підприємства:

- у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 осіб;

- в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 осіб;

- у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до І00 осіб;

- у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 осіб;

- у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 осіб.

1 січня 2004 р. набрав чинності новий Господарський кодекс, Який замінив низку законів, серед яких і Закон України "Про підприємства в Україні".

Так, відповідно до п. 7 ст. 63 Господарського кодексу залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік всі підприємства поділяються на малі, середні та великі. Малими Вважаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Отже, поняття "мале підприємство" до затвердження нового Господарського кодексу було більш широким і включало як суб'єкт малого підприємництва (СМП), так і суб'єкт підприємницької діяльності (СПД). З 2004 р. розбіжностей між цими поняттями немає.

Щодо поняття "платник єдиного податку", то таким платником є суб'єкт малого підприємництва, який виявив бажання перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Отже, поняття "суб'єкт малого підприємництва" ширше за поняття "платник єдиного податку" (чи "суб'єкт малого бізнесу") й охоплює як ті підприємства, що скористалися правом переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, так і ті, на яких це право поширено, але реалізувати його вони не вважають за потрібне.

Одним із суттєвих факторів, що впливає на облікову політику підприємства малого бізнесу, є можливість застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Схожі статті




Облікова політика - Давидов Г. М. - 1.3. Особливості формування облікової політики підприємств малого бізнесу (суб'єктів малого підприємництва)

Предыдущая | Следующая