Історія української культури - Павлова О. Ю. - Розділ 5. Українська культура в епоху відродження та реформації (XIV-XVII ст.)
Формування та розвиток української культури у XIV-XVII ст. відбувався в епоху Відродження, що являла собою перехідний етап від Середньовіччя до Нового часу. Найважливішими рисами культури Відродження були: а) індивідуалізм та емансипація особистості від впливу церкви; б) світський характер мислення й суспільної поведінки людини; в) секуляризація мистецтва. Відродження або Ренесанс (фр. Renaissance - "Відродження") являла собою цілу епоху в розвитку ряду країн Західної та Центральної Європи - в Італії XIV-XVI ст., в інших країнах - кінець XV - початок 17 ст.
Ідеологічною константою Відродження був гуманізм. На формуванні культури Відродження справили вплив і ранньобуржуазні відносини, які зародилися в італійських містах-державах Флоренції, Мілані, Феррарі та ін. Молода дієва і активна буржуазія починає дедалі більше заявляти про свої права і домагається скасування освяченої Церквою станово-ієрерхічної державної системи.
На основі процесів, які ініціювало Відродження, зародилася і набула розповсюдження Реформація - широкий релігійний й соціально-політичний рух, направлений на реформування християнського віровчення й церкви. Безпосереднім поштовхом до Реформації стали глибокі кризові явища, що охопили Католицьку церкву, а також зміна свідомості й світовідчуття людей під впливом нових капіталістичних відносин. Результатом Реформації стало відпадіння від Католицької церкви великої різновидності християнства - протестантизму, що складав конгломерат різноманітних течій та угрупувань.
У другій половині XVI ст. на зміну Реформації приходить контрреформація - церковно-політичний рух на чолі з Папством, направлений проти Реформації. По суті він також являв собою реформування Католицької церкви, але у напрямі її укріплення і утвердження.
В основу програми Контрреформації були покладені рішення Тридентського собору 1543-1563 рр., які стали програмою у боротьбі Папства проти антикатолицького релігійного й соціально-політичного руху. Рішення Собору підтверджували безумовний авторитет Папи у справах віри, пропонували сувору церковну цензуру, ініціювали "Індекс заборонених книг", головним знаряддям Контрреформації стає церковний суд Інквізиція (від лат. Inquisitio, розшук) та збільшення кількості чернецьких орденів.
Згідно рішень Тридентського собору провідними державами контрреформації повинні були стати визначалися Іспанія і Польща. Остання, об'єднавшись у 1569 р. з Великим князівством литовським, перетворилася на багатоконфесійну та багатонаці-ональну Річ Посполиту, що мало вирішальне значення для подальшого розвитку культур цих народів.
Контрреформація внесла позитивні зміни у мистецько-культурне життя. Якщо в епоху Відродження мистецтво стало віддалятися від церкви, то за часів контрреформації тісно зблизилося з ним. Фактором зближення церкви і мистецтва стає стиль бароко, функція якого полягала у культивуванні почуття неземної й трансцендентної величі католицького культу. Мистецтво бароко робило відчутними боротьбу та страждання душі, що призводило до її перевтілення. Найбільших висот римська бароко досягло в архітектурі. За часів папи Сикста V Рим, стаючи бароковим містом, набуває сучасних форм. Першою, найбільш виразною спорудою у силі бароко була церква єзуїтів у Римі (Іль Джесу), створена за проектом Джакомо да Віньоли (1507-1573), автора палацу Фарнезе в Капраролі та вілли папи Юлія III у Римі. В той же час під керівництвом Джакомо делла Порта було завершено спорудження куполу знаменитого собору Святого Петра. Церква підкорила собі образотворче мистецтво, уособленням чого став чудесний портрет папи Інокентія X, написаний іспанським художником Дієго Веласкесом (1599- 1660). Визначними художниками цього часу були також Бартоломе Мурільйо, Мікеланджело да Караваджо, Пітер Пауль Рубенс, Ан-тоніс ван Дейк та Харменс ван Рейн Рембрандт. Сповнене захопленням, немовби направленого у саме серце людини, барокове мистецтво доповнювалося літературою, яка розкривала чуттєву, романтичну сторону релігії. Одним з визначних творів такої літератури була героїчна поема Торквато Тассо "Звільнений Єрусалим", а також твори Лудо віко Ариосто, Мігеля де Сервантеса, Лопе де Веги, Педро Кальдерона де ла Барка та Джона Мільтона. В музиці стиль бароко яскраво проявився у творах Джованні П'єрлуїджі да Палестини - засновника римської поліфонічної школи, твори якого стали вершиною поліфонії старого стилю. Провідним барочним музичним інструментом того часу стає величний орган. Папи епохи бароко також були покровителями й цінителями наук.
Прихильність польських королів Сигізмунда Августа, Стефана Баторія, а більш за усе Сигізмунда III, прозваного королем єзуїтів, мала вирішальні наслідки - друзі й учні єзуїтів заповнили королівський двір, сенат, єпископські кафедри і суди. Некатоликам було заборонено обіймати державні посади в країні. Єзуїтські школи взяли на себе виховання дворянської молоді, внаслідок чого латинська мова перетворилася на повсякденну, а польська мова й література занепали. Дворянство, набувши зовнішнього лоску й шляхетності, по суті залишалося грубим та неотесаним з великою зарозумілістю і варварським фанатизмом. Пересичене богослов'ям, воно було впевнене у тому, що простий селянин є нащадком Хама і як такий на законних підставах приречений на рабство. Заохочуване єзуїтами, дворянство було не в змозі осягнути складності внутрішнього становища в багатонаціональній та багатоконфесійній країні і пішло на крайні заходи відносно протестантів та православних, наслідком чого стала Визвольна війна українського народу 1648- 1654 рр., яка була початком кінця Речі Посполитої.
Схожі статті
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Іконопис
Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як культовий станковий живопис. Якщо мозаїки і фрески втілювали тріумф християнства, то...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Трипільська культура
В III тисячолітті до н. е. на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена культура, яка вперше була...
-
Історію культури ми вивчаємо як зміну відмінних, структурно-самодостатніх епох, що заступали одна одну, часто протистоячи одна одній. Епоха трипілля...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Розділ 3. Джерела формування української культури
3.1. Архаїчні культури на території України Первісна культура людства. Якщо фізична еволюція людини тривала близько 14 млн років (еволюція гомінід), то...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Культура кам'яної доби в Україні
За новими науковими даними, людина почала жити на території України мільйон років до нашого часу. В середині 70-х рр. XX ст. київський вчений Владислав...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Скульптура
В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало Пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристи-янська церква, переслідуючи язичницькі...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Архітектура
Мистецтво Київської Русі є складовою частиною світової культурної спадщини. Руські митці за короткий проміжок часу не тільки опанували кращі світові...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 4.7. Мистецтво
Мистецтво Київської Русі є складовою частиною світової культурної спадщини. Руські митці за короткий проміжок часу не тільки опанували кращі світові...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 4.5. Писемність і освіта
На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 1.6. Різновиди класифікації культур
Форми культури Відносяться до таких сукупностей правил, норм і моделей поведінки людей, які не можна вважати повністю автономними утвореннями; вони не є...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Розділ 2. Теоретичні проблеми етнокультури
2.1. Культурно-історична динаміка етнічних спільнот: плем'я, народність і нація Первісність була безетнічна. Ні в співтовариствах пралюдей, ні в...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Живопис
В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало Пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристи-янська церква, переслідуючи язичницькі...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Етап третій. Культурологія - наука про культуру
Рух теоретичної думки в цьому напрямі відбувався у XVIII ст. від "Загальної науки" Дж. Віко до "Ідеї філософії історії людства" И. Гердера. Системне...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 3.1. Архаїчні культури на території України
3.1. Архаїчні культури на території України Первісна культура людства. Якщо фізична еволюція людини тривала близько 14 млн років (еволюція гомінід), то...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 1.4. Культура і цивілізація
До найважливіших проблем сучасного культурологічного знання належать питання про сутність і взаємозв'язки таких феноменів, як культура й цивілізація. У...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Історична література
До цієї літератури відносились переклади Біблії та візантійських історичних хронік. На Русі були відомі в перекладі хроніки Іоанна Малали, Георгія...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Перекладна література
Медицина Становила важливий розділ біологічних знань. Ця галузь у Київській русі була добре розвинена. Лікарі (знахарі), яких називали "льчці" були...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Література
Медицина Становила важливий розділ біологічних знань. Ця галузь у Київській русі була добре розвинена. Лікарі (знахарі), яких називали "льчці" були...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Медицина
Медицина Становила важливий розділ біологічних знань. Ця галузь у Київській русі була добре розвинена. Лікарі (знахарі), яких називали "льчці" були...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 4.6. Наукові знання
У розвитку та поширенні наукових знань Київська Русь стояла на досить високому рівні. Через Візантію вона познайомилася з творами Піфагора, Сократа,...
-
Етнокультуру прийнято поділяти на два типи: традиційну й модерну. Традиційною (статичною або стаціонарною) називають культуру тих народів, життєвий цикл...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 4.8. Музичні надбання старокиївської культури
В історії української музики цей період відносять до мистецтва періоду Київської Русі, який починається з IX ст. Невід'ємною його частиною була народна...
-
Основним джерелом вивчення історії і культури Київської Русі є літописи. Основу давньоруського літописання становить "Повість минулих літ", укладена...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - 4.3. Джерела вивчення культури Київської Русі
Основним джерелом вивчення історії і культури Київської Русі є літописи. Основу давньоруського літописання становить "Повість минулих літ", укладена...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Розділ 4. Культура Київської Русі
4.1. Загальна характеристика періоду Київської Русі У IX столітті внаслідок тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого...
-
Вирішенню цього завдання перешкоджає різноманітність уявлень про культуру, що зберігається донині. Тлумачний словник української мови, наприклад, фіксує...
-
Історію культури ми вивчаємо як зміну відмінних, структурно-самодостатніх епох, що заступали одна одну, часто протистоячи одна одній. Епоха трипілля...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Оригінальна література
До цієї літератури відносились переклади Біблії та візантійських історичних хронік. На Русі були відомі в перекладі хроніки Іоанна Малали, Георгія...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Розділ 1. Проблемне поле історії культури
У полікультурному і багатонаціональному світі особливої актуальності набуває науковий підхід до вивчення історії української культури. Важливе значення...
-
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Етап другий. Філософія культури
Рух теоретичної думки в цьому напрямі відбувався у XVIII ст. від "Загальної науки" Дж. Віко до "Ідеї філософії історії людства" И. Гердера. Системне...
Історія української культури - Павлова О. Ю. - Розділ 5. Українська культура в епоху відродження та реформації (XIV-XVII ст.)