Історія економіки та економічної думки - Шевченко О. О. - 1.2 Основні напрями розвитку теорії в XX ст

Чітка тенденція активізації наукового інтересу до історико-економічних досліджень у другій половині XX ст. пояснюється, на наш погляд, ще й тим, що наприкінці 60-х, а особливо на початку 70-х рр. ХХ-го ст. в економіці розвинутих країн виникли проблеми (високі темпи інфляції та безробіття, значне зростання цін на сировину, глибокі кризові коливання та неефективність державних регулюючих дій тощо), які ортодоксальна економічна теорія виявилася неспроможною вирішити. В результаті почали активно формуватися нові альтернативні школи й напрями економічної думки, зокрема радикальна політична економія, еволюційна економіка, неомарксизм, посткейнсіанство, концепції неоконсерватизму, теорія суспільного вибору, неоінституціоналізм, дещо пізніше - нова інституціональна економічна теорія.

Таким чином, зазначене потужне зростання наукового інтересу до історико-економічних досліджень, в основі якого лежали ендогенні чинники розвитку економічної науки, до 80-х рр. XX ст. дало досить вагомі результати.

Характерною рисою досліджень українських науковців зазначеного періоду було широке використання світового досвіду аналізу ринкових процесів, а також надбань у цій царині провідних вітчизняних економістів останньої третини XIX ст., використання багатства їхнього методологічного інструментарію для вивчення згаданих проблем і на цій основі - дійсно наукового аналізу еволюції ринкових процесів протягом другої половини XIX ст., особливостей економічного розвитку України у 20-ті рр. XX ст. тощо.

Але, безумовно, особливе місце в історико-економічних працях ринкова тематика посіла в період системної трансформації економіки України, починаючи з 90-х рр. XX ст. Труднощі перших етапів ринкової перебудови суспільства обумовили не тільки необхідність критичного переосмислення сучасних моделей неокласики, монетаризму, неолібералізму в контексті використання їхніх теоретичних постулатів в процесах ринкової переорієнтації національної економіки, але й глибокого оволодіння сучасними методами аналізу економічних проблем, а також збагачення нинішніх вітчизняних досліджень висновками й положеннями праць представників української економічної думки періоду генезису ринкових відносин (друга половина XIX - початок XX ст.).

Сьогодні економічна наука в Україні поступово повертається до загально визнаного світовою економічною теорією розуміння закономірностей функціонування ринкової економіки, її надзвичайно важливої ролі в системі соціально-політичних відносин.

1.3 Сучасна економічна теорія: нові тенденції розвитку

Осмислення причин, суті, механізмів, соціально-економічних наслідків системних трансформацій (в капіталістичних, соціалістичних та постсоціалістичних країнах) останніх двадцяти років пересунуло центр уваги українських дослідників до нормативної складової економічної теорії. Між тим у позитивній складовій також відбуваються складні процеси, що прямо й опосередковано пов'язані з нормативним аналізом, а відтак і виробленням економічної політики. У зв'язку з цим зростає значення з'ясування загальнотеоретичних проблем і виокремлення та розгляду питання про нові тенденції розвитку сучасної економічної теорії загалом та її окремих складових зокрема.

До таких тенденцій насамперед належать:

1) поглиблення диференціації та спеціалізації наукових досліджень, а, отже, збільшення числа конкуруючих і навіть альтернативних теорій;

2) зближення відносно відокремлених напрямів економічної теорії;

3) синтез її окремих провідних напрямків;

4) посилення міждисциплінарного підходу до наукових досліджень, у тому числі прагнення до синтезу економічної науки з іншими галузями суспільствознавчого знання;

5) виникнення нових варіантів теорії конвергенції (сходження, зближення) соціально-економічних систем з урахуванням економічних реформ у постсоціалістичних країнах, Китаї та В'єтнамі;

6) розбіжність точок зору щодо сучасного стану загальної економічної теорії і розповсюдження у літературі оцінки його як передкризового.

Очевидно, ці пункти охоплюють головні реальні тенденції еволюції та розвитку економічних теорій останньої третини XX - початку ХХі ст., але далеко не вичерпують весь їх перелік. Проте вони досить повно, на наш погляд, охоплюють основні зрушення та зміни в новітній економічній думці Заходу, що обумовлюють її подальший розвиток і дають відповідне уявлення про перспективи поступу національної та світової економічної науки.

Головний урок системних трансформацій - це визначення значущості чинника інституціонального середовища в економічному аналізі та, як наслідок, усвідомлення скромних можливостей сучасної економічної науки у таких галузях, як економіка розвитку і економіка трансформації планових економік у ринкові.

До загальнотеоретичних тем, пов'язаних з новими тенденціями розвитку сучасної економічної теорії, належать питання про склад (структуру) та сутність інституціоналізму. Він складає потужний напрям економічної теорії, формування якого розпочалося наприкінці XIX ст. завдяки науковій діяльності Т. Веблена, Дж. Коммон-са, Дж. Гобсона та інших видатних американських і англійських учених.

В сучасних умовах власно інституціональна економічна теорія представлена у працях Дж. К. Гелбрейта, Р. Хейлбронера, Дж. Хо-джсона та ряду інших учених Заходу.

До представників неоінституціональної та нової інституціона-льної економічної теорії зараховані насамперед Р. Коуз, Д. Норт, О. Вільямсон, Т. Еггертсон та інші відомі зарубіжні вчені. За змістом їх теорії представляють собою міждисциплінарний напрям досліджень, у межах якого об'єднуються економіка, право, теорія організацій, соціологія і антропологія. Проблеми аналізуються на основі неокласичної економічної теорії та ідеології неолібералізму.

У математичній інституціональній економіці прийняті передумови неокласики - принцип раціональності, ринкова рівновага, методологічний індивідуалізм, обмеженість ресурсів та ряд пов'язаних з ними неявних передумов.

На наш погляд, таке трактування предметно-методологічних особливостей складників інституціоналізму ставить під сумнів правомірність їх віднесення до єдиного напряму економічної теорії. Відповідна класифікація сприяє плутанині з питань складу (структури) інституціоналізму. Адже у вітчизняній та зарубіжній літературі поняття "неоінституціональна економіка" (неоінституціоналізм) і "нова інституціональна економіка" (новий інституціоналізм), як правило, з достатньою підставою ототожнюється.

Розрізнення позитивної та нормативної економічних теорій отримує подальший розвиток при з'ясуванні відмінностей між ними у новітніх економічних теоріях. Ці відмінності з'ясовуються, по-перше, щодо теорій головних напрямів сучасної економічної науки (неокласики, посткейнсіанства, інституціоналізму та ін.) при їх порівняльному аналізі, по-друге, стосовно нормативних рекомендацій для економічної політики, що випливають із позитивної складової.

До нових тенденцій у розвитку сучасної економічної теорії відносимо значне розширення її ядра (так званого мейнстриму - див. с. 11).

Із зростаючої поглинальної здатності мейнстриму дослідники роблять такі принципово важливі висновки:

1) нині неокласика має мало спільного з пресловутою "економікою класної дошки", бо грунтується на широкому тлумаченні раціональності, підвищеній увазі до взаємодії гравців (теорія ігор, інтеракційна економіка), обов'язковому врахуванні інститутів та інформаційних обмежень, розширеному трактуванні максимізації корисності тощо;

2) діє тенденція заміщення неокласики "більш гнучкою і еклектичною парадигмою, чого не помічають "завмерлі" у своїй критиці неортодоксальні школи" [25].

Схожі статті




Історія економіки та економічної думки - Шевченко О. О. - 1.2 Основні напрями розвитку теорії в XX ст

Предыдущая | Следующая