Кримінальне право України - Кузнецов В. В. - Білет № 4

1. Закон про кримінальну відповідальність.

У юриспруденції і судово-слідчій практиці термін "законодавство" застосовується у широкому розумінні як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які забезпечують правове регулювання суспільних відносин на території держави, та у вузькому розумінні лише як сукупність законів, прийнятих парламентом або референдумом.

Закон про кримінальну відповідальність - це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів, що визначають загальні принципи та підстави кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від відповідальності і покарання, а також визначають злочинність і караність діянь.

Характерною особливістю законодавства про кримінальну відповідальність (кримінального законодавства) є те, що воно фактично складається з одного закону - Кримінального кодексу.

Кримінальний кодекс України - це прийнятий Верховною Радою України закон, який містить систему взаємопов'язаних і взаємо-обумовлених юридичних норм, що розкривають загальні поняття і принципи кримінального права України, умови і підстави притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї і визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосовувати до осіб, котрі їх вчинили.

Основними ознаками Закону про кримінальну відповідальність є: його загальнообов'язковість, формальна визначеність, прийняття його тільки парламентом України і тільки він визначає злочинність та караність діяння.

Основним призначенням Закону про кримінальну відповідальність є забезпечення правовими засобами охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. При цьому, звичайно, кримінальне законодавство грунтується на загальних принципах і конкретних положеннях норм Конституції, яка є основою усього національного законодавства, і жоден нормативно-правовий акт не може їй суперечити. Виразом цього є те, що

Кримінальний кодекс дослівно відтворює ряд положень Конституції. У той же час суттєве значення для законодавства про кримінальну відповідальність мають загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Це обумовлено визнанням Україною пріоритету загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права, а також її прагненням долучитися до системи правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету.

Після набрання чинності Кримінальним кодексом України закони України, які регулюють питання, пов'язані з кримінальною відповідальністю, не можуть застосовуватись як самостійні нормативно-правові акти.

У кримінальному законодавстві застосування аналогії для визначення злочинності діяння неприпустимо. Це базується на такому принципі: немає злочину і немає покарання, якщо немає закону, який їх установлює.

2. Посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК)

Стаття складається з однієї частини, яка містить заборонювальну норму. Родовим об'єктом Злочину є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України. Безпосереднім об'єктом Злочину є безпека держави у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади та у сфері діяльності політичних партій). Додатковим необхідним безпосереднім об'єктом злочину є життя людини. Потерпілим від злочину може бути тільки державний чи громадський діяч, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку (Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії). Перелік осіб, які можуть бути потерпілими відповідно до ст. 112 КК, є вичерпним.

Об'єктивна сторона Злочину полягає у посяганні на життя державного діяча чи керівника політичної партії. Посягання на життя - це вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча (наприклад, здійснення пострілу, кидання гранати, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло, не вчинення необхідної медичної процедури тощо). Для застосування ст. 112 КК слід обов'язково встановити, що посягання на життя вчинюється у зв'язку з державною чи громадською діяльністю потерпілих.

Злочин є закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху на вбивство (усічений склад).

Суб'єкт Злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом - бажанням припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помстою за таку діяльність.

Схожі статті




Кримінальне право України - Кузнецов В. В. - Білет № 4

Предыдущая | Следующая