Міжнародний менеджмент - Юхименко П. І. - 15.4. Планування та організація міжнародних НДДКР

За сучасних умов справді передовими є компанії, які спроможні уважно відслідковувати всі ринкові і технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості і загрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти та швидко й ефективно використовувати їх з урахуванням глобального масштабу. Технологічна політика служить двоєдиній глобальній цілі фірми: по-перше, знизити ризики і вижити, по-друге, підвищити ефективність власної діяльності, стати прибутковішою.

Інтернаціоналізація НДДКР також спрямована на досягнення цієї цілі шляхом створення низки ряду переваг:

1. Полегшення доступу до дефіцитних ресурсів.

2. Наближення компанії до споживачів її продукції (послуг);

3. Полегшення доступу до ринку (необхідність дотримання місцевих стандартів, дотримання принципів національної економічної і науково-технічної політики тощо).

4. Зниження витрат і ризиків.

5. Обхід законодавчих обмежень. Централізація НДДКР обумовлена:

1. Необхідністю контролю з боку менеджменту МНК за технологією, що розглядається як довгострокова конкурентна перевага.

2. Необхідністю тісної взаємодії між розробкою документації та обладнанням, а пізніше - між функціями виробництва і розви-ткуом технологій;

3. За умов швидко змінюваної конкурентної обстановки централізація скорочує час на проведення НДДКР.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби; можливі також труднощі із впровадженням нової технології через опір з боку дочірніх фірм прийняттю централізованих рішень.

Незважаючи на те, що тенденція глобалізації в багатьох галузях поглиблюється, необхідність урахування особливостей місцевого попиту і країнових відмінностей не зникає, а часто навіть зростає.

Але в такого типу інноваційному процесі є й негативні сторони:

O не завжди обгрунтоване прагнення національних відділень до автономії;

O дублювання розробок, уже проведених в інших дочірніх компаніях, у разі, якщо кожне національне відділення шукає власне вирішення загальної проблеми;

O виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР. Під час проведення технологічної політики менеджери МНК

Повинні одночасно підвищувати ефективність централізованих і локальних інновацій, а також створювати умови для пошуку нових форм здійснення транснаціональних інновацій. Таким чином, крім писаних вищео типів інноваційного процесу, останніми роками дедалі більшого поширення набувають нові методи здійснення технологічних змін. Їх можна поділити на дві категорії: "locally-leveraged" (розподілена система технологічного розвитку) і "globally-linked" (інтегрована система технологічного розвитку).

Розподільча система технологічного розвитку дозволяє менеджменту МНК об'єднати інноваційні ресурси всіх дочірніх фірм і використовувати їх для всієї корпорації. МНК отримує можливість реагувати на ринкові зміни, які проявляються в одній країні, і застосовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Цей спосіб проведення технологічної політики потребує від менеджменту розвивати і контролювати процес навчання кадрів дочірніх фірм корпорації, координувати їхню діяльність у сфері НДДКР, що уможливлює підвищення ефективності використання інноваційних ресурсів.

Однак локальні нововведення, розроблені одним внутрішньодержавним відділенням, не завжди легко передати в інші. Проблема полягає у спробах трансферту продуктів або процесів, що не задовольняють потреби іншої країни, у недостатній координації трансфертних механізмів, у бар'єрах, що визначаються синдромом "зроблено не у нас", який проявляється у боротьбі національних відділень за проведення своїх власних автономних НДДКР.

Інтегрована система технологічного розвитку означає, що кожна одиниця своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Цей тип технологічної політики більше придатний за умов, коли потреба в інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям даного внутрішньодержавного відділення або коли об'єднані ресурси і можливості кількох організаційних одиниць можуть сприяти ефективнішій розробці потрібної технології. Створення гнучких зв'язків дозволяє об'єднати зусилля багатьох одиниць для отримання корпорацією ефекту синергії.

Але такий процес створення інновацій також має свої обмеження. Він потребує значної міжнародної координації, яка може стати надто дорогою і неефективною. Численні міжнародні зв'язки між різними організаційними одиницями МНК, які необхідні для обслуговування цього процесу, також можуть перевантажити компанію через невизначеність і надмірне розпорошення влади.

Завдання менеджера полягає не в сприянні поширенню того чи іншого типу інноваційного процесу, а в пошуку і впровадженні таких організаційних систем, які б сприяли ефективності всіх процесів. Іншими словами, він повинен одиночасно підвищувати ефективність кожного типу інноваційного процесу, і створювати умови, що дозволяють впроваджувати технологічні зміни всіма способами. Зусилля щодо зміцнення одного шляху здійснення технологічних змін не повинні витісняти інші.

При плануванні міжнародних НДДКР вирішують такі завдання:

O розміщення науково-дослідницьких підрозділів;

O рішення про те, розробляти самим продукт чи купувати його;

O вибір майбутнього напряму досліджень;

O розміщення людських і фінансових ресурсів в різних країнах.

Вибір місця є дуже важливим і має стратегічний характер, оскільки враховує необхідність максимального використання переваг спеціалізації та місцевих умов.

При виборі місця враховується:

O наближеність до підрозділів, що виконують функції постачання, виробництва та збуту;

O наближеність до потенційного клієнта;

O наявність місцевих ресурсів (капіталу та персоналу);

O необхідні мінімальні розміри дослідницького підрозділу, щоб постійні видатки не були надто високими.

Для вибору місця розташування НДДКР існують різні моделі: технологічна крива, матриця технологічного портфелю, модифікована модель конкуренції М. Портера і ін.

Регіональна економічна інтеграція, зближення стандартів та споживацькі переваги створюють умови в деяких галузях для ефективного стратегічного управління багатонаціональними компаніями (БНК) на основі централізованого контролю та власних філій. Також існує багато фірм, які використовують стратегію співпраці. Відповідно передача технології може здійснюватися як в результаті разового придбання технології, що належить іншій фірмі, так і в рамках науково-технічної співпраці декількох фірм. Останнім часом стратегія співпраці перетворилася на важливу складову корпоративної стратегії, одним із напрямів конкурентної стратегії фірм, яка потіснила такі традиційні напрями, як стратегія диверсифікації, прямих іноземних інвестицій та поглинання.

Міжнародне науково-технічне співробітництво - це форма відносин, яка передбачає взаємодію фірм двох або більше країн при проведенні науково-технічної діяльності.

Глобалізація бізнесу, скорочення життєвого циклу продукту і водночас час збільшення тривалості його розробки, а також витрати на НДДКР змусили фірми гнучко підходити до використання різних форм співпраці і в науково-технічній сфері. Ситуація іноді вимагає не тільки торгувати, й започатковувати спільні проекти з конкурентами на міжнародному ринку.

Мотиви співпраці наступні: використання потенціалу партнера для виходу на зарубіжні ринки, нарощування неформалізовано-го обсягу знань та вмінь, оптимізація процесу виконання НДДКР за рахунок координації діяльності постачальників та споживачів, посилення ринкових позицій учасників.

Фінансування міжнародних проектів

Спосіб фінансування міжнародних проектів визначається вибором методу бюджетування НДДКР. Способи складання бюджету:

O проектно-незалежний, полягає у зведенні всіх грошових потоків від всіх проектів для досягнення їх глобальної збалансованості та оптимального бюджету НДДКР;

O проектно-залежний, полягає у виділенні коштів під конкретні проекти.

При проведенні міжнародних НДДКР використовують такі структури, як міжнародні комітети і проекти, міжнародна лінійна та штабна організація.

Міжнародні комітети (створені поза рамками ієрархії) складаються з менеджерів центрального та національних підрозділів, які орієнтовані на управління певними проектами та створені на обмежений термін.

Завдання:

1. Співвідношення прийНятих до виконання проектів з сучасною політикою в області НДДКР.

2. ВирІшення стратегічних завдань з координації робіт, особливо в межах великих проектів.

3. Координація і контроль реалізації прийнятих проектів.

4. Консультування керівництва фірми.

У міжнародному проекті проектний менеджер виконує тільки інформаційні і консультативні функції.

При проектно-матричній організації управління він дає вказівки, кому, коли та що робити, інші ж функції (адміністративні, дисциплінарні, управління ресурсами) виконує менеджер, який входить до складу ієрархічної структури.

Лінійна організація передбачає створення лінії функціонального підпорядкування між центральними та місцевими НДДКР підрозділами для забезпечення єдиної науково-технічної політики.

Виконання НДДКР в різних місцях потребує узгодження як змісту, так і обсягу робіт, тому використовують централізоване, децентралізоване управління та інтеграцію.

При централізованому управлінні місцеві НДДКР розглядають як простих виконавців, а рішення приймаються в штаб-квартирах БНК.

При децентралізованому управлінні повноваження з прийняття рішень делегуються місцевим підрозділам.

Гнучка інтеграція базується на наступному принципі: дочірнім підрозділам, наділеним певною самостійністю, так задаються обмеження діяльності, що забезпечується узгодження та координація робіт у міжнародному масштабі.



Схожі статті




Міжнародний менеджмент - Юхименко П. І. - 15.4. Планування та організація міжнародних НДДКР

Предыдущая | Следующая