Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М. І. - Засади і порядок виконання Закону про бюджет

Протягом 21 дня від моменту оголошення Закону про бюджет розпорядники бюджетних призначень подають міністрові фінансів детальний план доходів і видатків даної бюджетної частини, названий далі "виконавчою угодою". Виконавча угода опрацьовується з поділом на відділи, розділи і параграфи класифікації доходів і видатків. Розпорядники бюджетних частин у строк, про який йдеться в п. 1, подають підпорядкованим одиницям інформацію про остаточні суми доходів і видатків. Одиниці, про які йдеться в п. З, складають фінансові плани з метою узгодження їх із Законом про бюджет.

Розподіл цільових резервів здійснює міністр фінансів за погодженням з відповідними розпорядниками бюджетних частин, не пізніше, як до 31 жовтня, за винятком резервів, про які йдеться в ст. 66 п. 2 підп. 2 Закону про державні фінанси. Цільовим резервом на зростання заробітної плати у бюджетній сфері розпоряджається рада міністрів. Цільові резерви можуть використовуватися із застереженням відповідно до п. 4 Закону тільки на ті цілі, для яких вони створені. Міністр фінансів може після схвалення Сеймовою комісією у справах бюджету змінювати призначення цільового резерву. Загальним резервом розпоряджається рада міністрів. Рада міністрів може уповноважити спеціальним розпорядженням голову ради міністрів і міністра фінансів розпоряджатися загальним резервом до обсягу визначених сум.

Загальний резерв не може бути призначеним на збільшення видатків, які внаслідок переміщень, здійснених на підставі ст. 96 п. 4 Закону про державні фінанси, зменшилися. Обмеження, про які йдеться в п. 1,3,4 і 7 названого Закону, не застосовуються у випадку реалізації завдань, що випливають із положень, які стосуються запровадження надзвичайного стану на території держави або її частини.

Міністр фінансів здійснює загальний контроль над реалізацією доходів і видатків бюджету держави та рівнем дефіциту.

Розпорядники бюджетних призначень здійснюють нагляд і контроль над цілісністю фінансового господарства підпорядкованих їм організаційних одиниць і з цією метою не рідше, ніж один раз у квартал виконують такі оцінки:

- порядку виконання завдань, а також доходів та видатків підпорядкованими їм організаційними одиницями;

Використання дотацій, виділених з бюджету держави; реалізації інших завдань, фінансованих з бюджету держави, а також чинять, в разі потреби, дії, спрямовані на чітке виконання бюджету.

Для звітування про виконання бюджету держави рада міністрів подає Сейму і Головній контрольній палаті до 31 травня року, що настає після закінчення бюджетного року, щорічний звіт про виконання бюджету держави разом із звітом про доходи і видатки, пов'язані з завданням урядової адміністрації, реалізованими одиницями місцевого самоврядування та іншими завданнями, дорученими одиницям місцевого самоврядування згідно з положеннями; сукупною інформацією про виконання бюджетів одиниць місцевого самоврядування; оцінку реалізації макроекономічних передумов та перебігу приватизації майна Державної скарби и ці.

Звіт про виконання Закону про бюджет має містити:

1) доходи, видатки, а також суфіцит або дефіцит сектору державних фінансів;

2) доходи і видатки, що виникають внаслідок закриття рахунків бюджету держави, оформлені відповідно до вимог докладності і системності Закону про бюджет;

3) прибутки і видатки бюджетних закладів, допоміжних господарств бюджетних одиниць, спеціальних фондів, а також державних цільових фондів;

4) аналіз виконання бюджету держави з визначенням різниці між ухваленим і виконаним бюджетом;

5) інформацію про реалізацію видатків, які не погашено до закінчення бюджетного року;

6) інформацію про використання коштів* які походять із доплат до ставок у числових лотереях.

Інформація про виконання бюджетів одиниць місцевого самоврядування має містити (окремо для кожного рівня одиниць місцевого самоврядування) такі дані:

- порівняння доходів за найважливішими джерелами;

- порівняння видатків за розрядами;

- порівняння видатків за найважливішими видами видатків;

- порівняння надходжень і видатків бюджетних закладів, допоміжних господарств, спеціальних фондів і цільових фондів;

- аналіз виконання бюджетів одиниць місцевого самоврядування.

До звіту рада міністрів додає:

1) звіт, що стосується дотримання певних засад, в яких визначаються:

O сукупна сума державного боргу, збільшена на суму передбачуваних виплат у формі поручительств і гарантій, наданих суб'єктами сектору державних фінансів;

O сукупна сума боргу Державної скарбниці, збільшена на суму передбачуваних виплат у формі поручительств і гарантій, наданих Державною скарбницею (вона не може перевищувати 3/5 вартості річного валового внутрішнього продукту в певному бюджетному році);

2) інформацію, що стосується боргу, дефіциту, поручительств і гарантій сектору державних фінансів. Міністр фінансів подає Сеймовій комісії у справах бюджету і Головній контрольній палаті інформацію про хід виконання бюджету держави за 1 півріччя строком до 10 вересня поточного року.

Щоб громадські кошти - у сумі дуже значні - використовувались сумлінно, відповідно до потреб, із наданням рівних шансів різноманітним виконавцям замовлень, було розпочато прийняття відповідних законодавчих актів (здебільшого у ранзі закону), які б регулювали ці питання. Закон про громадські замовлення з'явився у Польщі у 1994 р. Закон від 10 червня 1994 р. визначає принципи відбору постачальників і виконавців послуг для суб'єктів, які розпоряджаються коштами, що походять з державного бюджету і бюджетів органів самоврядування.

Основними принципами цієї процедури є визначення умов раціонального використання громадських коштів, забезпечення вибору оптимального контрагента, захист чесної конкуренції і протидія корупції. Вибір контрагента здійснюється у рамках визначених законом процедур, до яких належать: необмежений тендер (публічні торги), обмежений тендер, двох етапний тендер, переговори з дотриманням конкуренції, запит про ціну і вільні замовлення. Основною процедурою є організація необмеженого тендера. Інші процедури використовуються в окремих ситуаціях, передбачених законом. У випадку, коли розмір громадського замовлення більший ніж еквівалент 200 тис. євро, відхід від процедури оголошення тендера вимагає згоди голови Управління громадських замовлень.

Кожна закупка вартістю більше 3 тис. євро підлягає процедурі публічного замовлення. Процедуру, пов'язану з закупкою в організаціях, що розпоряджаються бюджетними коштами, здійснюють спеціально створені для цього комісії (окремо від дирекції цих установ). На участь у тендері може подати свою заявку кожна фірма, за винятком тих, які мають простроченість у сплачуванні податків, а також крім тих, проти яких ведуться кримінальні справи про шахрайство при іншому тендері.

Необмежений тендер полягає у публічному оголошенні запрошення на складання пропозицій на виконання послуги або постачання. Оголошення повинно бути публічно вивішене у приміщенні організації-замовника, опубліковане в локальній пресі, а також - якщо його величина більша за 30 тис. євро - у спеціальному загальнодоступному "Бюлетені громадських замовлень". У випадку високоспеціалізованих замовлень або якщо кошти оголошення відкритого тендера є непропорційно великі стосовно величини замовлення, можливим є оголошення тендера, до якого допускається обмежена кількість кандидатів (тоді має місце так званий обмежений тендер). Участь у такому тендері можлива, якщо кандидат склав у певний термін у письмовому вигляді заявку на участь і вніс спеціальну заставу (у обсязі від 1 до 5 % величини замовлення). Двохетапний тендер допускається у ситуаціях, у яких не можна заздалегідь визначити характер предмета замовлення (наприклад, проектування і пізніше виконання замовлення на будівельні роботи). У випадку невідкладної потреби на здійснення замовлення або тендера, на який не надійшла кількість пропозицій, яку вимагає законодавство, вибирається процедура ведення переговорів із щонайменше двома потенційними виконавцями або постачальниками (при чому винятковість такої ситуації повинна бути письмово задокументована). Якщо предметом замовлення є постачання товарів або надання послуг, які є загальнодоступними і мають певні стандарти якості, можна вибрати конкурента на підставі задекларованої ним найнижчої ціни (ця процедура відома як запит про ціну). У такому випадку у документації замовлення повинно знаходитись не менше, ніж чотири пропозиції. Як виняток можна здійснити закупівлю або зробити замовлення після переговорів з одним кандидатом (так зване вільне замовлення). Конкурсна комісія повинна у таких випадках складати протокол, який би обгрунтовував причини відмови від конкурсу з більшою кількістю кандидатів. У разі порушення норм Закону про громадські замовлення згідно із законодавством така підписана угода є недійсною. Конкуренти можуть складати протести проти угод, які передбачають використання бюджетних коштів і коштів органів самоврядування, якщо на їхню думку мало місце порушення процедури громадських замовлень. Протести повинні бути розглянуті замовником, а в разі відхилення протесту, є можливість апелювання до арбітрів при голові Управління громадських замовлень.

Схожі статті




Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М. І. - Засади і порядок виконання Закону про бюджет

Предыдущая | Следующая