Міжнародні економічні відносини - Передрій О. С. - 3.2.3. Деякі проблеми економічної інтеграції у СНД

Співдружність Незалежних Держав утворено у 1991 році на основі Угоди, Алма-Атинської декларації і Протоколу до Угоди. Підписанням у 1992 році статуту СНД був завершений процес конституювання цієї політичної і економічної організації. Тим самим була підведена риска і під 69-річним існуванням СРСР.

Аналізуючи перспективи співробітництва країн СНД, слід з'ясувати, що ми маємо на сьогодні, які стартові умови? їх можна поділити на дві групи. До першої відносяться ті фактори, які стимулюють інтеграційний процес. Вони досить помітні і важливі. Зокрема:

1. Єдина енергетична система.

2. Єдина система транспортного зв'язку (залізничний, автомобільний, авіаційний і часто водний).

3. Єдина система зв'язку і телекомунікацій.

4. Спільна система газо - і нафтопроводів.

Б. Спільна (адаптована) система стандартів.

Перераховане дає підстави зробити висновок, що жодне з інтеграційних угруповань не мало таких стартових позицій з точки зору наявності інтегрованого і взаємозалежного економічного простору, з відповідною спільною інфраструктурою, ніж ті, що має СНД. Але такий простір не завжди формувався з метою економічної доцільності: нерідко економіка підпорядковувалася політиці.

Етапним у розвитку СНД було підписання Договору про створення зони вільної торгівлі і Договору про сприяння у створенні і розвиткові виробничих, кредитно-фінансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань. Вказані й інші нормативні акти створили мінімально можливе правове поле для реалізації першого етапу економічної інтеграції - зближення національних економік у межах формування зони вільної торгівлі. Процес ії еволюційного розвитку передбачає такі кроки:

- диференціація імпортних товарів при поступовому зниженні до нуля митних ставок;

- зняття нетарифних кількісних обмежень на взаємні поставки продукції по прямих договорах кооперації підприємств у державах Співдружності;

- ліквідація акцизів на товари, які вивозяться із країн Співдружності.

У той же час продовжують існувати проблеми, які є суттєвими перепонами для розвитку інтеграційних процесів. Вони є причиною того, що на нинішньому етапі в СНД поки що переважають негативні дезінтеграційні тенденції. Якою повинна бути економічна політика країн-суб'єктів інтеграційних процесів у країнах СНД?

По-перше, Слід суттєво змінити сам підхід до формування можливого інтеграційного об'єднання, наріжним каменем якого повинні стати принцип економізації та еквівалентності, взаємної вигоди у відносинах країн-учасниць, гармонізація їх взаємних інтересів, відкритість та незалежність від політичних впливів тощо. По-друге, вдосконалювати національний та міжнародний механізм інтеграції, формуючи таким чином єдине економічне, господарсько-правове, інформаційне поле на території країн СНД. Однорідність цього простору повинна формуватися через мінімізацію митних, валютно-фінансових, податкових перепон для товарних потоків, переливання капіталів, міграції робочої сили. По-третє, Створити більш сприятливі умови для розвитку ринкових відносин у національних економіках. Стосовно України - виходячи з того, що на сьогодні науково-технічний, управлінський та виробничо-кваліфікаційний потенціал України суттєво поступається розвинутим країнам. Особливо це стосується ТНК, адже сподіватись проникнути на їх традиційні ринки з конкурентоспроможною продукцією з використанням передових технологій по меншій мірі несерйозно. В той же час нинішній науково-технічний, технологічний рівень нашої економіки значно вищий від абсолютної більшості країн-членів СНД, за винятком Росії. Таким чином на найближчу перспективу реальним сегментом ринку для середньо - і високотехнологічних товарів України залишаються країни СНД. Але цей прорив у створенні високотехнологічного експортного виробництва з успішним виходом на євразійський ринок можливий лише за умови співпраці з передовими фірмами Росії та залученням до цього процесу ТНК.

На нинішньому етапі в СНД поки що переважають негативні, дезінтеграційні тенденції. Далася взнаки, зокрема, неготовність частини суб'єктів інтеграції до реалізації реальних інтеграційних проектів. Це було підставою для регіоналізації СНД, відходу від концепції збереження єдиного економічного простору і проголошення політики "до інтеграції нарізних швидкостях". До цього додався і політичний фактор, який вніс свої корективи у формування певних регіональних союзів у СНД. На практиці це проявилося у формуванні, з одного боку, об'єднань держав із "проросійською" орієнтацією, з другого - держав-противників тісної прив'язки до Росії через побоювання втратити національно-державну незалежність.

Перша група країн утворила з Росією кілька регіональних союзів різної форми: Союз держав Росії і Білорусі - СДРБ, Євразійський економічний союз - ЄврАзЕС (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Таджикистан). Держави ЄврАзЕС є членами Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), членом якої є також Грузія.

Друга група країн, які заявили себе як послідовні противники зближення з Росією, принаймні протягом першого десятиліття, об'єдналися в регіональний союз ГУУАМ - Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. На теренах СНД, поряд із перерахованими угрупованнями, започаткована Організація центральноазіатського співробітництва - Казахстан, Киргизія, Узбекистан і Таджикистан.

Аналіз нинішнього стану функціонування інтеграційних об'єднань дозволяє зробити висновок, що жодне з них так і не наблизилося до вирішення поставлених завдань. Усі вони, без винятку, не досягли навіть початкової стадії ринкової інтеграції - створення зон вільної торгівлі. Більше того, чітко проявляється інша тенденція - загострюється взаємна конкуренція на регіональних ринках, стають уже традиційними "торгові війни та антидемпінгові розслідування", спроби "замкнути на собі" (в рамках національних кордонів) виробничі цикли в базових галузях економіки тощо.

Значно меншою заполітизованістю характеризується інтеграційне об'єднання ЄЕП у складі чотирьох країн: Росії, України, Білорусі і Казахстану.

На першому етапі реалізації нового інтеграційного проекту передбачається створення повноцінної зони вільної торгівлі з наступною уніфікацією економічного законодавства, гармонізацією "правил гри" на національних ринках. Лише за таких умов можливий перехід до спільного ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Не останнє місце в дезінтеграційних процесах відігравав і продовжує в значній мірі відігравати той очевидний факт, що в підході кожного учасника до проведення спільної господарської політики щодо країн СНД переважають не довгострокові загальнодержавні інтереси, а кон'юнктурні корпоративні інтереси тих правлячих кіл, що сформувалися практично в кожній з країн Співдружності. Вони оволоділи національною економікою, але далеко не застраховані від втрати існуючих позицій при зміні внутрішньополітичної ситуації.

Схожі статті




Міжнародні економічні відносини - Передрій О. С. - 3.2.3. Деякі проблеми економічної інтеграції у СНД

Предыдущая | Следующая