Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман

"Кожен, хто захоче по-справжньому збагнути, чим була для України Запорізька Січ, передусім мусить визнати, що впродовж кількох століть козацтво було своєрідною формою, ідеєю та єством української державності. Я навіть сказав би, способом державного й національного мислення та самоусвідомлення українців".

Богдан Сушинський

ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман.

В розпалі визвольної боротьби під проводом Хмельницького польська таємна служба розпочала підготовку до повстання проти гетьмана України, до перевороту в козацькій верхівці. Варіантів такого перевороту було кілька: від підступного вбивства самого Хмельницького, до збройного виступу проти нього частини невдоволених козаків.

Одним із тих, на кого робили ставку поляки, був козацький старшина Федорович. Осівши в Корсуні, він збирав там прибічників, маючи намір вчинити замах на Хмельницького і, якщо не самому заволодіти гетьманською булавою, то принаймні вручити її комусь із пропольські настроєних полковників.

Робота цього антиповстанського підпілля саме, як ми б сказали тепер, набирала обертів, коли козацька таємна служба, називатимемо її контррозвідкою, викрила його. Очолював контррозвідку полковник Лаврін Капуста. Прихопивши з собою кількох надійних людей, він особисто заарештував Федоровича і привіз його до Суботова.

Чому до Суботова? Та тому, що саме там, знов-таки висловлюючись сучасною мовою, дислокувався штаб розвідки й контррозвідки Хмельницького. Призначивши Л. Капусту суботівським городовим отаманом, гетьман, по суті, надав йому всіх прав урядування в цьому селищі, І це дало змогу панові Лавріну різко обмежити доступ сюди надто цікавих. Крім того, не слід забувати, що з лютого-березня 1649 року Хмельницький зробив містом своєї гетьманської ставки Чигирин, отож, перебуваючи в Суботові, Капуста завжди був поблизу, під рукою.

Саме під орудою цього полковника діяла ціла армія козацьких розвідників, дезінформаторів, провідників-смертників. Одні з них "випадково" потрапляли в полон до поляків і там, люто катовані, починали говорити оту святу неправду, задля якої їх послано і завдяки якій вони могли прислужитися своєму війську й рідному народові. Другі були вухами й очима армії. Треті виступали речниками повстанських ідей, агітаторами. Були й контррозвідники. Агентура активно діяла не тільки в Україні, а й у Варшаві, Москві, Стамбулі, Литві. В історичних джерелах та в розвідках дослідників пізніших часів їх називають "емісарами Хмельницького" . І саме їм командування повстанської армії завдячує багатьма своїми успіхами не лише на воєнних, а й на дипломатичних полях битв.

Усім, зокрема, відомий подвиг Микити Галагана, який під Корсунем завів у пастку все польське військо. В дослідженні Юрія Джеджули "Таємна війна Богдана Хмельницького", оприлюдненому в "Молоді" 1995 року, названо імена розвідників - Василя Верещаги, що діяв у самій Варшаві і мав доступ до короля та багатьох сенаторів: Богдана Себельського, Федора Сцекиського...

Одначе ми дещо відхилились од теми, хоча й повернення до неї небагато нам дасть. Річ у тім, що навіть про звичайних полковників того часу ми, загалом, знаємо дуже мало. Що вже казати про керівника розвідки! З відомостей, що доходять до нас із різних джерел, можемо лише довідатися, що Лаврін Капуста був серед тих козаків реєстру, які підходили до Кам'яного Затону під командуванням наказного гетьмана Барабаша. Тобто на початку повстання він перебував у лавах ворога. Та не забуваймо, що й сам Хмельницький перед визвольною війною був вищим офіцером реєстровиків. Тож не важко припустити, що шляхи їхні десь там перетиналися.

Коли ж війна вибухнула, бачимо Лавріна Капусту вже поруч з Хмельницьким. Після битви під Жовтими Водами, він дістає чин полковника повстанського війська і водночас - адміністративну посаду полковника гадяцького. Ці призначення одразу піднесли Л. Капусту на один з найвищих щаблів у гетьманській ієрархії.

Полковник Капуста був хоробрим учасником усіх головних битв Визвольної війни - Корсуньської, Пилявецької. А в Галичині, під Львовом, Хмельницький призначив його командиром окремого корпусу, що зробив самостійний рейд по Львівщині, очищаючи її від польських гарнізонів та приєднуючи до своїх лав загони місцевих повстанців.

Однак відтоді, як Лаврін Капуста став суботівським городовим отаманом, він, як уже мовилося, майже цілком віддався справі організації таємної служби гетьмана, а також дипломатії. В окремі періоди утвердження гетьманської влади та української державності, пан Лаврін, власне, виконував обов'язки посла з особливих доручень, а часом, якщо міряти на сучасну мірку, то й обов'язки міністра іноземних справ. Зокрема, в серпні 1653 року він був учасником прийому, що його Хмельницький дав у Суботові російському послові Іванові Фоміну (йшлося про приєднання України до Московії). А вже на початку жовтня, як про це довідуємось із дослідження В. Сергійчука "Іменем Війська Запорозького", суботівського міністра прийняв цар Олексій Михайлович. У Золотій палаті. І саме Л. Капусті випало донести дуже радісну для Хмельницького, але трагічну для українського народу звістку про те, що "Земський собор ухвалив 1 жовтня рішення про майбутнє підданство У країни. Для здійснення цієї місії цар відрядив спеціальне посольство на чолі з "ближнім боярином Василем Васильовичем Бутурліним"

Чи здогадувався тоді Лаврін Капуста, до чого призведе єднання України з Росією? Мабуть, ні. Судячи з усього, він був патріотом України, тож якби міг передбачити всі наслідки "підданства", неминуче виступив би проти рішення гетьмана, як це зробило кілька інших чільних полковників, ставши в опозицію до Хмельницького.

Відлуння дипломатичної діяльності пана Лавріна чуємо й у подіях, пов'язаних зі спробою налагодити відносини з Туреччиною. У квітні 1656 року він очолив посольство Хмельницького. Воно прибуло до Стамбула з дуже поважного приводу: Україна знову воювала проти Польщі, але вже в союзі зі Швецією та Угорщиною, і гетьманові України далеко не байдуже було до того, як поставиться до такого повороту подій Висока Порта. Він волів, щоб султан дізнався про причини та перебіг збройного конфлікту від його посла. І вмілий дипломат Л. Капуста виконав свою місію блискуче.

Проте дипломатичні клопоти не заважали Л. Капусті займатися ще й справами безпеки гетьмана. Намагаючись звести зі світу Хмельницького, поляки почали діяти через його дружину Мотрону (в деяких джерелах - Олену), колишню дружину підстарости Чаплинського, через яку обидва шляхтичі так довго ворогували. Служба безпеки перехопила кілька листів до Мотрони від колишнього її чоловіка. Чого ж домагався пан Чаплинський? Повернути собі кохану дружину? Так. Але з умовою. "Певне світло на трагічні події, що сталися в чигиринському палаці, - пише Ю. Джеджула, проливає запис допиту козака Мартина і лист шляхтича Кжицького від 14 червня 1651 року, з яких походить, що козацька служба безпеки перехопила листи Данила Чаплинського до жони гетьмана, яку у свій час колишній чигиринський підстароста гвалтом примусив стати з собою до шлюбу. Недаремно ж у липні 1650 року "Олена кресова" ("прекрасна" - B. C.) кричала Богдану: "Чаплинський мене й тебе зрадив, я не була вільна над собою," я з ним повінчана". У перехоплених листах Чаплинський радив своїй колишній дружині закопати всі гетьманські скарби, а самого Богдана отруїти.

Не можна сказати, що красуня Мотрона не слухалася цих порад. Коли ЇЇ взяли на тортури (син Хмельницького Тиміш подбав про надзвичайну серйозність цього заходу), вона заговорила. І, як твердить Ю. Джеджула в уже згадуваній праці " Таємна війна Богдана Хмельницького", незабаром знайшлося кілька бочок із золотом, що його ця жіночка вже спромоглася викрасти в чоловіка. їй, отже, лишалося тільки виконати тільки друге завдання - отруїти гетьмана.

За наказом Хмельницького, її та шістьох її спільників послали на шибеницю. А сам гетьман потім тяжко карався цією стратою. Попри все він таки любив цю надзвичайно вродливу і так само підступну жінку.

І ще одна інформація з "Таємної війни Богдана Хмельницького": "...Московські розвідники довідалися про викриття "Змови Федоровича". ..Гетьманська контррозвідка викрила змову. Лаврін Капуста, який на той час очолював таємну службу Війська Запорозького, заарештував Федоровича в Корсуні, привіз до Суботова і після допиту скарав на горло".

А що ж із нашим героєм? Дуже хотілося б знати, як складалася його доля згодом, коли Б. Хмельницький помер, і розпочалася боротьба за гетьманську булаву між Юрієм Хмельницьким, Іваном Виговським та іншими претендентами, яких тоді не бракувало. Одначе жодних історичних свідчень, які б висвітлювали дальший життєвий шлях Лавріна Капусти, до нас не дійшло.

Можу сказати, що чимало сторінок присвячено діяльності цього полковника в моїх романах "На вістрі меча", "Французький похід", "Вогнища Фламандії"і "Шлях воїна" Але, як ви самі здогадуєтеся, там є речі, які на історичну істину не претендують...

фрагменти першої і останньої сторінок постанови земського собору московії про надання підданства україні

Схожі статті




Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - ЛАВРІН КАПУСТА, полковник гадяцький, суботівський городовий отаман

Предыдущая | Следующая