Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю. А. - Післямова

Століття вже стало історією. Історією контрастів -^Х -/- і суперечностей. Приголомшують цивілізаційні досягнення людства у всіх сферах соціального буття і не менше приголомшують соціальні катаклізми: дві най кровопролитніші в історії людства світові війни, революційні потрясіння, незліченні мільйони смертей від голоду, так звані локальні конфлікти безглуздя тероризму, кривавих форм націоналізму, нелюдських тоталітарних режимів. А ще - падіння авторитету наукового знання, втрата загальної віри в ідею прогресу, що було оптимізуючим началом для XVIII-XIX століть. Втрата світовою цивілізацією ясної перспективи розвитку є свідченням того, що сучасний світ переживає кризу. Але яку? До яких нових початків і перспектив нас приведе XXI століття? Які уроки людство винесе з історії XX століття, чи, варто поставити питання набагато ширше, - з історії цілісної моделі - цивілізації XVI-XX ст., тобто з історії сучасного світу?

Здається, що сучасність сприяє історичному знанню і свідомості. Основ цьому не перелічити. Наприклад, проблема існування соціально-економічних формацій і їх трактування. Жорстка прив'язка до формаційної системи, лінійність і послідовність соціально-економічних формацій призводили до паралічу методологічної думки істориків. Однак визнання факту існування різних моделей історичного розвитку, що передували сучасності, накладалися одна на одну і не були ізольовані, видається нам очевидним. Як правило, відбувається взаємодія між ними, і ця взаємодія є умовою функціонування кожної з них. Наприклад, навряд чи можна уявити собі стійку життєдіяльність античного суспільства без наявності великої "варварської периферії": вона поставляла йому рабську силу, забезпечувала різні привілеї, була сферою розширення панування; імперії стародавності трималися доти, доки були здатні здійснювати зовнішню експансію. Щодо феодалізму, то в тих країнах, у яких без натяжок дійсно можна констатувати його наявність (переважно це країни Західної Європи), він виникав не стільки в результаті розкладу античного ("рабовласницького") суспільства, скільки як продукт взаємодії його з більш архаїчними, докласовими суспільствами: магістральна лінія шляху до феодалізму пролягала через їх трансформації.

Іншим прикладом міжформаційної взаємодії можуть бути відносини між країнами Західної Європи, з одного боку, і народами Азії, Африки, Америки, Океанії, Австралії, що були на різних стадіях соціального і господарського розвитку, - з другого. Невід'ємним атрибутом епохи "первісного нагромадження капіталу" було створення всесвітньої колоніальної системи, яка постачала західноєвропейський капіталізм, що розвивався, необхідними для його розвитку багатствами, давала йому підневільну робочу силу і великі ринки. Але іншою стороною цього процесу було радикальне порушення балансу розвитку, властивого народам, яких колонізували європейці. Таким чином, вдивляючись в історичне минуле, ми виявляємо складні елементи взаємопроникненості і неоднозначності історичного процесу. Модель сучасного світу, що розвивалася в XVI-XX століттях, увібрала в себе елементи попередніх епох, вона "писалася" не з "чистого аркуша", і тому представляє ще більш складну картину розвитку. У надрах сучасного світу нагромадилася величезна кількість суперечностей і догм.



Схожі статті




Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю. А. - Післямова

Предыдущая |