Гроші та кредит - Щетинін А. І. - 1.7. Банкнота

Банкнота - це вексель на банкіра. Спочатку банкнота випускалася у вигляді особливих векселів, які часто мали вигляд розписки торговців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх випускають комерційні банки нерідко під заставу векселів. Це вексельне забезпечення банкнот і стало однією з причин банкнотної емісії!)

Банкнота як вексель на банкіра користувалась у комерсантів більшою довірою, ніж вексель, тому що банки були більш платоспроможні, ніж окремий векселедавець. Поширенню банкнот сприяло й те, що банкноти забезпечувалися золотом та іншими активами банку і вільно обмінювалися на золото за першою вимогою пред'явника.

Виникнувши як вексель на банкіра і виступаючи такою ж формою кредитних грошей, як і комерційний вексель, банкнота, однак, відрізняється від векселя. Різниця між ними така:

- На відміну від векселя, поява якого на світ була пов'язана з конкретною угодою, банкнота, як правило, такого зв'язку не мала. Вона виникла у зв'язку з заставою векселів і тому відбивала своєю появою певну сукупність товарних угод.

- Якщо вексель був терміновим борговим зобов'язанням, то банкнота - безстроковим борговим зобов'язанням і тому набувала властивостей загальної обмінюваності.

- Як правило, банкноти випускалися купюрами різної вартості, а це робило їх більш зручними для обігу порівняно з комерційними векселями, суми боргу за якими завжди були пов'язані з розміром угоди і включеної в неї плати за кредит.

Ці особливості сприяли поширенню банкнот і використанню їх як засобу обігу і платежу. Одночасно вони були засобом переказу грошового капіталу з однієї країни в іншу. Отже, банкнота вже на початку свого існування виконувала функції грошей, але від паперових грошей банкнота відрізнялась деякими особливостями.

По-перше, на відміну від казначейських білетів (паперових грошей, які випускались Міністерством фінансів), банкноти випускались будь-яким комерційним банком.

По-друге, банкноти забезпечувалися золотом та активами банку і вільно обмінювались на золото, а казначейські білети такого забезпечення й обміну не мали.

По-третє, на відміну від паперових грошей, що випускались державою і мали примусовий характер обігу, банкнота такого характеру обігу не мала.

З розвитком товарного обміну наявність великої кількості банкнот, що випускалися різними банками та їх часткове знецінювання у зв'язку з банкрутством окремих банків, стали гальмувати подальший розвиток товарного виробництва. Тому поступово банкнотна емісія стала зосереджуватися в одному банку. Цей процес, як правило, збігався з виникненням центральних банків, котрим держава передавала право регламентації банкнотної емісії, а потім і монопольне право на їх випуск.

Зосередження емісії в центральному банку сприяло певній трансформації цієї форми кредитних грошей у паперові гроші. Це знайшло свій відбиток у тому, що банкноти, які випускалися центральним банком, як і казначейські векселі, набувають примусового характеру обігу (ними виплачується, наприклад, заробітна плата) і широко використовуються в роздрібному товарообігу.

Усталеність обігу банкнот, що випускалися в обіг центральними банками, підтримувалась їх вільним обміном на золото. Це, у свою чергу, не вимагало повного забезпечення всіх банкнот золотом. Тому певна частина банкнот випускалася без золотого забезпечення. Цю частину банкнотної емісії називають фідуціарною (від лат. fiducia - угода, заснована на довірі).

Розміри фідуціарної емісії в різних країнах визначалися по-різному. Так, наприклад, в Англії відповідно до закону 1844 р. (акт Р. Пілля) встановлювався абсолютний розмір фідуціарної емісії, що дорівнював 14 млн. фунтів стерлінгів. Кожна випущена понад цей ліміт банкнота мала бути забезпечена золотом на 100 %. Після грошової реформи 1925-1928 pp. в країні було введено золотозлитковий стандарт, під час якого за 400 тройських унцій - 12,4 кг золота - віддавали 1700 фунт, стерлінгів і водночас розмір фідуціарної емісії збільшили до 260 млн фунт, стер., при цьому казначейство за умови досягнення відповідного погодження з банком Англії могло змінювати її розміри. З 1931 p., коли Англія відмінила золотозлитковий стандарт, уся емісія стала фідуціарною.

У Франції, відповідно до закону 1870 p., встановлювалися абсолютні розміри емісії банкнот, а вже всередині її банк Франції самостійно встановлював розміри фідуціарної емісії. В Росії, на підставі закону 1897 p., випуск банкнот на суму 600 млн руб. на 50 % забезпечувався золотом. Для вказаних цілей Держбанк Росії отримав розмінний фонд обсягом 862,5 млн руб. золотом. Емісія банкнот понад цю суму мала бути на 100 % забезпечена золотом. Цей ліміт протримався до серпня 1914 p., коли розмір фідуціарної емісії збільшили до 1500 млн. рублів, а розмін банкнот на золото був припинений.

Узагальнюючи різні способи визначення розмірів фідуціарної емісії, слід підкреслити, що в їх основі лежало обмеження банкнотної емісії. Теоретично це базувалось на поглядах представників так званої "Грошової школи", які дотримувались кількісної теорії грошей і побоювались надлишку платіжних засобів у разі відсутності обмежень на емісію банкнот. Представники цієї школи (Г. Норман, X. Клей, С. Оверстон та ін.) вважали, що регламентація банкнотної емісії буде унеможливлювати кризові явища в економіці.

Погляди представників "Грошової школи" були домінуючими у XIX ст. Але поряд з цим теоретичним напрямком існував інший, який отримав назву "Банківської школи". Його найбільш відомими представниками були Т. Тук (1774-1858 рр.) і Д. Фуллартон (1780-1849 pp.), які були супротивниками жорсткого обмеження випуску банкнот і критикували акт Р. Пілля (1844 p.). Позитивним у цьому напрямку наукової думки було те, що зняття обмежень на фідуціарну емісію сприяло б підвищенню еластичності банкнотного обігу, а відтак, і розвитку кредитних відносин. Проте банкнотна емісія не має своїх внутрішніх обмежень і це могло б призвести до надлишкової емісії платіжних засобів з усіма негативними наслідками цього явища.

З розвитком товарного і грошового обігу співвідношення між забезпеченою золотом емісією банкнот і незабезпеченою (фідуціарною) емісією змінювалося в основному в напрямку збільшення частки фідуціарної емісії, а з остаточним припиненням обміну банкнот на золото, після Великої депресії (1929-1933 pp.) вся емісія стала фідуціарною. Проте зв'язок емісії банкнот із золотом ще довгий час зберігався, хоча він і був у цілому формальним, оскільки банкноти на золото вже не обмінювалися. Так, наприклад, банки-члени Федеральної резервної системи США до 1945 року зобов'язані були мати золотий запас у розмірі не менше 40 % номінальної вартості банкнот. Після 1945 року ця вимога була зменшена до 25 %, але ще довго зберігалася, і тільки в 1968 р. була остаточно скасована.

Припинення обміну банкнот на золото стало ще одним важливим моментом на шляху перетворення їх у паперові гроші, які з моменту свого виникнення не обмінювалися на золото. У сучасних умовах банкноти, власне,- це паперові гроші. Процес їх трансформації відбувся в більшості країн ще до початку Другої світової війни, а збереження розподілу грошових знаків на банкноти і казначейські білети (наприклад, у колишньому СРСР це мало місце практично до моменту його розпаду) було даниною традиції, що відзеркалювала складну природу становлення паперових грошей. Проте в деяких країнах (США, Італія, Індія, Індонезія) поряд з випуском банкнот зберігається і випуск казначейських білетів.

В Україні з моменту її становлення як незалежної держави, національна грошова одиниця вже не має навіть цього формального розподілу на казначейські білети та банкноти.

Схожі статті




Гроші та кредит - Щетинін А. І. - 1.7. Банкнота

Предыдущая | Следующая