Історія нових незалежних держав - Орлова Т. В. - Радянська політика за часів М. Горбачова

Особливо слід звернути увагу на період Другої світової війни. Радянсько-німецький пакт 1939 р. і перемога СРСР дала змогу йому завершити "збирання земель". Повернули не тільки землі, що раніше належали Російській імперії, а й анексували Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття, які ніколи не входили до її складу. Були приєднані Литва, Латвія, Естонія, Бессарабія, нова частина Карелії, північна частина Східної Пруссії, а на сході - Таяну-Тува. Вже у 1939-1941 рр., а особливо після завершення війни, на нових територіях спостерігалася жорсткість і навіть жорстокість радянської влади. Велику чисельність місцевого населення депортували до інших регіонів, а на їх місце приїздили росіяни, насамперед "кадри" і промислові робітники. Радянська влада встановлювала свої порядки, зокрема проводила прискорену колективізацію сільського господарства. Наприклад, у прибалтійських республіках вона була здійснена протягом 1949-1950 рр. Тут, як і в Західній Україні, чинився сильний опір совєтизації, що набував форм запеклої збройної боротьби. Збройна боротьба проти радянської влади у Прибалтиці була придушена у 1948 р., а у західноукраїнських землях - тільки у 1950 р. Радянська влада зламала опір після проведення там колективізації, переселення цілих селищ, депортації, заслань, арештів і репресій.

Сталінська національна політика розправлялася з цілими народами. Вже перед війною превентивно депортували корейців з далекосхідної прикордонної області до Середньої Азії. У 1941 р. до Азії виселено німців Радянського Союзу. У 1943- 1944 рр. примусово до Сибіру та Середньої Азії були переселені калмики, балкарці, інгуші, карачаєвці, чеченці, кримські татари, месхетинці. Загалом приблизно 2,5 млн осіб вивезли у вагонах для худоби до Азії та поселили їх там як підневільну робочу силу. Під час транспортування і в перші роки висилки майже третина з них загинула. Автономні республіки й області цих етносів були ліквідовані, самі їх назви вилучили і викреслили зі статистичних даних, довідників та історичних творів. Й. Сталін вважав їх "зрадниками" і споконвічними ворогами росіян. Якщо у Російській імперії нараховувалося приблизно 165 різних етнічних груп, то на момент 50-річчя СРСР існувало 100 "соціалістичних націй і народностей".

Радянська влада особливо жорстоко ставилася до тих громадян, які побачили, хоч і в страшних умовах, життя в інших країнах. Особливо це стосувалося людей, які потрапили у полон, а потім їх репатріювали до СРСР. Лише 20 % із репатрійованих військовополонених одержали дозвіл повернутися додому. Більшість відправили до радянських таборів як "зрадників" або їх засудили на заслання на кілька років чи до примусових робіт на відбудові зруйнованих війною районів. Таке ставлення зумовлювалося підозрою і побоюванням, що розповіді тих людей будуть надто розходитися з офіційною пропагандою, особливо стосовно того, як живуть люди в інших країнах.

Радянська політика після смерті Й. Сталіна

Наступний період радянської національної політики почався після смерті Й. Сталіна (1953 р.). Від сталінських ексцесів відмовилися, знов повернулися до методів 20-х років: коренізація, співробітництво із неросійськими комуністами союзних республік, часткова децентралізація і толерантна мовна і культурна політика. Однак поступки робилися неохоче. Національна політика часто змінювалася від гнучкої до репресивної, від поблажливості до гноблення. В ідеологічній сфері цьому відповідала або акцентованіша настанова на "розквіт націй та їх культур", або вимога тримати курс на їх "зближення й злиття". При цьому в силі залишалося марксистське положення про те, що національне питання з часом буде вирішено само по собі у спільній боротьбі за світле комуністичне майбутнє. За часів хрущовської "відлиги" почалися процеси реабілітації як окремих людей, так і цілих народів. Однак і те, й інше мало непослідовний характер. Якщо народи Північного Кавказу і калмики одержали можливість повернутися до місць колишнього проживання і їм повернули їхні автономні одиниці, то кримським татарам, німцям і месхетинцям у цьому було відмовлено.

За часів Леоніда Брежнєва, приблизно з 1972 р. почався ще один етап радянської національної політики. Загальна внутрішньополітична ситуація стає жорсткішою. Знову посилилася боротьба з "націоналістичними настроями". Хвилі репресій прокотилися Україною, Грузією та іншими республіками. Знову посилено насаджувалося викладання у школах та вищих навчальних закладах російською мовою. Влада наполягала на тому, що російська мова має стати "другою рідною мовою" для всіх народів Радянського Союзу, мовою міжнаціонального спілкування. Як у період пізнього самодержавства, офіційна політика набула російсько-національних форм. У фаворі був прихований антисемітизм. Хоча, починаючи з 1960-х років неросіяни були представлені у партійному і державному керівництві, проте домінуюче становище у центральних органах зберігали за собою росіяни, а всі найважливіші рішення приймалися у Москві.

Однак історичні процеси, всупереч волі партії та її ідеологічним настановам, працювали на розвиток національної самосвідомості і національних рухів. Цьому сприяли індустріалізація, аграрні перетворення, урбанізація, розвиток освіти, культури. Об'єктивно вони вели до накопичення економічного і духовного потенціалу для національного самоствердження. Хоч інтелігенція постійно зазнавала нищівних ударів і поліцейського контролю з боку влади, але саме в її колах формувалося уявлення про національну самобутність, самоповагу і самоствердження. Разом із тим відбувалися значні соціальні зміни: величезні маси людей переїздили з сіл до міст, несучи за собою спадок національних традицій, звичаїв, звичок. А саме село у будь-якій країні - головний зберігач народної культури, національної самобутності.

У 1960-1980-х роках у республіках виникав і зміцнювався дисидентський національний рух, з яким влада жорстоко розправлялася. Незважаючи на декларування відданості радянському патріотизму й інтернаціоналізму, поступово і серед партійно-державного керівництва республік міцнішали інші настрої. Керівництво національних республік все більше вимагало прав вирішального голосу, особливо у питаннях, що стосувалися місцевих проблем, потребувало все більше інвестицій у республіканську економіку, виступало проти тенденції до мовної русифікації тощо. Показовою була позиція Першого секретаря ЦК Компартії України Петра Шелеста у 1970-х роках, за що його суворо було покарано.

Задовго до фактичного розпаду СРСР закладалися основи майбутніх національних режимів, які були встановлені партійно-господарською номенклатурою, яка, заволодівши державною власністю, прагнула реального, відкритого, а не таємного багатства. Серед нових національних еліт зростала фрустрація, оскільки вони все частіше стикалися зі встановленими Москвою обмеженнями і російськими кадрами, які пильно стежили за розвитком національних прагнень.

Радянська політика за часів М. Горбачова

Останній період в існуванні Радянського Союзу і відповідно радянської національної політики настав у 1985 р., коли посаду Генерального Секретаря ЦК КПРС зайняв Михайло Горбачов і в країні почалася "перебудова". Ліберально налаштований лідер та його прихильники бажали реформувати радянський лад, не усвідомлюючи того, що він міг існувати тільки у тому вигляді, в якому його створили Ленін - Сталін. Спроби його "перебудувати" призвели до краху всієї системи.

Запитання для самоперевірки

Як була замаскована унітарна природа Радянського Союзу? У чому полягала головна мета радянської національної політики?

Які періоди з погляду змін у національній політиці можна виокремити?

У чому полягала політика "коренізації"?

Що сприяло розвиткові національної самосвідомості та національних рухів за радянських часів?

Завдання для самостійної роботи

Чи виконували насправді більшовицькі гасла з національного питання? Свою думку обгрунтуйте.

Як вплинуло на долю України її перебування у складі СРСР?

З'ясуйте, у чому полягала національна політика радянської влади.

Складіть для конкретних народів балансні листи плюсів і мінусів перебування у складі Радянського Союзу.




Схожі статті




Історія нових незалежних держав - Орлова Т. В. - Радянська політика за часів М. Горбачова

Предыдущая | Следующая