Фінансове право - Роль В. Ф. - Тема 2. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

2.1. Поняття фінансового права, його предмет і метод.

2.2. Принципи та функції фінансового права

2.3. Система і джерела фінансового права.

2.4. Місце фінансового права в системі права України.

2.1. Поняття фінансового права, його предмет і метод

В юридичній науці як основний критерій розподілу національного права на галузі прийнято використовувати матеріальний зміст тих суспільних відносин, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предмет правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави, тобто соціальні зв'язки, що складаються з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Інакше, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі мобілізації грошових ресурсів до централізованих і децентралізованих фондів держави і органів місцевого самоврядування, їх розподіл та використання, а також у ході контролю за рухом цих коштів, їх ефективним і цільовим використанням та у зв'язку з грошовою емісією. Фінансове право закріплює також загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи мобілізації та розподілу грошових коштів через централізовані і децентралізовані фонди, отримання їх учасниками фінансових правовідносин. Норми фінансового права закріплюють права і обов'язки сторін фінансових відносин.

У цих відносинах виявляється владно-організуюча роль держави і органів місцевого самоврядування в розподілі та перерозподілі національного доходу країни. В них держава й органи місцевого самоврядування виражають публічний фінансовий інтерес, задовольняючи фінансові потреби держави, окремих територіальних утворень і одночасно всіх громадян, зацікавлених у безперебійному функціонуванні органів держави та місцевого самоврядування. Ці відносини мають грошовий характер, і однією стороною в них завжди виступають органи держави або органи місцевого самоврядування, що підтримують публічний фінансовий інтерес. Іншою стороною цих відносин можуть бути органи держави, юридичні і фізичні особи та ін., у яких виникає обов'язок внесення грошових коштів до централізованих або децентралізованих фондів або отримання грошових коштів із цих фондів, але вони зобов'язані підтримати публічний фінансовий інтерес і задовольнити інтерес особистий або колективний (юридичної особи). Ця друга сторона фінансово-правових відносин завжди має підлегле першій стороні положення.

Проте не всі грошові відносини, у яких однією стороною виступають органи держави або місцевого самоврядування, що наділяють владними повноваженнями, є фінансово-правовими.

З діяльності органів фінансово-кредитної системи виникають і цивільно-правові відносини. Наприклад, у зв'язку з випуском цінних державних паперів - облігацій, казначейських зобов'язань. На добровільних засадах їх отримують юридичні і фізичні особи, таким чином фінансове право регулює відносини, пов'язані з випуском облігацій, визначенням умов випуску, вартості, тривалості позик, їх прибутковості, порядком погашення, а цивільне право регулює відносини між позичальником (державою або органом місцевого самоврядування) і кредиторами (юридичними і фізичними особами). Умови цих відносин установлюються державою в односторонньому владному порядку, а придбання цінних паперів - у добровільному при рівності сторін, що характерне для цивільного права. Грошові кошти, передані громадянином, не зараховуються до централізованого фонду держави або місцевий бюджет.

Специфіка суспільних відносин, регульованих фінансово-правовими нормами, полягає в тому, що вони виникають з діяльності по безпосередній мобілізації, розподілу або використанню грошових фондів, що є частиною національного доходу країни, тобто критерієм відмежування фінансово-правових відносин від інших видів відносин, які мають грошовий характер і однією стороною яких виступає наділений владними повноваженнями орган держави або місцевого самоврядування, є функція мобілізації, розподілу чи використання централізованих або децентралізованих фондів грошових коштів.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, класифікуються за різними ознаками. Залежно від функцій фінансової діяльності: при мобілізації, розподілі і використанні централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і здійсненні контролю за їх використанням; у зв'язку з грошовою емісією; залежно від розподілу на фінансово-правові інститути: при формуванні та використанні бюджетних і централізованих цільових позабюджетних фондів; з приводу фінансів державних і муніципальних підприємств; з приводу обов'язкових платежів (податків, зборів, мит, неподаткових доходів); при державному і муніципальному кредиті; державному боргу; кошторисно-бюджетному фінансуванні; державному позабюджетному фінансуванні; державному страхуванні; грошовому обігу; державному фінансовому контролі. Залежно від суб'єктного складу фінансові відносини діляться на дві групи: коли, з одного боку, виступають наділені владними повноваженнями державні органи або органи місцевого самоврядування, що виражають публічний фінансовий інтерес, а з іншого - юридичні або фізичні особи; або у відносинах беруть участь, з одного боку, органи держави, а з іншого - органи місцевого самоврядування (наприклад, у міжбюджетних відносинах).

Додатковим критерієм розмежування однієї галузі права від іншої служить метод правового регулювання. Він є сукупністю засобів дії на учасників фінансово-правових відносин, що характеризуються юридичними фактами, з якими пов'язується виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів і розподілом прав та обов'язків між ними, видами санкцій за порушення розпоряджень держави і порядком їх застосування.

Існують й інші визначення методу фінансово-правового регулювання.

Метод фінансового права, як і у всіх галузях публічного і приватного права, - це юридичні прийоми і способи, якими держава впливає на суб'єктів відносин, регульованих нормами конкретних галузей права. Прийоми і способи дії на суб'єктів відносин, що є предметом тієї або іншої галузі права, розкриваються через правове положення суб'єктів цього роду суспільних відносин, у фінансово-правових відносинах суб'єкти не рівні (одна сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена владними повноваженнями по відношенню до іншої сторони) і в характері дій, властивих суб'єктам.

Відносно методу фінансово-правового регулювання відзначимо, що він характеризується рядом ознак:

1. У фінансовому праві юридичні права і обов'язки виникають лише на підставі нормативно-правових актів, які приймаються компетентними державними органами.

2. Права і обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин, міра "автономності" їх дій, специфіка способу взаємозв'язку їх прав і обов'язків мають виключно високий ступінь визначеності. Як правило, в спеціальній літературі вказується, що учасники фінансово-правових відносин позбавлені права оперативної самостійності, тобто такі суб'єкти не мають нагоди самостійного вибору варіанту своєї поведінки в конкретній життєвій ситуації. їх права та обов'язки чітко визначені державою. Але, як показав досвід останніх років, і у фінансових правовідносинах можливі випадки, коли їх учасники мають нагоду реалізації обмеженої автономності власних дій. Наприклад, відповідно до ст. 10 Декрету КМУ "Про стягнення несвоєчасно внесених податків і неподаткових платежів" передбачалась можливість певної оперативної самостійності і для податкового органу, і для платника, що допустив неправильну сплату податків та неподаткових платежів у вигляді варіативності їх поведінки, яка виражалась або в поверненні неправильно внесених сум, або в їх зарахуванні в рахунок майбутніх платежів. Але цей випадок, швидше за все, був винятком з правила.

3. Держава, будучи обов'язковим учасником фінансових правовідносин, здійснює їх правове регулювання шляхом видання в односторонньому порядку нормативно-правових актів, що мають обов'язкову силу для іншої сторони. Таким чином, сам суб'єктний склад цих соціальних зв'язків виключає можливість юридичної рівності їх сторін.

4. Забезпечення порушених суб'єктивних прав учасників фінансових правовідносин здійснюється шляхом застосування фінансово-правової відповідальності, метою якою, разом з відновленням порушеного права та еквівалентного відшкодування заподіяної шкоди, є фінансове покарання у формі штрафу або пені. При цьому необхідно відзначити, що форма фінансово-правової відповідальності може бути й іншою, наприклад позбавлення якого-небудь права або відмова у видачі дозволу (ліцензії) та ін.

Наведені вище риси дозволяють стверджувати, що фінансовому праву характерний імперативний метод регулювання, або метод державно-владних приписів, властивий і всім іншим галузям, що відносяться до публічних (адміністративному, кримінальному та ін.), тобто обов'язкова сторона фінансово-правових відносин - орган державної влади або орган місцевого самоврядування, підтримуючи публічний фінансовий інтерес, дає обов'язкове розпорядження іншій стороні у сфері фінансів. У цьому і полягає сутність методу владних розпоряджень. Проте у фінансово-правових відносинах йдеться про фонди грошових коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування на його території. Без фінансового забезпечення цього функціонування не буде, тому ніяких непередбачених нормативно-правовим актом дій жодна із сторін фінансово-правових відносин провести не може. Якщо суддя може, виходячи з матеріалів кримінальної справи, вибрати міру покарання для винного (тобто закон наділяє його правом оперативної самостійності), то у фінансово-правових відносинах податковий інспектор не може знизити розмір пені платнику податків, що не сплатив податок у строк. Обидві сторони фінансово-правових відносин позбавлено права оперативної самостійності. Фактично державно-владний метод діє на обидві сторони фінансових правовідносин. Сторони підлеглі державно-владному розпорядженню, що міститься в законі або нормативно-правовому акті. Але оскільки одна сторона - орган держави або місцевого самоврядування - підтримує публічний фінансовий інтерес, відображений в акті, друга сторона, підтримуючи свій інтерес (юридична особа або громадянин), природно підлегла першій стороні. Проте і наділений владними повноваженнями орган держави або орган місцевого самоврядування відмовитися від вимоги, вираженої в нормативно-правовому акті, не може.

Існують думки про те, що фінансово-правовому регулюванню, крім методу державно-владних приписів, властиві й інші методи: метод субординації, метод узгодження, метод рекомендації та ін. Вважається, що в даному випадку повинно йтися не про додаткові методи фінансово-правового регулювання, а про конкретні прийоми і способи, що становлять органічну систему єдиного методу регулювання фінансових правовідносин.

Так, Закон України "Про систему оподаткування" в ст. 15 встановлює перелік місцевих податків і зборів, надаючи право місцевим радам установлювати порядок зарахування їх до місцевих бюджетів, якщо законами України не передбачено інше. Якщо закон установив порядок, то місцеві ради його вже не встановлюють.

Особливості фінансово-правового методу регулювання в цілому й окремих його елементів зокрема знаходять своє закріплення у фінансово-правових нормах. Сукупність і взаємозв'язок правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань та функцій держави становлять фінансове право.



Схожі статті




Фінансове право - Роль В. Ф. - Тема 2. ПРЕДМЕТ, МЕТОД, СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

Предыдущая | Следующая