Міжнародна торгівля та інвестиції - Павленко І. І. - 2. Інституційні засади міжнародної торгівлі

У розділі розглянуто сучасну багаторівневу систему регулювання міжнародного обміну товарами та послугами.

Подано зміст, структуру і напрями зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики держави.

Визначено місце права міжнародної торгівлі в загальному правовому середовищі.

Охарактеризовано роль основних міжнародних економічних організацій при здійсненні міжнародної торгівлі.

Розглянуто зв'язок зовнішньоторговельних операцій з предметом міжнародної угоди, організаційними формами торгівлі на світовому ринку та характером взаємодії між зовнішньоторговельними партнерами.

Досліджено стан реалізації особистих майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та зміст договорів про розпорядження об'єктами інтелектуальної власності.

Подано перелік нормативно-правових актів, що є необхідними і спільними для всіх контрактних зобов'язань суб'єктів міжнародної торгівлі.

Після засвоєння матеріалу розділу та опрацювання відповідних економічних літературних джерел студент повинен уміти:

- характеризувати рівні регулювання міжнародної торгівлі;

- аналізувати зміст зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики;

- розрізняти сутність кожної з існуючих правових систем;

- визначати об'єкти і суб'єкти регулювання міжнародного, національного та приватного права;

- усвідомлено доводити універсальність принципів міжнародного права;

- застосовувати принципи міжнародного торгового права відповідно до їх конвенційного характеру;

- класифікувати міжнародні економічні організації.

- розв'язувати колізію законів та усвідомлювати розбіжності в тлумаченні нормативних актів про міжнародну торгівлю;

- складати основні зовнішньоекономічні договори залежно від змісту міжнародної комерційної операції.

2.1. Система регулювання міжнародної торгівлі

Система регулювання міжнародного обміну товарами та послугами являє собою сукупність взаємопов'язаних принципів, норм, правил і процедур впливу на формування регіональних і товарних структур експорту й імпорту за допомогою політичних, економічних, фінансових, правових та адміністративних інструментів.

Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі зумовили формування багаторівневої системи регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин (рис. 2.1).

На корпоративному рівні, переважно в транснаціональних корпораціях, регулювання міжнародної торгівлі через запровадження сукупності дій, заходів, прийомів, що формують ринкову поведінку підприємств чи їх об'єднань з метою досягнення й утримання провідної позиції на ринку шляхом обмеження або послаблення конкурентної боротьби, тобто має місце обмежувальна ділова практика.

Національний рівень регулювання міжнародної торгівлі характеризується існуванням національних господарств, країн, уряди яких спрямовують свою діяльність на досягнення національних інтересів - політичних, ідеологічних, економічних, військових, соціальних, релігійних тощо. Система інтересів визначає сутність внутрішньої та зовнішньої політики уряду.

Зовнішня політика країни - це загальний курс держави у міжнародних справах, сукупність принципів і пріоритетних методів, які визначають діяльність органів державної влади та державного управління у сфері регулювання відносин даної держави з іншими країнами і народами відповідно до національних інтересів та конкретно-історичних цілей.

Важливою складовою зовнішньої політики країни є її зовнішньоекономічна політика - форма політичної організації, яка дозволяє формувати й реалізовувати зовнішньоекономічні інтереси та завдання у сфері міжнародних відносин. Ця політика відображає загальний курс держави на міжнародні економічні відносини, систему принципів і методів, які визначають діяльність органів державної влади та державного управління, спрямовану на забезпечення національних економічних інтересів у сфері розвитку та взаємодії економіки в цілому і національних суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема.

система регулювання міжнародної торгівлі

Рис. 2.1. Система регулювання міжнародної торгівлі

Відокремити внутрішню економічну політику від зовнішньої дуже важко, тому що межа між ними з часом зникає, а в ХХІ столітті намітилася тенденція їх злиття. Однак зовнішньоекономічна політика, на відміну від внутрішньої, реалізується в особливих суспільних умовах, що пов'язано з відмінностями в структурі міжнародних і внутрішньодержавних відносин, виконанням кожною державою міжнародних обов'язків. Схему елементів зовнішньоекономічної політики держави подано на рис. 2.2. Основний закон функціонування зовнішньоекономічної політики в системі міждержавних відносин - це підтримка динамічної рівноваги, яка свідчить не про стан спокою, а відображає боротьбу протилежностей, базується на збалансованості двох складових: зміні окремих елементів системи (держав), та відносній стабільності зв'язків між ними (структури системи). Будь-яка зовнішньоекономічна політика сприймає зовнішній світ крізь призму "дерева завдань" (рис. 2.3).

Серед елементів, що визначають зміст, структуру і напрями зовнішньоекономічної політики, можна назвати такі:

- експорт й імпорт товарів і послуг;

- мито і митні податки;

- кількісні обмеження експорту-імпорту;

- нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі;

- підтримка національного експорту;

- залучення іноземних інвестицій;

- зарубіжне інвестування;

схема зовнішньоекономічної політики держави

Рис. 2.2. Схема зовнішньоекономічної політики держави

- зовнішні запозичення;

- економічна допомога іншим країнам;

- здійснення спільних економічних проектів.

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є зовнішньоторговельна політика, що визначається як спрямована певним чином діяльність урядових і владних структур, використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток зовнішньої торгівлі країни, завдяки яким забезпечується виконання певних завдань і реалізація національних інтересів.

Два основні напрями зовнішньоторговельної політики: політика вільної торгівлі та протекціонізм.

дерево завдань зовнішньоекономічної політики

Рис. 2.3. Дерево завдань зовнішньоекономічної політики

Вільна торгівля - політика державного невтручання у сферу міжнародної торгівлі, при цьому вважається, що міжнародна торгівля має формуватися на основі вільної гри стихійних сил попиту і пропозиції в межах міжнародного ринку.

Протекціонізм є політикою держави, що спрямована на захист національного господарства від іноземної конкуренції, а також на поширення свого економічного впливу на зовнішні ринки.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

- експорт та імпорт (товарна й регіональна структури, обсяги, співвідношення, динаміка);

- мито й митні податки (елементи митного тарифу - система його товарної класифікації, структура, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок мита; склад і рівень митних податків);

- кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

- нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

- підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).

Міждержавний, або міжнаціональний рівень регулювання, означає, що торговельно-економічні відносини між країнами, які не є членами інтеграційного угруповання, можуть будуватися як на засадах лібералізації торгівлі, так і на протекціонізмі. У разі лібералізації торговельних відносин встановлюється преференційний режим, і країни на двосторонній основі або в односторонньому порядку надають одна одній торговельні преференції. Проявом протекціонізму на міжнародному рівні є дискримінаційні торговельні режими, що реалізуються за допомогою реторсій і репресалій.

Преференційний торговельний режим - це особливі пільгові умови, що надаються однією державою іншій без поширення на треті країни.

Преференції найчастіше реалізуються у вигляді знижок або повного скасування мита на імпортовані товари, пільгового кредитування і страхування зовнішньоторговельних операцій, спеціального валютного режиму, надання фінансової і технічної допомоги.

Дискримінаційний торговельний режим - коли для торговельної діяльності юридичних і фізичних осіб однієї країни на території держави, що вдається до дискримінації, створено гірші умови, ніж стосовно юридичних і фізичних осіб інших країн на цій самій території.

Дискримінаційні заходи стосуються майже всіх інструментів регулювання торговельно-економічних відносин і можуть реалізовуватися через реторсії та репресалії.

Реторсії - обмежувальні заходи, що застосовуються однією державою у відповідь на аналогічні дії іншої держави, які завдають економічної або моральної шкоди першій. Такі дії, як правило, мають на меті поновлення принципу взаємності у відносинах відповідних держав. Репресалії - примусові заходи, що застосовує одна держава у відповідь на неправомірні дії іншої. Сукупність реторсій і репресалій у двосторонніх торговельних відносинах призводить до ситуації "торговельної війни" між країнами.

На наднаціональному рівні регулювання міжнародної торгівлі здійснюється за допомогою спільних заходів країн - учасниць інтеграційних угод. Такі заходи мають дуалістичний характер: з одного боку, вони сприяють лібералізації торгівлі серед країн-учасниць, а з іншого - створюють протекціоністські бар'єри для доступу товарів і послуг інших країн на ринки країн - учасниць об'єднання. За економічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання ідентичні заходам національної зовнішньоторговельної політики, але їх особливістю є колективний, узгоджений характер і спільні дії, спрямовані на досягнення спільних економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць.

Глобальний рівень регулювання міжнародної торгівлі включає широкий спектр принципів, правил, міжнародних договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями, сферою діяльності яких є сприяння розвитку та регулюванню міжнародних торговельно-економічних відносин.

Ключовими тенденціями розвитку сучасної системи регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин є такі:

- зростання рівня правової забезпеченості, яка створює необхідну передбачуваність, гласність, прозорість і стабільність міжнародного торговельно-економічного клімату;

- уніфікація правових, адміністративних, організаційно-технічних інструментів регулювання міжнародної торгівлі та в цілому зовнішньоекономічних зв'язків у більшості країнах, міжнародна сумісність практики і порядку торгово-політичного регулювання, що досягається системою багатосторонніх міждержавних угод і домовленостей, яка створює єдиний правовий, адміністративний та організаційно-технічний простір;

- підвищення рівня комплексності як національних систем регулювання міжнародної торгівлі, так і світової системи в цілому, що полягає в зростаючій гармонійності використання всього арсеналу інструментів впливу на міжнародні торговельно-економічні відносини;

- формування пріоритетності економічних важелів регулювання міжнародної торгівлі порівняно із застосуванням заходів прямого адміністративного впливу, що знаходить відображення в розширенні використання грошово-кредитних, фінансових, митних інструментів впливу на обсяги, динаміку та структури експорту й імпорту;

- зростання технічної оснащеності та інформаційної забезпеченості систем регулювання міжнародної торгівлі, що дає можливість збирати, обробляти, аналізувати й поширювати великі масиви статистичної, кон'юнктурної та нормативно-правової інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій і засобів.


Схожі статті




Міжнародна торгівля та інвестиції - Павленко І. І. - 2. Інституційні засади міжнародної торгівлі

Предыдущая | Следующая