Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В. Я. - Стаття 100. Зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них

1. Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166,170-174 цього Кодексу.

2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

4. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

5. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.

6. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику або перелаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.

У випадках, передбачених цією частиною, речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

7. У випадках, передбачених пунктами 2-4 частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно зі статтями 171-173 цього Кодексу.

8. Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

9. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскується;

3) майно, яке вилучене з обігу, передасться відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не маг ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а в разі необхідності - передасться до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

10. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

1. Порядок зберігання речових доказів, поданий у коментованій статті, конкретизується у відомчих нормативних актах, основним з яких є Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27 серпня 2010 р. № 51/401/649/471/23/125. Слід, проте, зазначити, що, виходячи із положень ст. 1, ч. 3 ст. 9 КПК, якщо правила, викладені у цій Інструкції, не узгоджуються із вимогами коментованої статті, вони не підлягають застосуванню.

Речові докази у разі їх виявлення передусім повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду. Після цього вони приєднуються до кримінального провадження постановою слідчого, прокурора, ухвалою суду. Надалі речові докази зберігаються з матеріалами провадження в органах досудового розслідування або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Відповідальними за їх збереження є особа, яка проводить досудове розслідування, суддя або голова суду.

Для зберігання речових доказів у органах прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, слідчих підрозділах податкової міліції, а також у судах обладнуються спеціальні приміщення. Зазначена Інструкція від 27 серпня 2010 р. передбачає, що ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, загратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає (наприклад, у невеликому підрозділі), то для збереження речових доказів використовують сейфи та металеві шафи.

У разі створення спеціального приміщення для зберігання речових доказів спеціальним наказом відповідного прокурора, начальника органу внутрішніх справ, податкової міліції, органу СБУ, голови суду призначається відповідальний за збереження речових доказів, які здаються до цих приміщень. Підставою для зберігання речових доказів у таких приміщеннях є постанова слідчого, прокурора, судді.

Особа, призначена відповідальною за спеціальне приміщення, де зберігаються речові докази, веде книгу обліку речових доказів. У книзі, яка ведеться за правилами документів строгої звітності, зазначається назва речового доказу, дата його надходження, від кого надійшов, у якому провадженні предмету дається порядковий номер. Надалі там же робиться відмітка про подальшу долю конкретного речового доказу (про знищення або про передачу іншому слідчому, до суду, повернення володільцю та ін.).

2. Вилучені під час досудового розслідування або судового розгляду вогнепальна або холодна зброя, а також боєприпаси після необхідних досліджень під час проведення судових експертиз або інших слідчих дій (наприклад, впізнання), перевірки нарізної зброї за відповідними обліками передаються до органів внутрішніх справ.

Якщо йдеться про зброю та боєприпаси, які належать військовим частинам, то вони, як правило, підлягають передачі за належністю, якщо це не ускладнить проведення досудового слідства або судового розгляду справи.

3. Речові докази у вигляді вибухових речовин, вибухових пристроїв передаються на склади військових частин (наприклад, штатні вибухові пристрої - протитанкові або протипіхотні міни) або до відповідних державних установ, де є для цього спеціальні сховища (для зберігання, наприклад, промислової вибухівки).

До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розповсюдження або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин (див. пп. 6, 7 ППВСУ "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" № 3 від 26 квітня 2002 р.).

4. Вироби з дорогоцінних металів, з дорогоцінним камінням, лом металів або окремо дорогоцінне каміння, а також монети з дорогоцінних металів після огляду і проведення експертних досліджень (встановлення металу, його проби, виробника продукції та ін.) реєструються у книзі обліку речових доказів і передаються на зберігання до установи банку.

Грошові суми, вилучені підчас досудового розслідування, вносяться, як правило, на депозитний рахунок органу, який їх вилучив. Вони також можуть бути передані для зберігання до установи банку.

Цінні папери, вилучені під час кримінального провадження, після з'ясування їх значення для конкретного провадження (облігації, чеки, сертифікати, акредитиви та ін.) передаються на зберігання до банку на підставі відповідної постанови із дотриманням вимог відомчих нормативних актів, які визначають порядок передачі цінних паперів до установ банків (форма листа, опис, висновок експерта або спеціаліста щодо цінних паперів та ін.).

Історичні цінності, антикваріат (які переважно потребують спеціальних умов зберігання) можуть бути передані для зберігання в музеї, картинні галереї.

5. Документи, листи та інші записи, приєднані до справи як речові докази, мають зберігатися у конвертах, вкладених між чистими аркушами паперу. Конверти опечатують і підшивають у справу. При цьому конверт нумерують як аркуш справи. Якщо приєднується велика кількість аркушів і документів, то їх вкладають до конверта, який додають до справи.

6. Продовольчі товари, які швидко псуються або вимагають спеціальних умов зберігання, негайно після огляду і перевірки їх якості передаються власнику або за рішенням суду спеціально виділеним торговельним підприємствам для реалізації, про що складається відповідний акт у трьох примірниках. Одержані від продажу грошові суми зараховуються на депозитний рахунок органу, що проводить досудове слідство, або суду.

Якщо виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують на момент повернення.

Об'єкти біологічного походження, що швидко псуються, мають бути упаковані спеціалістами (наприклад, працівниками судово-медичних експертиз) у герметично закупорювані ємності. Якщо для їх зберігання потрібні спеціальні умови, їх передають до судово-медичних установ (за узгодженням з їх керівництвом).

7. При постановленні вироків або закритті провадження на судовому слідстві обов'язково має визначитися доля речових доказів-наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, обладнання для їх виготовлення, а також прекурсорів. При цьому треба керуватися Інструкцією про порядок знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення, затвердженою спільним наказом МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, МОЗ, МЮ та ВСУ № 437 від 27 червня 1995 р. і зареєстрованою в МЮ за № 210/746 10 липня 1995 р. (див. пп. 6,7 ППВСУ "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" № 3 від 26 квітня 2002 р.).

До того як прийняти рішення щодо таких речовин, проводиться відповідна судова експертиза. Підставою для здавання державі вилученої у справі наркотичної речовини або для її знищення є постанова слідчого, прокурора (у разі закриття провадження або відмови у провадженні), ухвала суду.

Отруйні речовини та сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко-управлінь або інших організацій, де є належні умови для їх зберігання.

Речові докази - радіоактивні матеріали (тобто будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, установлені нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки) зберігаються відповідно до вимог Правил забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 241 від 14 грудня 2000 р.

8. За загальним правилом, речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття кримінального провадження.

Документи, визнані речовими доказами, зберігаються з матеріалами кримінального провадження весь час. Однак коментована стаття передбачає можливість для заінтересованих осіб, підприємств, установ і організацій за їх клопотанням отримати необхідні копії цих документів. Якщо ці документи підроблені або сфальсифіковані, то з них не можна знімати копії з метою видачі таким особам.

9. Коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються, поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства (наприклад, про виключення зі списку майна, яке підлягає конфіскації).

Якщо речові докази під час досудового розслідування були реалізовані у зв'язку з неможливістю їх зберігання або повернення володільцеві, а потім виникла необхідність у їх поверненні, то організації, які їх одержали для реалізації, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують на момент повернення.

Питання про речові докази вирішується одночасно з вирішенням справи і це рішення повинно міститися у вироку суду, у постанові слідчого, прокурора, судді або в ухвалі суду про закриття кримінального провадження.

10. Коментована стаття визначає подальшу долю окремих речових доказів. Зокрема, знаряддя злочину, що належить обвинуваченому, підлягає конфіскації; речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються або можуть бути передані заінтересованим особам.

Гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, передаються в дохід держави. Цінності, які були об'єктом кримінально протиправних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо таких не встановлено, то вони переходять у власність держави.

Похожие статьи




Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар - Тацій В. Я. - Стаття 100. Зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них

Предыдущая | Следующая