Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Інноваційна інфраструктура

Інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Протягом останніх років великого розвитку набула консультативна (консалтингова) наукова діяльність. Вона має всеосяжний характер. Це консалтингові фірми з будь-яких проблем організації та управління (довгострокове прогнозування, розробка стратегій тощо).

Взаємодія науки та виробництва у галузях високих технологій зумовила виникнення ще однієї форми міжфірмової кооперації - стратегічні альянси. Вони виникають на підставі угод між фірмами щодо взаємодоповнюючих функцій при проведенні наукових досліджень і комерціоналізації результатів.

Найпоширенішими є угоди про спільну науково-технічну діяльність, організацію консорціумів і спільних підприємств. На відміну від звичайних контрактів типу "замовник - постачальник", стратегічні альянси мають ряд особливостей, а саме:

- цей вид кооперації охоплює переважно сферу наукових досліджень і комерціалізації результатів;

- основним елементом угоди є проведення фундаментальних досліджень у заданих напрямках з можливістю адаптації до конкретного ринку;

- угода, яка охоплює всі основні сфери циклу: організація виробництва - виробництво - збут має комплексний характер, що дає змогу зменшувати витрати, раціоналізувати виробничий процес, використовувати спільний досвід щодо освоєння ринків, забезпечувати спільність стандартів, зменшувати кількість технологічних операцій, удосконалювати прийоми та методи виробництва нової техніки, прискорювати процес використання нових ідей, розробок виробництва.

Існує кілька видів стратегічних альянсів:

1. Спільна науково-технічна та виробнича діяльність. Традиційні угоди між корпораціями щодо купівлі-продажу ліцензій замінюються у рамках стратегічного альянсу цього типу угодою щодо довгострокового і двостороннього обміну взаємодоповнювальними технологіями та інформацією, технологічною документацією.

2. Консорціуми. Утворюються для зосередження фундаментальних пошукових досліджень у напрямках, які обіцяють зміни у техніці і технології виробництва. Як приклад - центр дослідження у галузі інтегральних схем при Стенфордському університеті. Він фінансується різними корпораціями, Міністерством оборони США та ін. Усі фірми мають доступ до результатів досліджень і права на їх використання у виробництві.

3. Спільні підприємства. Характерна особливість спільного підприємства у межах стратегічного альянсу полягає в тому, що вони утворюються для розробки та збуту принципово нової технології виробництва. Партнери виконують взаємодоповнюючі функції протягом досить тривалого періоду часу, завдяки чому створюються сприятливі умови для їх розвитку.

Інноваційні договори

Серед договорів, на підставі яких здійснюється використання інновацій підприємствами малого і середнього бізнесу, особливе місце належить франчайзингу.

Франчайзинг можна розуміти як пільгове підприємництво, форму тривалого ділового співробітництва, у процесі якого велика компанія надає індивідуальному підприємцю чи групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами чи надання послуг під торговою маркою цієї компанії на обмеженій території, на термін і умови, визначені договором.

Для компаній франчайзинг - це спосіб поширення бізнесу. Для підприємців франчайзинг - це один зі способів стати власником бізнесу.

На зростаючих ринках франчайзинг є найшвидшим і найефективнішим способом навчання підприємців практичним стандартам, що необхідні для ведення прибуткового бізнесу.

Компанія, що передає компанії право на продаж продукту і послуг цієї компанії, називається франчайзер. Компанія, що купує ці права, називається франчайзі.

Франчайзер, як правило, видає ліцензію чи передає у право користування свій товарний знак, ноу-хау й операційні системи за франчайзинговим договором. У цьому договорі франчайзі зобов'язується продавати цей продукт чи послуги за заздалегідь визначеними правилами ведення бізнесу, що встановлює франчайзер. В обмін на здійснення всіх цих правил франчайзі одержує дозвіл використовувати ім'я компанії, її репутацію, продукт і послуги, маркетингові технології, експертизу та механізми підтримки. Щоб одержати такі права, франчайзі робить початковий внесок франчайзеру, а потім виплачує щомісячні внески. Це свого роду оренда, тому що франчайзі ніколи не є повним власником товарного знаку, а просто має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків обумовлюються у франчайзинговому договорі (контракті) і є предметом переговорів.

Франчайзинговий пакет (повна система ведення бізнесу, передана франчайзі) дозволяє відповідній компанії вести свій бізнес успішно, навіть не маючи попереднього досвіду чи знань у певній сфері.

Франчайзі сам оплачує витрати на створення бізнесу. Дуже часто франчайзер надає вигідні знижки на важливі поставки (матеріали, видаткові кошти). Ці знижки завжди дають можливість франчайзі купувати продукти у франчайзера за більш низькою ціною й у такий спосіб це коштує дешевше, ніж розвивати бізнес без франчайзера.

Франшиза - це повна бізнес-система, яку франчайзер продає франчайзі. Іншою назвою для подібної системи служить франчайзинговий пакет, що, зазвичай, включає в себе посібник з ведення робіт та інші важливі матеріали, що належать франчайзеру.

Міжнародна Асоціація з франчайзингу виділяє 70 галузей господарства, в яких можна використовувати методи франчайзингу.

Різновидами франчайзингу є:

1. Прямий франчайзинг. Франчайзер продає франшизу безпосередньо місцевій компанії (франчайзі). Це найкращий спосіб, щоб забезпечити взаємозв'язок між франчайзером і франчайзі. Таких франшиз з різними франчайзі може бути багато.

2. Майстер-франшиза. Відносини по майстер-франшизі виникають, коли міжнародний франчайзер продає виключні права на розвиток усієї системи на території всієї країни одному франчайзі. Такий франчайзі є власником майстер-ліцензії.

Таким чином, франчайзі стає франчайзером у країні, продаючи і пропонуючи франшизи іншим компаніям і збираючи з них сервісну плату (роялті). Це часто відбувається, коли існує очевидний попит на франшизу. У такому випадку франчайзер не турбується про те, буде його бізнес розвиватися успішно чи ні.

Взаємини між франчайзером і франчайзі мають три етапи розвитку.

Перший етап взаємин - це період, коли франчайзер знайшов франчайзі, франчайзинговий договір підписаний і приведений у виконання. У цей час франчайзі проходить навчання, знаходить придатне місце розташування, займається його об-лаштованістю і починає вести свої справи.

Другий етап являє собою період, у плині якого працює фран-чайзингове підприємство. Якщо франчайзі і франчайзеру вдається успішно пройти цей етап, то їхні взаємини можуть продовжуватися практично нескінченно.

Третій етап - закінчення взаємин між франчайзером і франчайзі. До прикладу, причина завершення взаємин - порушення положення договору однією зі сторін тощо.

Кожна з фаз взаємин між франчайзером і франчайзі повинна бути обговорена в договорі. Необхідно ретельно продумати структуру взаємин.

Франчайзинговий договір містить положення, згідно з яким франчайзер зобов'язаний розкрити франчайзі всі деталі функціонування підприємства. Франчайзер також зобов'язаний навчити франчайзі вести бізнес. Договір повинен зобов'язувати франчайзі дотримуватися всіх стандартів виробництва. На відміну від франчайзингового договору, операційний посібник (посібник з функціонування підприємства) може бути модифіковано і доповнено. Договір також передбачає положення, за яким франчайзер може час від часу модифікувати й поновлювати франчайзингову систему. Цей момент, однак, не означає, що франчайзер може відхилятися від операційного посібника. Велика частина франчайзингових договорів передбачає наявність первинного внеску за купівлю франшизи. Ця первинна плата покриває видатки франчайзера, пов'язані з навчанням франчайзі і його персоналу, відкриттям його підприємства й інших витрат у цей період.

Франчайзі повинен робити регулярні внески франчайзеру (названі також сервісна плата, роялті, управлінська плата) за право користування його системою і підтримкою. Договором обумовлюється, як ці регулярні внески розраховуються, виплачуються і перевіряються. Більшість франчайзерів віддає перевагу сплаті внесків щотижня, максимум щомісяця. Часто франчай-зингові договори передбачають виплату визначених сум у загальний рекламний фонд. Договір передбачає, як ці гроші будуть витрачатися і хто контролює їх використання, а також форми звітності франчайзера перед франчайзі за витрати згідно зі статтею.

Франчайзинговий договір передбачає термін, протягом якого він діє. Франчайзі може мати право на продовження договору, якщо під час його дії він не вчинив серйозних порушень. Вимагає ретельного опрацювання питання про ексклюзивність території, на якій працює франчайзі. Франчайзинговий договір може містити положення, за яким франчайзі може відкрити ще одне підприємство у межах обумовленої території. Якщо франчайзі у процесі роботи не бажає використовувати цю можливість - франчайзер може призначити ще одного франчайзі в цьому районі.

Франчайзинговий договір обов'язково містить положення, що передбачають обов'язки франчайзера і франчайзі. Ці положення викладаються дуже детально і займають велику частину договору. Франчайзинговий договір може включати положення, що обумовлюють здійснення постачання франчайзі. Франчайзі може бути зобов'язаний користуватися послугами лише схвалених франчайзером постачальників.

Франчайзинговий договір повинен містити детальний опис припинення взаємин між франчайзером і франчайзі, що може виникнути у результаті продажу підприємства, припинення договору через серйозне порушення обов'язків однією із сторін або через ліквідацію (смерть) франчайзера чи франчайзі.

У договорі визначаються умови, за яких франчайзинговий договір може бути припинений. Положення договору про наслідки припинення не менш важливі, ніж положення про розірвання договору. Франчайзі повинен припинити використання інтелектуальної власності франчайзера. Франчайзинговий договір також часто обмежує колишнього франчайзі у веденні подібного бізнесу на цій території протягом визначеного часу [2].

Найбільш близькими до договору франчайзингу є агентські договори, договір комісії, договір про спільну діяльність.

Агентський договір і договір комісії регулюються традиційними принципами цивільного права. На відміну від них договір франчайзингу не містить елементів представництва чи комісії, адже сторони діють лише від свого імені, у своїх інтересах та за свій рахунок.

Договір про спільну діяльність передбачає співпадіння кінцевих інтересів партнерів і їх постійне співробітництво у межах договору. За договором франчайзингу співробітництво носить інший характер і обмежувальні для сторін зобов'язання.

Дистриб'юторський договір має деяку схожість з договором франчайзингу товару. Проте дистриб'ютор, який працює за договором, отримує від виробника товарів винагороду. Франчайзі платить франчайзеру за можливість використання його товарного знаку і дотримується загальних принципів системи.

Якщо продавець є незалежним торговцем - він може укласти з виробником чи оптовим продавцем товарів договір на оптовий продаж. При цьому такий договір може передбачати виняткове право продажу товарів на визначеній території і використання товарного знаку, рекламної атрибутики виробника з метою реклами і продажу товарів.

Незважаючи на те, що оптовий продаж з винятковим правом формально існує, на практиці, як правило, не є виключним. З цієї точки зору договір франчайзингу може бути більш перспективним.

На відміну від ліцензійного договору, договір франчайзингу передбачає використання системи ведення визначеної діяльності, яка включає в себе не лише виняткове право на використання одного чи декількох об'єктів інтелектуальної власності, але і сам діловий формат у цілому - стратегію і план збуту, інструкції по експлуатації і стандарти, допомогу у розробці бізнес-плану, проведення маркетингових досліджень, навчання персоналу на початковому етапі, а також консультації з управлінських, юридичних, інших питань протягом усього терміну співробітництва. Таким чином, франчайзинг передбачає побудову бізнесу "під ключ" для франчайзі - користувача франшизи.

Згідно з умовами ліцензійного договору, власник товарного знаку, зазвичай, продовжує здійснювати певний контроль якості товарів і послуг, що виготовляються чи надаються за ліцензією. Це надає ліцензіару гарантію того, що він зможе попередити падіння престижу свого товарного знаку, яке можливе внаслідок погіршення якості товару чи послуг, що виготовляються чи надаються ліцензіатом. Ліцензійний договір має більш вузьку спрямованість і не зобов'язує учасників працювати в єдиній системі. Власник франшизи не лише контролює правила використання визначених прав, але й встановлює вимоги з реалізації та управління основними елементами системи франшизи.

Виходячи із сказаного вище, можна виділити такі ознаки договору франчайзингу:

- ліцензія на експлуатацію єдинообразної системи;

- довгострокові узгоджені взаємовідносини;

- дотримання встановлених правил ведення справи.

Існує думка, що франшиза - це лише складна форма ліцензійного договору, а договір франчайзингу виходить за межі простого ліцензування, оскільки він є ліцензією на використання системи, яка включає права інтелектуальної власності, але не обмежується ними. Франшиза дозволяє користувачу виробляти товари, надавати послуги у рамках більшої системи. Зміна правових положень не є підставою для розірвання договору франчайзингу у повному обсязі. Дію припиняють лише ті позиції, які стосуються права, яке припинило дію, чого не відбувається при ліцензійному договорі. Такої позиції дотримуються також автори проекту Закону України "Про франчайзинг".

Особливої уваги потребує розгляд питання про передачу і захист ноу-хау. Ноу-хау чи секрети виробництва визначають як інформацію, що виходить за рамки загальних, відкритих відомостей про об'єкт. При цьому найчастіше саме ноу-хау визначає найбільш ефективний спосіб функціонування об'єкта техніки. Для покупця важливо купити нову технологію з можливістю її максимально ефективного функціонування, тобто разом із супутнім ноу-хау.

Окремим видом ноу-хау є управлінські ноу-хау, що складаються з комерційної інформації, що охороняється. Управлінські ноу-хау можуть передаватися у рамках договору франчайзингу як ефективні прийоми завоювання ринку. Комерційна інформація, що охороняється, являє собою сукупність маркетингових підходів до просування товарів чи послуг на ринок. Управлінські ноу-хау тісно пов'язані з поняттям "гудвіл", що означає "добре ім'я фірми", і являють собою сукупність напрацьованих у результаті тривалого використання маркетингових прийомів. Знання і навички співробітників, списки клієнтів, послідовність дій на кожному робочому місці, оптимальне розташування робочих місць у приміщеннях - усе це складає управлінське ноу-хау.

Ноу-хау не можна зареєструвати у той самий спосіб як винахід, корисну модель, товарний знак чи інші подібні об'єкти інтелектуальної власності, оскільки такого роду реєстрація у будь-якому патентному відомстві припускає розголошення суті поданого на реєстрацію технічного рішення як об'єкта інтелектуальної власності, що відразу виводить його за рамки поняття "секрет виробництва", тобто ноу-хау.

Однак існує ряд способів, що дозволяють досить надійно забезпечити юридичний захист таких об'єктів. Як правило, необхідність захисту ноу-хау виникає при комплексній передачі технології за договорами продажу ліцензій на винахід чи корисну модель, при ліцензуванні інжинірингових послуг, при переданні науково-технічної документації. Складовою частиною такого договору може бути розділ про передачу ноу-хау і зобов'язання ліцензіата (сторони, що купує технологію) не розголошувати передані йому в комплекті з правами на винаходи секрети виробництва - ноу-хау.

Труднощі юридичного захисту ноу-хау полягають у тому, що це специфічний об'єкт, як правило, технічно дуже складний, до якого не застосовуються типові договори і стандартні прийоми правової охорони.

Організаційні заходи щодо захисту ноу-хау зводяться до наступних дій, які повинен виконувати власник секретів виробництва:

1. Насамперед, повинен здійснюватися суворий контроль за доступом співробітників підприємства до секретів виробництва. Відомості про них повідомляються обмеженому колу осіб під розписку із зобов'язанням про нерозголошення зазначених відомостей. Як правило, у цьому документі вказуються паспортні дані обізнаної особи, може укладатися окремий додатковий договір про режим таємності об'єкта техніки.

2. При прийомі на роботу, бажано в трудовій угоді, що укладається, зафіксувати режим доступу і володіння секретами виробництва, а також зобов'язати працівника підписати зобов'язання про нерозголошення. В іншому випадку, після звільнення з роботи і при переході на іншу роботу працівник може "забрати" із собою секрети виробництва.

3. Один зі способів фіксування ноу-хау - поставити на кожному аркуші технічної документації, призначеної для внутрішнього користування, штамп із фразою "Об'єкт інтелектуальної власності".

4. У деяких випадках документи, що описують технічний секрет, вкладають у пакет, роблять наклейку на конверт: "Розкрити тільки за рішенням суду", що, водночас з підписанням зобов'язання про нерозголошення цього секрету, дозволяє створити ефективний організаційно-юридичний механізм охорони секретів виробництва. Ведеться облік осіб, які мають доступ до інформації, що охороняється, а також їх паспортних даних.

Б. Розповсюдженим прийомом передпродажної тактики є висновок опціонних угод, тобто попередньої згоди, що дають час для ухвалення рішення про покупку технології. У рамках опціону можуть частково передаватися відомості про об'єкт техніки для його експериментальної оцінки на підприємстві ліцензіата. У випадку опціону слід суворо дотримуватися режиму таємності у відношенні переданих ноу-хау, тому що після опціону потенційний покупець може усвідомити для себе сутність нової технології і далі відмовитися від її покупки. Тому, зазвичай, опціонні угоди бувають оплачуваними й укладаються з додатком списку посвячених осіб, що включає не тільки фахівців підприємства-ліцензіата, але і технічний персонал, тобто абсолютно всіх людей, що мають доступ до ноу-хау.

Цивільний кодекс України, який набув чинності 1 січня 2004 р., встановлює наступні види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта у певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) в установлений термін. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації, їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права [6].

Господарський кодекс України передбачає можливість укладання договору на створення і передання науково-технічної продукції.

За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) та оплатити їх.

Предметом договору на передання науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

Питання податкового стимулювання розвитку промисловості на інноваційній засаді досліджувалися у працях вітчизняних економістів С. Захаріна, П. Мельника, І. Луніної, М. Бадиди тощо. Разом з тим ще недостатньо розроблені питання ефективності застосування фіскальних важелів активізації інноваційного процесу, не вироблено концептуальних засад створення стабільних економіко-правових умов для розвитку промисловості на якісно новому грунті (з урахуванням закордонного досвіду).

Список літератури

1. Александрова В. Л. Економічні аспекти державного програмування інновацій // Вісник Інституту економічного прогнозування. - 2002. - № 1. - С. 18-39.

2. Андрощук Г.,Денисюк В. Франчайзинг. Правовые аспекты регулирования // Юридическая практика. - 2002. - № 28 (238). - 10 июля.

3. Бадида М. Л. Податкова політика держави в період реформування економіки // Вісник податкової служби України. -

2002. - № 5. - С. 26-31.

4. Власова А. М., Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1997. - 92 с.

5. Герасименко А. Договор франчайзинга. Перспективы применения // Юридическая практика. - № 2 (212). - 2002. - 9 января.

6. Гончаренко Т. Интеллектуальная собственность на Украине // Юридическая практика. - 2002. - № 47 (257). - 19 ноября.

7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV (Статус документа: не набрав чинності. Набирає чинності з 1 січня 2004 р.) // Відомості Верховної Ради України. -

2003. - № 18; № 19-20; № 21-22. - С. 144.

8. Евдоченко Н. Лицензионный договор. Договорное обеспечение использования объектов интеллектуальной собственности // Юридическая практика. - 2002. - № 2 (212). - 9 января.

9. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку. - К.: Фенікс, 2003.

10. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - 164 с.

11. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - С. 646.

12. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р. № 40-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - С. 266.

13. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. № 887-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - С. 272.

14. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р. № 433-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 13. - С. 93.

15. Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" від 16 липня 1999 р. № 991-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 40. - С. 363.

16. Захарін С. В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 1. - С. 97-107.

17. Луніна І. Податкова політика в контексті створення умов для економічного зростання // Економіка України. - 2000. - № 9. - С. 37-47.

18. Мельник 17. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. - Ірпінь: ДАПСУ, 2001. - 362 с.

19. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. - М., 1989. - 271 с.

20. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (Статус документа: не набрав чинності. Набирає чинності з 1 січня 2004 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №40-44. - С. 356.

21. Шахмарова Е. Д. Фінансова оцінка інноваційних проектів // Фінанси України. - 2002. - № 6. - С. 122-126.

22. Www. patent. km. ua / Ващук Я. П. Заходи щодо захисту ноу-хау.

23. Www. patent. km. ua / Ващук Я. П. Поняття, види і предмети ліцензійних договорів.

24. Www. patent. km. ua / Ващук Я. П. Франчайзинг.

25. Www. patent. km. ua / Гаврила С. Договір чи позовна заява? Домовитися полюбовно чи звертатися в суд. Що краще?

26. Www. patent. km. ua / Гаврина С. Правовий захист об'єктів інтелектуальної власності.



Схожі статті




Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Інноваційна інфраструктура

Предыдущая | Следующая