Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M. B. - 54. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність. І і II Універсали

Одним із наслідків Першої світової війни стала перемога в Росії Лютневої демократичної революції 1917 р., яка поклала край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів.

Почалося формування нових осередків влади. У Петрограді було створено Тимчасовий уряд. Його репрезентантом у Києві став Виконавчий комітет, що складався з представників міської думи, фабрикантів і заводчиків, земських діячів, ліберальної професури.

Паралельно стихійно формувалися органи т. зв. всеросійської революційної демократії - Ради робітничих і солдатських депутатів. Як правило, вони перебували осторонь національно-визвольної боротьби і згодом стали формою відновлення імперії, що розпалася. Переважали в радах представники соціалістичних партій, здебільшого російських.

17 (за н. ст.) березня 1917 р. у Києві виник ще один впливовий політично-координаційний центр

- Українська Центральна Рада, який, репрезентуючи інтереси українського народу, за короткий час свого існування - з березня 1917 по квітень 1918 р.

- пройшов складний шлях від громадської організації до фактичного парламенту України. Рада була створена групою національно свідомої інтелігенції з Товариства українських поступовців (ТУП), наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради став видатний український історик, громадсько-політичний діяч М. Гру-шевський.

Оглядом сил українства, засобом його подальшої організації став Український національний конгрес, який проходив у Києві 19-21 квітня 1917 р. В його роботі взяли участь бл. 1500 осіб, які представляли всі губернії України, а також Петроград, Москву, Крим, Кубань, Холмщину. Отже, конгрес був справді всеукраїнським. У прийнятій резолюції його учасники вимагали автономії України у федеративній демократичній республіці Росія, а також українізації адміністративних, господарських органів і культурного життя. Делегати конгресу визнали Центральну Раду представницьким органом України та переобрали її головою М. Грушевського.

Тільки спираючись на реальну силу, розширивши свою соціальну базу, Центральна Рада могла вступати в переговори з Тимчасовим урядом про національну автономію з надією на успіх. На цьому шляху її діяльність підтримали скликані в Києві Всеукраїнські військовий, селянський, робітничий з'їзди, які кооптували до складу Ради своїх представників.

Наприкін. травня 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація Центральної Ради на чолі з В. Винниченком. Висловивши прихильність до Тимчасового уряду, вона запропонувала надати широку автономію Україні в межах федеративної Росії, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які володіють українською мовою, звільнити політичних в'язнів. Однак домагання української делегації були відхилені.

Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 23 червня 1917 р. видала Перший Універсал до українського народу. В ньому проголошувалося право України на державну автономію в складі Росії. "...Не відділяючись від усієї Росії, - йшлося в документі, - не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям..." Зазначалося також, що тільки всенародно обрані Українські установчі збори мають право ухвалювати в Україні закони.

Вслід за цим було створено Генеральний секретаріат Центральної Ради виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко. Генеральними секретарями стали С. Єфремов, С. Петлюра, X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним писарем П. Христюк.

Стан справ в Україні, зокрема проголошення Першого Універсалу, занепокоїв російські офіційні кола у Петрограді 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським. Вона провела переговори з українськими представниками - М. Грушевським, В. Винниченком і С. Петлюрою. У результаті було досягнуто порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали право України на автономію та погодилися, щоб Центральна Рада і Генеральний секретаріат стали крайовими органами влади в Україні. Центральна Рада у свою чергу визнавала майбутні Всеросійські установчі збори і до їх скликання зобов'язувалася не здійснювати жодних таємних заходів щодо встановлення автономії України.

Під час переговорів було вирішено проблему представництва в Центральній Раді національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям надали ЗО % місць. Передбачалось обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого також увійшли б представники національних меншин.

Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України, Тимчасовий уряд після тривалих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому Універсалі, схваленому 16 липня 1917 р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися від

Росії. Отже, тези про волю України і про те, що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в Першому Універсалі, у Другому були фактично заперечені. Цей політичний компроміс послабив авторитет Центральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недовіру до неї.

Продовжуючи державотворчу діяльність, Центральна Рада на підставі домовленостей з міністрами Тимчасового уряду уклала "Статут Вищого Управління України". Однак новий Кабінет міністрів Росії не затвердив його. Замість Статуту, який українці вважали рівнозначним конституції, було отримано Інструкцію Тимчасового уряду, в якій права автономії України значно обмежувалися. До компетенції Генерального секретаріату, який було названо органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду, не належали військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі справи, пошта й телеграф, призначення урядовців. Його влада поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську.

Тим часом ситуація в Україні з кожним днем погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Продовольчих запасів було мало. Податків ніхто не платив. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безлад у країні. А Центральна Рада та Генеральний секретаріат замість того, щоб вирішувати назрілі проблеми, надалі залишалися під впливом Тимчасового уряду.

Схожі статті




Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M. B. - 54. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність. І і II Універсали

Предыдущая | Следующая