Історія України - Пасічник М. С. - Звичаї та обряди українського народу

Національна особливість духовної культури українського народу найповніше виявилась у фольклорі. З літописних та інших письмових пам'яток другої половини XIII-XVII ст. видно, що в цей період прозові фольклорні жанри були представлені легендами, переказами, казками, притчами. Жива народна мова оперувала також значними фондами прислів'їв, приказок і афоризмів.

У житті українського народу важливу роль відігравала календарно-обрядова та родинно-обрядова пісенність: напів'язичницькі колядки, новорічні щедрівки, веснянки, русальні та купальські, обжинкові й весільні пісні, родинні мелодії та похоронні голосіння. Народно-поетичні твори оспівували працю і побут народу, його працьовитість, волелюбність, справедливість і чесність. У них звучали мотиви поваги до старших, любові до рідного краю, ненависті до гнобителів. У цих творах проявлялися риси характеру українського народу, які стали визначальними для його духовного складу.

Однією з провідних тем поетичної творчості було оспівування героїзму українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів - татаро-монгольських і турецьких завойовників. Центральним персонажем багатьох творів був київський лицар, борець проти турків Михайлик, який взяв на ратище Золоті Ворота і привіз їх до Царгорода за те, що кияни видали Його ворогові. Дослідники вважають легенду про Михайлика переказом сюжету якоїсь епічної пісні або билини періоду Київської Русі.

У XV ст. на Україні зароджується історична поезія. Поява історичних пісень та дум пов'язана з боротьбою українського народу проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетського панування, а також з виникненням козацтва і Запорозької Січі.

Найдавніший пласт народних дум і пісень присвячений темам боротьби проти навали кримських орд і султанівських військ

Головний збірний герой цих творів - козак-воїн, патріот-захисник рідної землі, мужній та незламний лицар. Таким він є в бою і далеких походах, у турецькій неволі й на галерах.

Історичні пісні та думи мали важливе Ідейне навантаження, формуючи кодекс козацької, лицарської моралі, виховуючи почуття патріотизму. Зокрема, такі ідеї притаманні думам про Олексія Поповича та бурю на Чорному морі, про плач невільників, про втечу трьох братів з Азова, про Самійла Кішку, про Івася Коновченка, про Марусю Богуславку, про козака Байду.

Який же зміст вкладено у ці народно-поетичні твори? Лейтмотивом думи про Самійла Кішку є сувора кара за зраду. Дума про Олексія Поповича обстоює високу громадянську та родинну мораль козака, засуджує усі її порушення. В думі про козака Байду відображено народне уявлення про відчайдушного українського героя-козака, якому смерть за Батьківщину не є страшною.

Образи мужніх ватажків і героїв визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі (1648-1657 рр.) та Султанської Туреччини відтворені у народній поезії "Хмельницький і Барабаш", "Корсуньська перемога", "Богдан Хмельницький і Василь Молдавський", "Чи не той хміль", "Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче", "Та ой як крикнув же козак" та в інших піснях і народних думах, які відіграли важливу роль у вихованні патріотичних почуттів.

Незважаючи на те, що думи були навіяні сумними подіями - неволею, каторгою, героїчною смертю відважних козаків, втратою рідних, вони одночасно пройняті глибоким оптимізмом, ліричним світосприйняттям. Все це становило характерну рису національної психології українського народу.

В духовній культурі українців здавна важливе місце займали звичаї та обряди, регулюючи поведінку людей у сімейному і громадському житті. Своїм корінням вони сягають доби родоплемінних взаємин, пов'язаних з побутом скотарських і землеробських племен, а також з системою язичницьких вірувань. Найважливіші серед них - обряди, пов'язані з одруженням, народженням дитини, похороном.

Весіллям здавна відзначали появу нової сім'ї. Його справляли у вільний від польових робіт час. Одним з елементів весільного обряду було викрадення нареченої, про що згадує ще автор "Повісті минулих літ". Весільний обряд супроводжувався звичаєм викупу нареченої. Молодий давав "віно" - робив подарунки родині нареченої. Шлюбний обряд складався із сватання, заручин і весілля. Зміст сватання полягав в укладенні попередньої угоди між представниками молодого - старостами й батьками молодої. Після сватання, якому передували оглядини, відбувалося заручення за участю родичів наречених, яке проходило урочисто. Центральною подією шлюбного обряду було весілля, що супроводжувалося викупом молодої та відрізанням її коси. Згодом на зміну йому прийшло розплітання коси, покривання голови хусткою, розподіл короваю тощо. Однією з особливостей шлюбу за українським звичаєм було вільне розлучення, з яким довго боролися церква і світська влада.

Урочисто відзначалися також родини, хрестини, новосілля. Якщо на родини нікого спеціально не запрошували, то в хрестинах брали участь багато родичів і сусідів. На хрестини вибирали кумів, особливу роль виконували баби-повитухи. В обрядах, які здійснювались над новонародженим, вчувався відгомін жертвоприношення давнім язичницьким божествам.

Святкування обряду народження супроводжувалося магічними діями, які мали принести дитині здоров'я, щастя, добробут. Дитину загортали у вивернутий вовною догори кожух, клали біля неї металеві вироби, що було пов'язано з давнім їх обожненням. Обов'язковим був обряд "очищення" - спочатку баби-повитухи, а згодом - і породіллі. Він полягав у ритуальному обмиванні рук водою і був пов'язаний з давніми язичницькими віруваннями у її священну силу.

З утвердженням християнства запроваджується церковний обряд хрещення дитини, оскільки вважалося, що лише після церковного таїнства хрещення вона прилучається до людського суспільства. Хрещеними батьками, зазвичай, обирали близьких родичів - братів матері й сестер батька. Пізніше до обряду хрещення стали запрошувати приятелів, сусідів.

Похорон також супроводжувався певними обрядами, магічними діями, які є відгомоном давнього культу предків. У плачах-го-лосіннях розповідалося про тяжку втрату батьків, дітей, прославлялися їхні добрі серця, трудящі руки. Пам'ять покійника вшановували на поминках, де близькі ділились своїми спогадами.

Обряд поховання був найбільш християнізованим. Церква запровадила обов'язкове поминання душ покійних через 9, 40 днів, а також через рік, дотримання якого стало морально-етичною нормою.

В духовній культурі українського народу значне місце займали аграрно-календарні обряди. В них перепліталися знання про природу з магічними діями, які мали забезпечити плодючість землі й тварин, принести людині добробут. Вони збігалися з циклами основних сільськогосподарських робіт. Найбільші свята припадали на дні зимового та літнього сонцестояння, весняного рівнодення.

Серед низки зимових свят українців особливо виділявся період Дванадцятидення (Святки) з кульмінаційними датами 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення). Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості.

Одним із центральних свят залишалося вшанування язичницького бога Коляди. Сила традиції відіграла тут велику роль. Напередодні Різдва готували різні страви, серед яких обов'язковою була кутя, святково прибирали хату, накривали стіл. Кутю ставили поряд зі снопом жита чи пшениці, що символізувало врожай у наступному році. Важливим елементом свята було колядування - поздоровлення та добрі побажання, які висловлювалися у формі пісень-колядок. Святкування Нового року супроводжувалося різними обрядами, серед яких обов'язковим було приготування куті, спільна трапеза з родичами і сусідами, щедрування у вечір під Новий рік і посипання зерном у день Нового року. Обряд посипання зерном означав побажання здоров'я та добробуту, які може принести тільки урожайний рік.

Прихід весни святкувався українцями як одне з найочікуваніших свят і супроводжувався різними обрядами, серед яких найпоширенішими були проводи зими. Вони одержали назву масляної. Великою популярністю користувалися обряди, присвячені зустрічі весни - свято веснянки, яке відзначалось у квітні-травні кожного року. Складовою частиною такого обряду було випікання ритуального хліба, який символізував сподівання хлібороба на багатий урожай.

Серед весняних свят українців найбільшим багатством обрядових дій та звичаїв виділявся великодній цикл. Установлене християнською церквою на честь чудесного воскресіння Ісуса Христа свято Пасхи (Великодня) у народному вияві чітко утримувало елементи язичницької весняної ритуалістики. До них слід віднести випікання обрядового печива, фарбування яєць, весняні ігри й танці молоді, культ предків, аграрно-магічні, апотропеїчні ("той, що відвертає лихо"), очисні обряди тощо.

До весняного циклу обрядовості входили так звані "русалії", про які є згадки в давньоруських літописах. Вони збігалися з приходом літа, а пізніше були приурочені до християнського свята Трійці, яке в народі називали "Зеленою неділею". Зберігся обряд прикрашати будинки, житлові приміщення та подвір'я гілками зеленого дерева, посипати долівки зеленою травою. Цим ритуалам приписувався характер магічних дій, оскільки гілки дерев, зелена трава були символом родючості.

Язичницьке старослов'янське свято Купала з давніх-давен відзначалося 24 червня й збігалося з літнім сонцестоянням. Православна церква пристосувала його до святкування дня Іоанна Предтечі. Серед обрядів, якими супроводжувалося свято, найбільше поширення отримало плетіння вінків з різних квітів і трав, розпалювання вогнищ і перестрибування через них, купання або обливання водою, що означало очищення.

В обрядовості, віруваннях та повір'ях українців важливу роль відігравав хліб, який супроводжував людину від народження до смерті. З хлібом батько запрошував на хрестини, з хлібом йшли свататися, запрошували на весілля. Коровай у весільному обряді відігравав одну з головних ролей. Хлібом і сіллю мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала, хлібом і сіллю вітали гостей. У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай.

Схожі статті




Історія України - Пасічник М. С. - Звичаї та обряди українського народу

Предыдущая | Следующая