Філософія - Щерба С. П. - 1. Природа цінностей та їх типологія

1. Природа цінностей та їх типологія.

Людська життєдіяльність завжди була й залишається зорієнтованою. Цьому сприяють її цінності, що слугують своєрідним взірцем, який вимагає від людини конкретних дій у конкретному напрямі.

Одним з перших проблему цінності досліджував Сократ. Він дійшов висновку, що між тим, ким людина є і тим, що вона про себе думає, є різниця. Тобто між існуючими установками людини і сформульованими цілями (оцінками поведінки) має місце неспівпадання. Платон вбачав у ідеях найкраще, а відтак і найцінніше. Ідея, як прообраз конкретних речей, предметів забезпечує людині благо як єдність істини, краси і міри. Досягнення блага Платон вважав вершиною сенсу людського життя, найвищим у ієрархії цінностей.

Значний внесок у формування категорії "цінність" зробили філософи Нового часу. Наприклад, Ф. Бекон асоціював знання із цінністю, мудрістю, владою, силою. Інші мислителі тієї доби (Т. Гоббс, ДжЛокк, Б. Спіноза, Г. Лейбніц) розглядали цінності в контексті емоційно-вольових дій, поєднували розуміння Й констатацію цінностей з переживаннями, бажаннями, веліннями тощо.

Раціональна філософія XVIII - XIX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель та інші) теж вагомо вплинула на утвердження й поглиблення теоретичних положень про цінності. І все ж, дослідження природи та сутності цінностей не стали ще визначеним пріоритетом. Високо поціновуючи роль знань, ідей, людську спрямованість на досягнення істини, вслід за Гегелем вони стверджували, що розумна діяльність є істинною, а істинна розумність - вища цінність.

Філософія неокантіанства (Г. Ріккерт, В. Віндельбанд) посилила інтерес до дослідження цінностей, наділяючи їх трансцендентальним змістом (над часовим, поза історичним, загально значимим), що відрізняло діяльність людини від тих процесів, які відбуваються в природі. На їх думку, цінності (істина, благо, краса, святість) - це те, за допомогою чого конструюється світ наукового пізнання й культури. Вони забезпечують можливість правильного мислення, хоча й не є самостійними предметами і не виникають у процесі їх осмислення чи при тлумаченні їх значення. Ріккерт вважав цінності вічними й універсальними, а завдання філософії вбачав у випрацювані чистої теорії цінностей і виявленні єдності між останніми й дійсністю. М. Вебер розглядав цінності як історичні явища, що визначають епоху. Змінюється епоха - змінюються Й цінності: одні втрачають свою силу, інші - набувають. Всі вони впливають не лише на пізнання та оцінку явищ, а й на норми взаємин між людьми та на устрій суспільства.

Досліджуючи цінності, сучасна філософія виходить з того, що їх природа немов би роздвоюється. З одного боку, в ній має місце об'єктивне знання (істина), з іншого - людський (суб'єктивний) інтерес. Сутність істини у діалектичному поєднанні об'єктивного й суб'єктивного, реального знання про об'єкт у поєднанні з людськими потребами й інтересами.

Під цінністю розуміють визначеність того чи іншого об'єкта, який має значення для людини (суспільства). Тільки для людини, як розумної істоти, об'єкти світу мають певне значення. Суб'єкт надає їм особливого сенсу, освячуючи їх суспільними традиціями і звичаями, нормами добра і зла, мистецькими уподобаннями краси, прекрасного і низького, релігійними віруваннями і безвір'ям, соціально-політичним розумінням рівності, справедливості чи нерівністю й несправедливістю. Реальні факти, події, властивості не лише сприймаються й пізнаються суб'єктом, але й наділяються певною цінністю, внаслідок чого у людини формуються (виявляються) різні почуття та емоції.

Прояви задоволення чи незадоволення формують почуття смаку (приємне, прекрасне чи - навпаки). В одному випадку оцінювання відбувається через категорію "добро", в іншому - через "прекрасне". Об'єкт набуває цінності не лише завдяки його об'єктивно-утилітарним властивостям, а й - нашому ставленню до нього, яке інтегрується в комплексі сприйнять цих властивостей і в особливостях наших смаків. Як підкреслював І. Кант, "приємним кожен називає те, що доставляє йому насолоду, прекрасним - те, що йому подобається, хорошим - те, що він цінує, схвалює, тобто те, в чому він вбачає об'єктивну цінність"1.Таким чином, цінність є суб'єктивно-об'єктивною реальністю.

Слід зазначити, що наші сприйняття, відчуття смаку в значній мірі залежать не лише від фізіологічних якостей нашого організму, а й від рівня нашої культури (освіченості, вихованості тощо).

Будь-який об'єкт, втягнутий у сферу життя чи створений людиною, має подвійне буття: окрім фізичного (матеріального) ще й суспільне (соціальне), оскільки виконує історично закріплену за ним функцію, а звідси - має суспільну цінність. Наприклад, скульптура - це не просто камінь, глина, мармур чи бронза, а об'єкт, споглядаючи який люди отримують певну насолоду (цінність). Тому остання завжди і всюди виражає суспільну сутність буття об'єктів матеріального й духовного світу. І якщо щось є цінністю для людини, то це означає, що воно включено в умови суспільного життя, виконує певні функції у взаємовідносинах із природою чи соціумом.

Людина, виходячи із своїх потреб та інтересів, завжди належно оцінює те, з чим має справу. Оскільки все піддається оцінці (в тому числі й сама людина), наше ставлення до світу завжди є оціночним. Відповідно оцінка може більш-менш вірно відображати предмет (процес чи явище) або не відповідати об'єкту, набуваючи різних значень. Отримання істинної інформації нерозривно пов'язане з цінностями пізнання, особливо наукового. Звідси, у нашому світогляді наукове пізнання і ціннісне відношення до світу знаходяться у нерозривній єдності, обумовлюючи один одного.

Незважаючи на достатню дослідженність проблеми цінностей, у філософії й по цей час не створено загальноприйнятої класифікації. Мабуть тому, що сама цінність є категорією універсальною, динамічною, мінливою. Один і той же об'єкт у різних відношеннях, у розумінні різних людей набуває різних цінностей. Звідси слідує, що цінність це такий феномен, який висвічується для кожної людини, кожної епохи по-своєму.

Кожна цінність - це факт культури. Відповідно й весь наявний ареал цінностей поділяють на матеріальні й духовні. Перші проявляються через свідомо оцінені, позитивні значення та відношення (ставлення) суб'єкта до об'єкта. У такому сенсі знаряддя виробництва, техніка й технології набувають певних значень, властивостей - тобто цінностей, оскільки в них реально й потенційно закладені можливості розвитку людства. До них слід віднести організацію, культуру праці та саме виробництво (навички, прийоми, методи, здібності виробничої діяльності).

Матеріальну цінність становлять умови проживання індивіда, побутова сторона його життєдіяльності тощо. Речі й предмети домашнього вжитку, побуту теж становлять вагому частку матеріальних цінностей. У них закладено виробничий досвід усіх поколінь. Вони мають не лише утилітарне значення, а часто й художню та естетичну цінність. Наприклад, кубок чи бокал - це не просто предмети для пиття, а й витвір культури, естетичної насолоди, взірець художньої майстерності тощо. Ще однією з складових матеріальних цінностей є інститути, засоби й прийоми природоохоронної діяльності, різновиди фауни, флори тощо. Все це становить цінність гуманітарно-оздоровчого значення.

Матеріальні цінності у відношенні до суб'єкта(ів) можуть втрачати себе у вартості, але залишатися цінностями. Окрім того, буття цінностей постійно змушує людину до постійного їх відтворення.

Другою складовою є духовні цінності. Це "об'єкти", створені свідомістю (людським духом). До них відносять різні концепції, твори мистецтва, системи освіти, виховання й навчання, сама інформація, агітація й пропаганда, а також пізнавальна, моральна, естетична, наукова, релігійна діяльності та способи й форми їх матеріального втілення (музеї, бібліотеки, салони, виставки, вузи та ін.). Важливе місце в житті займають: віра, надія, любов, моральність тощо. У сукупності духовних цінностей виділяють і людські стосунки: взаємоповагу, гуманність, дружбу, кохання і таке ін.

Отже, духовні "об'єкти" також становлять свою цінність. Безперечно, цей процес то посилюється, то притупляється в залежності від рівня розвитку особистості, її інтелекту та загальної культури. В одному випадку ціннісне навантаження об'єктів духовної культури на людину зростає, і набуває визначального значення, в іншому - ні. Але в будь-якому випадку духовні цінності існують і відіграють у життєдіяльності важливу роль.

Будь-які цінності можна класифікувати згідно їх носіїв. У цьому сенсі їх поділяють на: індивідуальні (особистісні), групові (колективні), класові, суспільні та загальнолюдські. Визначальна роль відводиться загальнолюдським.

Цінності можна класифікувати й за формаційною чи цивілізаційною ознаками. У цьому випадку розглядають цінності первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної формацій або цінності давньоєгипетської, давньовавілонської, давньоіндійської, давньокитайської цивілізацій чи цивілізацій інків, ацтеків, майя та інших. Розглядаючи цивілізацію як соціокультурний пласт, ми виходимо безпосередньо на матеріальні чи духовні цінності певної цивілізації.

При характеристиці тієї чи іншої історичної епохи у філософській літературі досліджуються й цінності епохи Середньовіччя, Відродження, Реформації, Нового часу та ін.

Нині все більше утверджується підхід, коли цінності типологізують згідно об'єктів життєдіяльності людини. Виділяють і цінності різних сфер буття: економічні, виробничі, морально-етичні, мистецько-естетичні, художні, політичні, релігійні, сімейні, побутові та ін.

Схожі статті




Філософія - Щерба С. П. - 1. Природа цінностей та їх типологія

Предыдущая | Следующая