Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В. Я. - Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи

1. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

2. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

3. Слідчий, прокурор мас право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

1. Положення статті, що коментується, засновані на вимогах ст. 30 Конституції України, ст. 8 КЗПЛ та відповідають загальній засаді кримінального провадження, що міститься у ст. 13 КПК.

Відповідно до Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30).

"Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки...", - проголошується у ст. 8 КЗПЛ.

Конкретизуючи зазначений міжнародний правовий стандарт та конституційне положення щодо забезпечення недоторканності житла та іншого володіння особи, кримінальний процесуальний закон установлює імперативну вимогу про неможливість проникнення до вказаних об'єктів та встановлює винятки із загального правила - можливість такого проникнення тільки на підставі ухвали слідчого судді чи за добровільною згодою особи, яка ними володіє.

Закон не вказує, у якій формі мас бути викладена добровільна згода особи, яка є володільцем житла. Уявляється, що форма згоди повинна бути письмовою. Про те, що проникнення відбулося за добровільною згодою особи, також можна зазначити у протоколі обшуку чи огляду, засвідчивши згоду підписом власника.

Оскільки стаття має загальну назву, а ч. 1 коментованої статті містить загальну вказівку на те, що не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, можна зробити висновок, що положення цієї статті поширюються не тільки на випадки проведення в них обшуку чи огляду, як це зазначено в ст. 30 Конституції України. Правила ч. 1 коментованої статті підлягають застосуванню щодо будь-якого випадку; коли у слідчого чи прокурора виникає необхідність порушити недоторканність житла: з метою проведення допиту в житлі, слідчого експерименту, освідування особи, застосування деяких засобів забезпечення кримінального провадження.

2. Новий КПК, на відміну від раніше діючого, закріплює легальне визначення понять "житло" та "інше володіння". Можна відмітити, що законодавець надає доволі широке визначення цих понять, що уявляється правильним, оскільки завданнями кримінального провадження є перш за все охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. При проникненні до житла чи іншого володіння на підставі ухвали слідчого судді визначальним є те, що ці об'єкти знаходяться у власності. Причому форма власності значення не має. Такий широкий підхід до розуміння понять "житло", віднесення до "іншого володіння" офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність саме такого підходу. Зокрема, ще 16 грудня 1992 р. у справі "Німітц проти Німеччини" ЄСПЛ сформулював і обгрунтував доктрину розширювального тлумачення терміна "житло". У справі підкреслюється, що слово "житло" ("поте" в англійському тексті) поширюється і на службові приміщення, "таке тлумачення повністю співзвучно французькому варіанту тексту КЗПЛ, тому що слово "domicile" має навіть ширше значення, ніж "home", і може поширюватися на діловий офіс типу адвокатського". Позиція ЄСПЛ обгрунтована неможливістю чіткого розмежування житлових і службових приміщень, оскільки "вести діяльність, яку можна віднести до професійної або ділової, можна з таким же успіхом і зі свого місця проживання, і навпаки, можна займатися справами, які не належать до професійної сфери, в офісі або комерційних службових приміщеннях". ЄСПЛ підкреслює, що "особливо у випадку, коли людина має гуманітарну професію, її робота в такому контексті може стати невід'ємною частиною життя настільки, що стає неможливим визначити, в якості кого вона діє в даний момент часу". У рішенні у цій справі зазначається, що вузьке тлумачення слів "home" і "domicile" може призвести до "небезпеки... нерівності", тому що за такого підходу правовий захист за ст. 8 КЗПЛ "міг би виявитися доступним лише для того, чия професійна і непрофесійна діяльність настільки переплетені, що немає ніякої можливості їх розмежувати". Грунтуючись на викладеному підході, ЄСПЛ визнав таким, що порушує право на недоторканність житла, проведений із порушенням умов допустимого обмеження цього права обшук в офісі адвоката.

У справі "Бук проти Німеччини" від 28 квітня 2005 р. ЄСПЛ також зазначив, що слово "domicile" у французькій версії ст. 8 КЗПЛ має ширшу конотацію, ніж слово "житло", і може поширюватися, наприклад, на приміщення, у якому особа займається професійною діяльністю. Отже, слово "житло" потрібно тлумачити як таке, що означає також зареєстрований офіс компанії, керованої приватною особою, і зареєстрований офіс юридичної особи, філій та інших ділових приміщень. Ці положення ЄСПЛ підтвердив також у рішеннях у справах "Компанія "Кола Ест" та інші проти

Франції" від 16 квітня 2002 р., "Функе проти Франції" від 25 лютого 1993 р., "Чаппел проти Сполученого Королівства" від 30 березня 1989 р. та ін.

Уявляється, що використання у тексті КПК понять "житло" та "інше володіння" в єдиному словосполученні, коли мова йде про отримання рішення слідчого судді на проникнення до них, вирішить проблему, яка існувала до прийняття нового КПК.

3. Закон також закріплює випадки, коли обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи може бути здійснено в іншому, ніж передбачений ч. 1 цієї статті, порядку. Такі випадки мають невідкладний характер, є винятком із загального правила і пов'язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Користуючись вимогою крайньої необхідності, з метою захисту соціально значущих цінностей прокурор чи слідчий мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи, провести у них обшук або огляд (див. також ч. 2 ст. 237 КПК) і без попереднього рішення суду.

Після проведення такого обшуку або огляду прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Клопотання повинно відповідати вимогам, що містяться у ч. 3 ст. 234 КПК. Розгляд клопотання відбувається у порядку, передбаченому ст. 234 КПК. У цьому випадку слідчий суддя здійснює не попередній, а наступний судовий контроль. Він розглядає клопотання про обшук, протокол обшуку та надані слідчим документи, а також інші матеріали, якими обгрунтовується необхідність обшуку, у день їх надходження до суду в закритому судовому засіданні за обов'язковою участю слідчого чи прокурора. Серед інших він повинен особливу увагу приділити вирішенню питання про те, чи дійсно були наявні підстави для негайного проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, установлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст. 225 КПК.

За порушення недоторканності житла передбачена кримінальна відповідальність за от. 162 КК.

Похожие статьи




Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В. Я. - Стаття 233. Проникнення до житла чи іншого володіння особи

Предыдущая | Следующая