Класичні експерименти в психології - Копець Л. - РОЗДІЛ 4. Видатні психологи-експериментатори XX століття

4.1. Теодор Ньюком і його маніфест

Теодор Ньюком (1903-1984) в американській науці відомий як один із засновників соціальної психології. Він був досить талановитим дослідником мотивації, навчання, сприймання з точки зору їх зумовленості соціальними чинниками.

Ньюком брав участь у створенні трьох широковідомих підручників із соціальної психології, в яких саме і було обгрунтовано систему понять цієї науки. Впродовж 27 років він керував програмою підготовки докторів із соціальної психології в університеті Мічигану.

Завдяки зусиллям Ньюкома було окреслено надзвичайно цікаві проблеми соціальної психології, в дослідженні яких учений досягнув надзвичайно важливих теоретичних і емпіричних результатів. Особливо цікавими були дослідження соціальної комунікації, аутизму, когнітивного балансу, психологічних аспектів (дієвих сил) міжособистої привабливості, розвитку зв'язку між домінуючою культурою та субкультурами (девіантними).

Ньюком у 1956 р. був президентом АПА, в 1976 р. відзначений за видатні наукові досягнення.

Бенінгтонське дослідження (1957). Ньюком, зокрема, вивчав соціальний вплив, розвиток соціальних установок, феноменологію малих груп. Найбільш відомим є його лонгітюдне дослідження зміни соціальних цінностей студенток коледжу в містечку Бенінгтон. "Для того, щоб бути у групі, індивід погоджується з нею", - таким був висновок цього дослідження. Т. Ньюком вивчав, як консервативні студентки (з дуже багатих сімей) змінили свої погляди під впливом ліберальних ідей, що були притаманні їхнім подругам по коледжу та викладачам. Навіть через 20 років вони зберегли ці погляди. Тобто дослідник довів, що індивід погоджується з групою, щоб перебувати в ній, і навіть коли перестає бути членом групи, тривалий час зберігає відданість їй. Це дослідження стало класикою соціальної психології. Можливо, вперше в історії психології було простежено зміни в політичних поглядах, які відбуваються впродовж життя особи.

У науковій діяльності Ньюком, подібно до таких психологів, як Карл Роджерс, Рензіс Лікерт, Ернест Гілгард, спрямовував своїх студентів до вивчення життя. Вчений шукав психологію, що відповідає його "теоретичним" смакам і переконанням громадянина.

Праці Ньюкома можна вважати певним маніфестом розвитку соціальної психології. Дослідник вважав, що психологи все ще досить часто пишаються умовним суспільним визнанням своєї науки, замість того, щоб чесно зізнатись, чи дійсно їхній внесок є таким важливим. "Я не задоволений сучасним станом соціальної психології", - писав Теодор Ньюком у 1972 р., щоправда, додавав, що є підстави для задоволення і навіть гордості.

Теодор Ньюком сформулював низку позицій, важливих при формуванні дослідницьких програм у соціальній психології.

У центрі уваги соціального психолога повинні перебувати процес взаємодії, умови та наслідки її різних форм. Необхідно враховувати реальні умови життя групи.

Найважливіші сфери досліджень, на думку Ньюкома, для яких потрібні дослідницькі програми:

1. Соціальні установки, які доцільно розглядати як змінні, залежні від особистісних утворень та структури групи (як незалежних змінних).

2. Різні форми взаємодії як визначальні чинники сприйняття "я-інші", відносин "я-інші" та циклічний характер між цими двома рядами чинників. Ньюком писав: "Що розчаровує в переважній більшості психологічної літератури, відомої мені, це той факт, що наявність загальноприйнятих норм, які зумовлюють стосунки між людьми, рідко піддається грунтовному дослідженню". Ось як, наприклад, учений трактував роль жінки як матері: "Кожна роль таким чином обов'язково визначається шляхом співвіднесення з однією чи більше іншими ролями. Роль матері не можна уявити без ролі дитини. Однак, хоч вона функціонально і визначається через дитину, охоплює, окрім цього, відносини з іншими людьми, наприклад, з чоловіком, вчителем дитини чи сусідами. Визначена їй роль включає в себе типи поведінки, що стосуються їх так само, як і її дитини, однак завжди таким чином, що включає дитину. Тому сенс будь-якої ролі може бути зрозумілий лише при розгляді сукупності чи системи ролей, частиною яких вона с".

3. Природа комунікативного процесу. Соціальна поведінка кожної людини - це повідомлення для інших, це система типів поведінки, "пов'язаних разом" спільним розумінням позиції.

На думку Ньюкома, "ми надзвичайно мало знаємо про природу комунікативного процесу. Між іншим, наша термінологія в цій галузі настільки нерозвинута, що ми заледве знаємо, як спілкуватись з приводу комунікації. Особлива частина цієї проблеми, на якій я спеціально хочу зупинитись, повинна мати стосунок до того, що я можу назвати сприйнятим перекриттям індивідів у комунікації. А саме, що виражається (повідомляється) кожним з нас для інших і що кожен отримує від інших, є (гіпотетично) функцією того, що сприймається кожним як царина розподіленого сприйняття. Я б поставив цей вид проблеми дуже високо в моєму власному списку пріоритетів" (1972).

4. Проблема групової згуртованості. Якщо розглядати групову згуртованість як залежну змінну, то які ж тоді незалежні змінні, з якими вона найбільш тісно пов'язана, який вид взаємодії, на основі якого виникає групова згуртованість. З іншого боку, суттєво і те, які ситуаційні та особистісні чинники найбільше сприяють такій взаємодії, що формує групову згуртованість.

5. Проблема множинного групового членства. На думку Ньюкома, одна з найбільш привабливих соціально-психологічних проблем полягає в тому, щоб визначити умови, за яких індивід здійснює вибір між різними потенційно можливими рольовими варіантами поведінки. "Я підозрюю, що в більшості обставин один набір рольової поведінки, а не інший, веде до досягнення правильності напрямку, хоча також існують і інші види компромісних конструкцій. В будь-якому випадку ця проблема вимагає емпіричної розробки, яка, на мою думку, має враховувати такі змінні, як реальна групова структура, сприйняті рольові вимоги і сприйнята особистісна компетентність відповідати цим вимогам" (1972).

6. Феномен переносу і його вивчення на основі теорії ролей - як зміни рольових відносин в одній системі відносин переносяться на інші види рольових відносин.

7. Символічне групове членство. Використання такої проміжної змінної, як референтна група, може пролити світло на багато соціальних проблем. Суттєвим тут є те, що дослідники розрізняють як формальне та неформальне членство в групі. Т. Ньюком писав: "Ми можемо вважати референтною будь-яку групу, формальну, неформальну чи символічну, в якій індивід має психологічно функціонуюче членство. А тоді питання: за яких умов референтна група найбільше та найменше відповідає актуальному членству в групах і як ці розбіжності, великі чи малі, пов'язані з різноманітними формами соціальної поведінки?" (1972).

"... двома основними реальностями, з якими повинен мати справу соціальний психолог, є організація життя групи і організація індивідуального життя. Соціологія та антропологія мають зазвичай справу з однією реальністю, а психологія особистості - з іншою. Унікальною та надзвичайно важливою є розробка інтегративної теорії того, як протікає людське життя на двох рівнях організації одночасно. Ми ніколи не створимо таку теорію, якщо психологи розглядатимуть соціальну поведінку лише як прикладне поле для своєї дисципліни, в якому трапляється так, що оточення складають інші люди, і в якому акцент робиться на "соціальних проблемах". Це, якщо перефразувати вислів, який уже використовувався в інших контекстах, був би "імперіалізм індивідності". Разом з тим і "груповий імперіалізм" так само є неприйнятною позицією. Думати, що соціально-психологічні проблеми становлять лише спеціальний розділ соціології, в якому існування індивідуальних відмінностей ігнорується, є однаково небажано для інтегральної теорії соціальної поведінки. ... таке завдання може бути розв'язане тільки шляхом створення теорії поведінки, яка б мала б бути одночасно і теорією взаємодії.

...Я очікую теорію, яка б враховувала природу психологічних процесів не більшою, однак і не меншою мірою, ніж реальні умови групового життя, в яких протікають ці процеси" (1972).

Схожі статті




Класичні експерименти в психології - Копець Л. - РОЗДІЛ 4. Видатні психологи-експериментатори XX століття

Предыдущая | Следующая