Історія релігій - Лубський В. І. - Розділ XXІ. СЕКУЛЯРНІ ВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ХАРАКТЕРУ

Агностицизм

Агностицизм - вчення, поєднане з радикальним сумнівом у спроможності людини пізнавати світ. Для позначення цієї позиції британський натураліст Томас Гекслі в 1869 р. запровадив термін - агностицизм. Корені такої позиції сягають глибини століть. Агностицизм можна вважати виявом початкової дезорієнтації людини у світі, тобто в абстрактному середовищі, що вбирає в себе всі можливі локальні середовища існування, яким могло б задовольнятися суто тваринне існування. Світ, що оточує людину, такий великий і різноманітний, його межі такі далекі від людини, що людського життя недостатньо для розуміння його основ або панівних у ньому сил. Протагор з Абдери (бл. 480-410 рр. до Р. Х.) сказав:

Про богів я не можу знати ні того, що вони е, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, тому що є багато перешкод знанню: і неявленність (предмета), і обмеженість людського життя.

Античні філософи (головним чином, софісти) підтверджували агностичну позицію посиланнями на недосконалість, мінливість, суб'єктивність, відносність і постійний перегляд знань. Отже, недосконалість природи людини, обмеженість її життєвих сил і пізнавальних можливостей робить граничні причини і цілі її життя незбагненними для неї самої.

Відповідно до агностичних поглядів, недосконалість людської природи не дозволяє людині протягом усього її життя цілком переконатися хоча б в одному із зроблених нею узагальнень. Повне підтвердження такому узагальненню можна одержати, лише володіючи знаннями про всі випадки. Проте, щоб пізнати усі випадки, необхідно принаймні жити вічно. Отже, через емер* шість людина не здатна робити якісь цілком достовірні узагальнення, крім констатації власної недосконалості, що виявляється вічно. Тому будь-які судження щодо причин і можливих наслідків, у тому числі й спланованих наслідків (цілей) людського життя, видаються лише хибними припущеннями: Чим ширше узагальнення, тим більш воно сумнівне. Граничні узагальнення, які потрібні для осмислення життя людини, є ефемерними. Отже, людина неспроможна осягнути зміст свого життя.

Твердження про обмеженість людських можливостей; пояснює причинний механізм людського буття; твердження про неприпустимість для людини граничних узагальнень щодо буття виправдовує його. Виходить, що коли; про життя не можна сказати нічого певного, то тим більше не можна сказати нічого певного про те, що настає після його припинення, у тому числі й про те, що припинення життя краще, ніж саме житія. За словами Конфуція: "Не знаючи, що таке життя, чи можна знати смерть?" От чому людина має продовжувати витрачати сили, тобто жити, страждати і діяти, не тільки незважаючи на незнання причин і цілей цього, але і завдяки своєму незнанню. Саме ця позиція відбита в монолозі Гамлета "Бути чи не бути...": хто б не припинив нестерпне життя, якби точно знав, що його очікує після смерті, тільки це незнання зупиняє тих, хто відважився на самогубство, і змушує їх продовжувати безглузду, як їм здається, витрату сил. Якщо для інших віросповідань таке виправдання може служити тільки останнім аргументом на користь продовження життя, коли нічого іншого вже не залишилося, то для агностиків як носіїв агностичної релігії цей аргумент - єдиний.

Життєвий агностицизм варто відрізняти від теоретичного агностицизму, оскільки можна розвивати агностичну теорію в наукових книгах, але не жити за агностичною формулою, як це було, наприклад, із Дейвидом Гюмом, теоретична філософія якого була агностичною, тим часом як життя будувалося на засадах деїзму. І можна бути агностиком по суті, але при цьому не пропагувати агностичні погляди (що найчастіше і трапляється).

Доля людини, з погляду агностицизму, може докорінно змінитися в будь-яку мить, і життя завжди може раптом піднести щось цілком несподіване. Неспроможний пророкувати подальший плин подій, агностик не має на що обіпертися у своїй діяльності. У такому світі людина ні па що не може зважитися, вона майже завжди залишається пасивною. Уявлення про світ, у якому немає на що обіпертися, залишається у всіх подальших вченнях про розпорядження життям як жахливий хаос, наповнений первозданними монстрами. Сам же агностик не переживає ці страхіття так гостро, бо для нього будь-яка небезпека є настільки ж ефемерною, як і будь-яка вигода.

Агностичне вчення викладене в Оноре де Бальзака у романі "Шагренева шкіра" від імені таємничого антиквара. Тут до агностичної формули; що підтверджує недоступність для людини осягнення причин і цілей її життя, приєднуються аргументи, які посилюють "заперечення гедонізму, що підтверджує неможливість для людини одержу вати від життя більше приємного, ніж неприємного:

Схожі статті




Історія релігій - Лубський В. І. - Розділ XXІ. СЕКУЛЯРНІ ВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ХАРАКТЕРУ

Предыдущая | Следующая