Історія економіки та економічної думки - Юхименко П. І. - Реформування економіки Німеччини

Післявоєнна економіка Німеччини

За роки Першої світової війни серед провідних країн Європи найетатизованішим виявилося народне господарство Німеччини. Головна причина цього полягала у крайньому напруженні всіх ресурсів країни, якого потребувала тривала агресивна війна з боку Німеччини. Країна зазнала величезних людських втрат (1800 тис. осіб загинуло на фронтах, 900 тис. померли від епідемій і голоду, 1500 тис. поранених) і матеріальних (під час війни використали 150 млрд марок). Втрата територій позбавила країну 75 % річного видобутку залізної руди, 25 - видобутку кам'яного вугілля, 35 % - виплавки сталі. До цього додалися важкі умови Версальського мирного договору (сплата за репараціями 132 млрд золотих марок, втрата колоній і повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, передання їй на 15 років права експлуатації ресурсів Саарської області). Зношене і застаріле оснащення на всіх підприємствах у залишеній частині Німеччини обтяжило її становище. Разом із крахом політичної системи зазначені втрати для Німеччини стали головними чинниками затяжної кризи з наступною стагнацією економіки країни.

Післявоєнна економічна криза тривала до 1924 р.

Реформування економіки Німеччини

Ситуація в Німеччині була критичною. Відродження економіки країни і необхідність виконання важких умов Версальського договору потребували здійснення господарських реформ. Однією з перших відбулася грошова реформа 1923-1924 рр., мета якої полягала в стабілізації валюти й подоланні інфляції. Відповідно до проекту, який підтримали аграрники й промисловці, у жовтні 1923 р. створили Рентний банк. Його капітал (3,2 млрд марок) становило не золото, а боргові зобов'язання засновників - власників сільськогосподарських земель, банків, промисловців, торговців. їх вираховували у золотих марках, але забезпечували заставними листами та облігаціями на 4 % вартості їхніх підприємств.

Рентну марку банк почав випускати вже з листопада 1923 р. Вона визнавала ся законним забезпеченням нарівні з золотом, дорівнюючи трильйону паперових марок. Стабілізація грошової одиниці сприяла бездефіцитності бюджету в 1924 р., його дохідна частина перевищувала витратну. У серпні 1924 р., після виконання свого завдання, рентні марки вилучили з обігу, а функції Рентного банку здійснював реорганізований Рейхсбанк. Він випустив нові банкноти, забезпечені золотом та золотими девізами на 40 %, їх можна було обміняти на золото. Реорганізований Рейхсбанк виходив з-під контролю уряду і ставав незалежним.

Щоб не допустити повторення російського досвіду (у 1919 р. на території Баварії виникла радянська республіка, весною 1923 р. створено робітничі уряди в Саксонії та Тюрингії, у жовтні відбулося повстання в Гамбурзі), країни-переможниці пішли на поступки. Головною з них став новий репараційний план Дауеса (1924-1929) (автор - банкір Ч. Дауес), схвалений Локарнською угодою 1925 р. Він передбачав значні полегшення репараційних виплат, які становили щороку 1-1,75 млрд марок (у 1928 р. їх збільшили до 2,5 млрд, у 1932 р. скасували зовсім), також жорсткий зарубіжний контроль іноземців за чітко визначеними джерелами репараційних платежів. До них належали:

1) надходження за рахунок мит і непрямих податків, насамперед на предмети широкого вжитку;

2) доходи від залізниць;

3) податки від промисловості.

Поряд із цим у плані йшлося про призупинення окупації Францією Рурського вугільного басейну, надання Німеччині кредитів. Формально кредити надавали з метою забезпечення репараційних виплат, фактично їх спрямовували на відновлення військово-промислового потенціалу країни. У 1924-1929 рр. іноземні інвестиції становили майже 21 млрд золотих марок, тоді як репараційні виплати - лише 10,2 млрд. Більшу частину коштів (майже 70 %) надали американські кредитори. План Дауеса виявився досить ефективним. З цього "золотого дощу" почалося відновлення й зростання німецької промисловості.

До кінця 20-х років XX ст. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень на 13 %. Розширення виробництва здійснювалося на новій технічній основі: активно відбувався процес електрифікації. Значно розвивалося машинобудування, освоїли виробництво синтетичного бензину, штучного шовку. Промислові товари Німеччини поверталися на світовий ринок. Німецький експорт у 1929 р. перевищив рівень довоєнного на 3 млрд марок, а позитивне сальдо торговельного балансу становило 34 млрд марок.

Разом із тим виробництво стримувалося вузькістю внутрішнього ринку, розширенню якого, у свою чергу, перешкоджало недовантаження виробничих потужностей. У країні налічувалося 4 млн безробітних.

Промислове піднесення посилило концентрацію й централізацію капіталу. Провідну роль відігравали концерни і трести.

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років у зв'язку з початком світової економічної кризи західні країни призупинили інвестиції в німецьку економіку, передбачені планом Дауеса. Уряд Німеччини звернувся до країн-переможниць із проханням полегшити тягар репарацій.

У серпні 1929 р. і січні 1930 р. відбулися репараційні конференції, на яких, враховуючи несприятливу економічну ситуацію в країні, фінансові експерти країн-кредиторів ухвалили рішення про зміну системи німецьких репараційних виплат. Новий план Юнга (автор - фінансист О. Юнг) передбачав дострокове призупинення окупації Рейнської області, зменшення загальної суми репарацій до 113,9 млрд марок, обмеження кількості джерел їх надходження бюджетом і прибутком від залізниць, скасування відрахувань у репараційний фонд від прибутків промисловості, що вивільняло додаткові внутрішні засоби для її подальшого розвитку. Водночас ліквідували фінансовий контроль за економікою Німеччини. Обсяг щорічних виплат з 1929 р. на найближчі 37 років обмежувався 2 млрд марок. Усього країна до Другої світової війни виплатила майже 20 млрд парок, більша частина яких припала на перші післявоєнні роки.

Схожі статті




Історія економіки та економічної думки - Юхименко П. І. - Реформування економіки Німеччини

Предыдущая | Следующая