Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 6.4. Сучасний інституціоналізм про поведінкові передумови

У своїх теоретичних дослідженнях сучасні інституціоналісти порушили питання можливості абстрагування від системи переваг, що формуються всередині людини. Це система цінностей, цільових настанов, стереотипів поведінки, звичок індивідів, психологічного і релігійного типів, які безпосередньо свідчать про самостійне здійснення індивідом вибору. Тобто, на відміну від неокласиків, котрі розглядають отриманий результат у межах взаємодії багатьох людей, інституціоналісти визначають характер ситуації, в якій відбувається вибір. Зрозуміло, що такий підхід передбачає розгляд становища з урахуванням історичного аспекту, що дає змогу стежити за еволюцією людини, діяльність якої пов'язана з конкретним індивідом, групою, суспільством та її існуванням у певний час.

Слід звернути увагу на ще одну особливість інституціональної теорії, яка випливає з попередньої. Припущення про екзогенність системи обмежень перевірене, отже, якщо людина не має повного обсягу інформації, потрібного для вільної орієнтації в навколишньому світі, вона не здатна повністю відобразити процес індивідуального і суспільного життя. Тоді виникає запитання, як можна простежити за процесом вибору та їх розшифрування як передумови здійснення вибору.

З метою вирішення цих питань у межах сучасної неоінституціональної економіки використовують дві поведінкові передумови - обмежену раціональність і опортунізм.

У працях Г. Саймона простежується радикальніший підхід. Учений пропонує замінити принцип максимізації на принцип задоволеності, оскільки у складних ситуаціях наслідування правил задовільного вибору вигідніше, ніж намагання глобальної оптимізації. Така пропозиція є розвитком концепції австрійської школи, в межах якої замість максимізації корисності застосовують передумову потреб і їх найліпшого задоволення якомога меншою кількістю благ.

Основний аргумент на користь такого підходу Г. Саймона полягає в різному значенні поняття задоволеності в економічній теорії, психології та теорії мотивації. У двох останніх цей термін визнають одним із найголовніших. Згідно з психологічними теоріями спонукання до дії з'являється унаслідок незадоволених прагнень і зникає після їх задоволення. Умови задоволеності в свою чергу залежать від рівня спрямувань, що зумовлені життєвим досвідом.

З огляду на ці теорії можна припустити, що мета практичної діяльності фірми - не максимізація, а досягнення певного рівня прибутку, утримання певної частки ринку й обсягу продаж. Такі показники підтверджуються і статистичними даними. Це також зазначено в дослідженнях Холла і Хітча (ціноутворення за формулою витрат плюс стандартні надбавки), а також Р. Сайєрта і Дж. Марча (фірми, становище яких на ринку стабільне, діють менш енергійно).

У сучасній економічній літературі у межах традиційного інституціоналізму концепцію економічної людини і "даних переваг" постійно критикують.

По-перше, "старі" інституціоналісти наполягають на потребі враховувати вплив процесу навчання на формування поведінкових передумов індивідів. У широкому розумінні сутність навчання - дещо інше, ніж звичайне відкриття або отримання інформації.

Навчання - це перетворення індивідуальних якостей і переваг, що рівнозначне зміні окремої особистості.

Наприклад, особі не подобається певний витвір мистецтва, але, детально ознайомившись із відповідним напрямом мистецтва і відвідавши виставку, у людини змінюється думка, вона вже по-іншому оцінює. Це є результатом навчання, що здатне змінити індивіда. Тобто навчання може вплинути на переваги, цілі, якості, уміння і цінності. Якщо ще чіткіше виразити такий процес, то власне навчання передбачає неповноту наявної інформації, тим самим виключає досконалу раціональність. Навчання - це розвиток способів і засобів пізнання розрахунку й оцінювання. Проте знову виникає суперечність: якщо методи і критерії "оптимізації" є об'єктом вивчення, то як власне навчання може бути оптимальним.

По-друге, важливо у процесі аналізу економічної поведінки враховувати звички, що формуються шляхом повторення дій або думок. Однак їх особливість полягає у тому, що вони зумовлюються попередньою діяльністю і стійкими, самопідтримувальними властивостями.

За допомогою звичок індивіди оцінюють власну унікальну історію. У повсякденному житті вони є основою і рефлексивної, і нерефлексивної поведінки. Для людини звички - засіб глибшого обгрунтування і свідомого рішення.

Проте навряд чи правильно ідентифікувати звички і поведінку. Є схильність до певного типу поведінки у певній ситуації. Безумовно, кожен індивід може мати звички, які протягом тривалого періоду не виявлялися. Деякі з них характерні для індивіда навіть тоді, коли вони жодним чином не проявляються у поведінці.

У процесі взаємозв'язку з реальним світом людина набуває звичок. їх надбання і видозміна - центральний момент існування окремої людини. Наприклад, у значній мірі мислення залежить від набутих мовних звичок, стаючи при цьому виразнішим. Крім того, щоб усвідомити сутність світу, варто набути звичку до класифікації та знайти зв'язані значення. Зазначимо, що всі дії та роздуми залежать від первинних звичок, яких набувають у процесі індивідуального розвитку. Отже, можна стверджувати, що дії перетворювального причинного зв'язку виражаються в утворенні й формуванні звичок, що є головною прихованою ланкою у причинному ланцюжку.

Таке розуміння звичок дає пояснення, як унаслідок діяльності інституціональних структур виникають нові або змінюються наявні звички. Оскільки ми можемо це пояснити, то відповідно володіємо прийнятим механізмом перетворювального низхідного причинного зв'язку. Навпаки, не вдається виокремити який-небудь причинний механізм, що опосередкував би безпосередній вплив інститутів на перетворення цілей і переконань.

По-третє, важливість звичок реалізується під час прийняття передумови про низхідний причинний зв'язок. Поняття "низхідний причинний зв'язок" уперше вжив у своїх працях лауреат Нобелівської премії, психолог і біолог Р. Сперрі. Разом з іншими вченими-дослідниками цій темі приділяв увагу К. Поппер. Поняття низхідного причинного зв'язку, представлене в науковій літературі, має слабку і сильну форми. Усі процеси на низьких рівнях онтологічної ієрархії діють відповідно до законів вищих рівнів і стимулюються ними. Іншими словами, у системі з характерними властивостями і тенденціями розвитку всі компоненти системи функціонують згідно з ними. Наприклад, поширення організмів, котрі формують популяцію, стимулюють процеси природного відбору.

Більш детальне визначення поняття "перетворювальний низхідний причинний зв'язок" дає М. Ходжсон. На його думку, воно охоплює не тільки індивідів, обмежених певними чинниками, але також і тих, що змінилися у результаті дії сил причинних зв'язків, пов'язаних із вищими рівнями.

Модель поведінки споживача, що грунтується на ефектах звичок і навчання, розробив відомий представник традиційного інституціоналізму Дж. Дьюзенберрі. Згідно з нею зі зростанням доходів індивіди набували звичок споживання, які зберігалися навіть, якщо доходи через деякий час ставали меншими. їх смаки і переваги змінювалися під впливом зміни ситуації, що приводить до нового способу життя. Модель сукупної поведінки споживача Дж. Дьюзенберрі успішно пройшла декілька економічних перевірок, але не дістала загального визнання. Це пов'язано не з тим, що вона не пройшла статистичної перевірки, а з тим, що вона не грунтувалася на мейнстримівській ідеї раціонального, максимізуючого корисність споживача.

На думку Дж. Ходжсона, процеси роздумів у межах заплутаної сукупності звичок, що накладаються одна на іншу, в результаті передбачають не більшу свободу індивіда, ніж та, якою володіє максимізуючий корисність робот в економічній теорії мейнстриму. Справді, важко погодитися з думкою, що індивід, запрограмований на максимізацію власної корисності відповідно до заданої функції переваг, вільний. Основний аргумент інституціональних критиків мейнстриму полягає в тому, що представники неокласичної економічної теорії намагаються об'єднати проблемні ідеї: ідеологію індивідуальної свободи і модель прогнозованого людського вибору. Традиційні інституціоналісти заперечують можливість такого поєднання. З одного боку, вибір - це в значній мірі непередбачуваний результат функціонування складної нервової системи людини, на яку впливає комплексне, відкрите навколишнє середовище, що змінюється; з іншого - вибір впливає на спадковість, виховання й обставини. Унаслідок цього поведінка людини не є ні безпричинною (необумовленою), ні абсолютно пророкованою.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 6.4. Сучасний інституціоналізм про поведінкові передумови

Предыдущая | Следующая