Географія - Гілецький Й. Р. - Розділ І. ЗАГАЛЬНИЙ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМЛІ, МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

СОНЯЧНА СИСТЕМА. ФОРМА І РУХ ЗЕМЛІ
Сонячна система та її будова

великий вибух привів до утворення всесвіту

вигляд землі з космосу

Земля - це космічне тіло, що входить до складу Сонячної системи. Сонячну систему утворюють Сонце та інші космічні тіла, що обертаються навколо нього. Відомими на сьогодні небесними тілами, які належать до неї, є вісім великих планет, три малі планети, їхні супутники (всього 61); астероїди (понад4 мільйон), незліченне число комет, метеоритів і метеорів, а також дрібні частки твердої речовини і дуже розріджені гази, що містяться в міжпланетному просторі.

Усі великі планети - це холодні кулясті небесні тіла діаметром понад 4 тис. км, що рухаються навколо розжареного космічного тіла - зорі. Однією з таких зорь є Сонце.

У порядку віддаленості від Сонця за найближчою до нього планетою Меркурієм розміщуються орбіти Венери, Землі, Марса, Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна. Орбітою планети називають шлях, яким вона рухається навколо Сонця. Усі планети обертаються в одному напрямку. Площини обертання планет Сонячної системи майже збігаються.

Меркурій, Венера, Земля і Марс утворюють групу планет земного типу. Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун величезні, а тому їх відносять до планет-гігантів. Різні діаметри планет та їхня віддаленість від Сонця обумовлюють відмінності у масі, будові їхніх поверхонь і надр, їхньому фізичному стані, складі і щільності планетних повітряних оболонок - атмосфер. Оскільки планети розташовані на різних відстанях від Сонця, то тривалість періоду, за який вони здійснюють повний о6єбт навколо Сонця, швидкість їхнього руху мають у кожної з них дуже різні значення.

Меркурій - найменша з восьми головних планет. Поперечний діаметр його складає 0,38 діаметра земної кулі, а за масою ця планета майже в 17 разів легша від Землі. Недавно навколо Меркурія виявлена дуже розріджена атмосфера, що складається, очевидно, в основному з гелію. Період обертання Меркурію навколо Сонця дорівнює 88 земним добам, а навколо осі - 58 добам. На боці Меркурія, який повернутий до Сонця, температура +510 °С, тобто вище тієї, при якій плавиться свинець. На "нічній" половині планети панує жорстокий холод (-185 °С).

Венера за розмірами і масою близька до Землі, її оточує щільна атмосфера з вуглекислого газу (97 %) з домішкою азоту (2 %), кисню, водяної пари та інших газів. Постійні хмари цілком ховають від земних спостережень поверхню планети. Припускають, що хмари Венери складаються з кристалів і крапельок сірчаної кислоти. Тривалість доби на Венері близька 24 земним добам. Обертається Венера навколо своєї осі у сторону, протилежну до обертання інших планет. На поверхні планети температура близько +500 °С. У Венери, як і в Меркурія, супутники (небесні тіла, що обертаються навколо планет) не виявлені.

Марс менший від Землі у поперечнику вдвічі, а за масою майже в 10 разів. Тривалість марсіанської

зображення меркурія у розрізі

зображення венери у розрізі

планети сонячної системи: меркурій, венера, земля, марс, юпітер, сатурн, уран і нептун

І земної діб майже однакова. Оскільки подібно до Землі нахилена і вісь обертання Марса (65°), то на цій планеті є також яскраво виражена зміна пір року. Він має дуже розріджену атмосферу, в якій міститься до 95 % вуглекислого газу з домішками азоту аргону, водяної пари, кисню, інших газів. Марс має два маленькі супутники - Фобос і Деймос.

Юпітер і Сатурн - найбільші планети Сонячної системи. Складаються вони, судячи з теоретичних розрахунків, як Уран і Нептун, в основному (70 % маси) з водню і його сполук з вуглецем (метану) і азотом (аміаку).

кільця сатурна

В атмосферах планет-гігантів при пануючих там низьких температурах метан і аміак утворюють величезні щільні хмари, що спостерігаються у вигляді смуг. Планета Сатурн оточена тонким кільцем. При товщині його близько 15-20 км ширина кільця близька до 50 000 км. Складається воно з безлічі покритих льодом твердих часток. Темними проміжками воно розділене на багато концентричних кілець. Подібні кільця, але менш помітні мають Юпітер та Уран.

комета галея

Усі планети-гіганти мають супутники. У Юпітера відомо 16 супутників, у Сатурна - 18, в Урана - 15, у Нептуна - вісім.

Найбільші із супутників планет (Ганімед, Іо, Титан та інші) мають навколо себе розріджені атмосфери. Менші супутники (рівні чи менші за розмірами та масою від Місяця) позбавлені повітряних оболонок.

Небесні тіла, які ззовні схожі на розпливчасту зірку, від якої відходить один чи декілька світлих прозорих "хвостів", здавна називають кометами. Слабких за яскравістю і невеликих за розмірами комет є дуже багато. Подібно до планет, вони обертаються навколо Сонця. Однак на відміну від орбіт планет, орбіти комет дуже сильно витягнуті. У зв'язку з цим відстань комет від Сонця змінюється в дуже широких межах. Вони то наближаються до поверхні Сонця, то виходять за межі орбіти Нептуна.

Маси комет дуже малі і складають в середньому незначну частку від маси Землі. Основна частина речовини комет зосереджена в її твердих ядрах, що, очевидно, являють собою крижані брили із замерзлих газів, що містять у вигляді домішок численні тверді тугоплавкі частки. При наближенні до Сонця зовнішня частина тіла комети перетворюється на газоподібний стан. Гази утворюють хвіст, що тягнеться на сотні мільйонів кілометрів.

На початку XIX ст. астрономи відкрили декілька малих небесних тіл, що оберталися навколо Сонця подібно до планет між орбітами Марса і Юпітера. Усі вони недоступні спостереженню неозброєним оком, а при спостереженнях у телескоп виглядають неяскравими зірочками, що переміщаються на тлі справжніх зорь. З цієї причини вони були названі астероїдами, тобто зореподібними. На сьогодні виявлено понад 1 млн астероїдів розміром більших ніж 1 км. Серед них понад 200 мають діаметр більший ніж 100 км.

У 2006 р. астрономи вирішили виділити такий тип тіл, який назвали малими планетами. За розмірами вони більші від астероїдів (понад 1000 км), але менші від планет. Малих планет у Сонячній системі є тільки три: Церера, Плутон та мала планета, яка поки що немає власної назви.

Деякі з астероїдів, що, мають сильно витягнуті орбіти, можуть зіштовхуватись із Землею і падати на земну поверхню. Тоді їх називають метеоритами. Урізавшись з величезною швидкістю в земну атмосферу, метеорит зазнає сильного опору повітря. Перед ним утворюється згусток з розпеченого і яскраво сяючого повітря. Сам метеорит обплавлюється, руйнується і лише при значній міцності не розпадається на безліч осколків. Політ метеорита в атмосфері супроводжується світловими і звуковими явищами, названими метеором. Дуже яскравий метеор називають болідом.

За складом метеорити поділяються на три основні групи: залізні, кам'яні та залізно-кам'яні.

падіння метеорита та утворення кратера

Схожі статті




Географія - Гілецький Й. Р. - Розділ І. ЗАГАЛЬНИЙ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМЛІ, МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

| Следующая