Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Сварог - бог неба і ковальства

Одну із особливостей теїстичного типу надприродного становить єдиносуща двоїстість змісту образів богів. Це цілком стосується й східнослов'янського політеїзму, в якому уявлення про богів складаються із специфічно сприйнятого людиною її ставлення не лише до природного класу речей, а й до суспільних явищ, до самої себе як соціально визначеного індивіда. Таким уявляли київські язичники всіх богів, починаючи з найдавніших - Рода й Білобога. Род видавався їм зачинателем усього живого, розпорядком долі людей (і богів), творцем Вирію - українського Олімпу. Його син Білобог був творцем землі, води й світла, а водночас і богом добра, що постійно вів боротьбу з Чорнобогом - носієм зла, лиха. Таким був і один з найголовніших богів Вирію - Сварог (ймовірно від санскр. свар - небо; інша гіпотеза: сва-рог - той, що все породив). Сварог - бог неба і вогню, а також ремесел, ковальської справи і ковалів. Щоб якийсь персонаж демоністичного типу опікував виробничу діяльність людини, певну соціальну верству - річ зовсім незнана.

Сварог - аналог давньогрецькому Гефесту, який також був богом вогню і ковальства. Промовиста деталь. І. Огієнко, характеризуючи цей образ, звернув увагу на те, що в Іпатіївському літописі під 1114 роком літописець, подаючи уривок з візантійського хронографа VI-VII ст. Іоана Малали про Гефеста та його сина Геліоса, перекладає ім'я першого іменем Сварог, а другого - Дажбог, адже Дажбог був сином Сварога. Дехто з дослідників називає Сварога також опікуном шлюбу та родинного щастя, пов'язуючи з його іменем боротьбу за моногамну родину (Боровський Я. Світогляд давніх киян. - К., 1992. - С.18). Отже, й тут володар Неба Сварог постає як подавач світла й дощу і, водночас, у соціальній ролі.

До певної міри Сварог уподібнюється давньогрецьким "культурним героям" (Дедал та ін.), які були винахідниками ремесел, знарядь праці та всіляких побутових пристроїв. Подібно до них і Сварог уявлявся винахідником плуга, навчив людей молоти зерно на борошно й пекти з нього хліб. Характерно, що Сварог, за народною уявою, набирав чоловічого образу й жив між людьми. В одній давньоукраїнській міфологічній новелі розповідається, що жив на узліссі за городищем один дивак, який огородився високим частоколом і все "то каміння навіщось теше, то щось мурує". "Що ти там робиш, чоловіче добрий?" - питали його. "Жорна і піч". "А що воно таке?" "О, се таке, що зробить вас усіх дужчими і мудрими. Житимете ситніше, довше і краще. Боги, спасибі їм, дали нам жито та пшеницю, а ми жуємо теє зерно, як тварини. Негоже се для людини. Вона має теє зерно змолоти, зробити тісто з борошна і спекти в печі хліб..." Як з'ясувалося, цей дивак-самітник, а ним був Сварог, тесав жорна та мурував піч. Багато лиха завдали йому Чорнобог та його підручний - Змій-Дракон, який неоднаразово палив його хату, двір та прибудови. А дивак починав роботу знову й знову, поки "таки спік Першу Хлібину - запашну й золоту як Сонце - і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну... І врочисто стали на коліна перед ним - новим богом своїм - Сварогом" (Плачинда О. Словник давньоукраїнської міфології. - К., 1993. - С.63).

Схожі статті




Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Сварог - бог неба і ковальства

Предыдущая | Следующая