Історія релігій - Лубський В. І. - Розділ XIII. РЕЛІГІЯ АНТИЧНОГО СВІТУ

Релігія крито-мікеноької культури

Наше дослідження історії релігії переноситься до Європи. Саме тут відбувся розвиток цивілізації, яка була безпосереднім предком сучасної Європи і безпосереднім грунтом розквіту християнств - релігії, яка наклала найбільший відбиток на історію людства. Це - антична цивілізація.

Південь Балканського півострова, острови Егейського моря і вузенька смуга західного узбережжя Малої Азії, а пізніше - численні колонії навколо цих територій - це Еллада, колиска європейської цивілізації. Заселення Еллади почалося близько 100 тис. років тому.

Цивілізація в Європі народилася на межі IV і III тисячоліть до н. е. Уся Європа в той час ще переживала період переростання первісного суспільства в цивілізоване. Вкрита лісами і болотами, вона була ще дикою. Лише на півдні (теперішня Італія та Іспанія) і південному сході (Греція, Подунав'я, південноукраїнські степи) існували окремі вогнища землеробських і землеробсько-скотарських культур.

Але дослідження англійського археолога А. Еванса (1851-1943) відкрили на острові Крит найстародавнішу європейську культуру - критську, або мінойську (за ім'ям міфічного царя Міноса, найвидатнішого діяча того історичного періоду). А період цей немилий: від 3000 до 1200 рр. до н. е. - майже 18 століть.

Критська культура, яку представляли ранні рабовласницькі держави Кносс, Фест та інші, досягла значного розквіту в XX-XV ст. до н. е. і швидко згасла, починаючи з XIV ст. до н. е. У цих державах існувала теократична влада. Цар був одночасно і верховним жрецем. Управління державою і відправлення релігійного культу практично становили один процес. Мінорці (так умовно називають населення цієї держави) вклонялися Великій богині - матері людей і тварин, і богові - бику, що уособлював руйнівні сили природи. Цим богам цар-жрець приносив жертви в палаці, що одночасно був і житлом, і храмом.

У кінці XV чи на початку XIV ст. н. е. на Крит з континенту вторглися греки (ахейці) і зруйнували мінойську цивілізацію.

Ще одним центром давньогрецької цивілізації була мікенська (ахейська) культура (1770 р. до н. е. - 1200 р. до н. е.).

Греки-ахейці з'явилися на Балканах майже одночасно з появою цивілізації на Криті. Вони прийшли з півночі, з долини Дунаю. Злившись з місцевим населенням, вони утворювали нові культурні вогнища. Розкопки в Мікенах, а потім у багатьох інших місцях Греції розповідають про войовничий народ, що створив могутню державу, яка домоглась особливого розквіту в XVI-XIII ст. до н. е. Існували й інші ахейські держави. Вони вели між собою безперервні війни.

Стародавні греки обожнювали природу. В їхньому уявленні надприродні особи-були всюди: в струмках жили наяди, в гаях - деревні німфи, дріади і сатири, в скелях - ореади, в морі - нереїди і тритони, небо заселяли зірки і боги вищого рангу.

У 50-х роках минулого століття була розшифрована міг кепська писемність. Щоправда, більша частина розшифрованих глиняних табличок містила різні господарські записи, але були відомості і про релігію Так, виявилося, що були раби, які вважалися власністю того чи іншого бога. Може, було і щось подібне до храмового господарства. Принаймні, була якась колективна релігійна власність. Склався чималий список богів. Серед них Зевс, Гера, Посейдон, Афіна, Артеміда. У богів-чоло-віків були жіночі "візаві": у Посейдона - Посідея, у Зевса - Лівія. Існував культ Діоніса, але не бога, а людини.



Схожі статті




Історія релігій - Лубський В. І. - Розділ XIII. РЕЛІГІЯ АНТИЧНОГО СВІТУ

Предыдущая | Следующая