Філософія історії - Бойченко І. В. - 7.3.4.1. Протиставлення закону як уособлення історичної необхідності пристрастям людей

7.3.4.1. Протиставлення закону як уособлення історичної необхідності пристрастям людей

Уже в стародавні часи з'ясування особливих закономірностей життєдіяльності людей здійснювалося через співвіднесення двох моментів цієї життєдіяльності. З одного боку, тих, що відбивають, хай і в неадекватній, перетвореній формі, свободу як визначальну, субстанційну характеристику людини, тобто таких бажань, що вирують на поверхні океану історичних явищ - суб'єктивних, часткових, випадкових і швидкоплинних пристрастей, насолод, прикростей, страждань, сподівань, страхів тощо. З іншого боку, співвідносились глибинні, загальні, необхідні і тривалі характеристики цієї ж життєдіяльності. Досить тривалий час закон розглядався як вираження саме (і тільки) останніх характеристик. Показовим у цьому плані є, наприклад, міркування Платона. Кожна людина, як зазначав він, будучи єдиним цілим, має водночас двох протилежних і нерозумних порадників: задоволення й страждання. "До них приєднуються ще гадки стосовно майбутнього, загальне ім'я котрим "надія". Зокрема, очікування скорботи називається страхом, очікування задоволення - відвагою. Над усім цим стоїть розум, який вирішує, що з них краще, а що гірше; якраз він, ставши загальним установленням держави, отримує назву закону."7 Важливо, що законом розум постає не у вигляді індивідуально-суб'єктивної властивості окремої людини, а, по-перше, як відповідність людини природі; по-друге - як відповідність людини вже своєму внутрішньому єству (згадаємо хоча б "даймоній" Сократа). Почуття ж, пристрасті, насолоди, страждання тощо розглядаються у цьому разі факторами, що перешкоджають дії та усвідомленню законів як начала розумного, осмислюваного через розум людини, що є своєрідним уособленням об'єктивного "розуму", Логосу, тобто системи об'єктивних закономірностей. У давньогрецькій філософії така традиція розгляду законів людського, історичного світу веде свій початок від Сократа і через кініків, Платона, Арістотеля, стоїків та неоплатонізм приводить до християнського розуміння цих законів, про яке йтиметься далі. За зрізом природовідповідності закони людської, історичної життєдіяльності осмислюються І В інших стародавніх цивілізаціях, зокрема, давньокитайській (більшою мірою - у даосизмі, меншою - у конфуціанстві та моїзмі)8 .

7.3.4.2. Погляд західноєвропейської філософії на проблему історичних законів

Тлумачення пристрастей, почуттів, потреб, інтересів, мотивів, цілей та інших характеристик людини як істоти, що, з одного боку, діє вільно, а з іншого - підкоряється об'єктивним законам (як двох важливих, неодмінних і взаємозв'язаних складових історичного процесу), було лейтмотивною особливістю і розвитку західноєвропейської філософсько-історичної думки. Тривалий час характеристики людської свободи - почуття, воля, пристрасті, інтереси, мотиви, ідеали тощо інтерпретувалися тут як опозиційна щодо законів складова історії, яка протистоїть їх дії чи принаймні не сприяє їй. Лише на досить пізньому етапі поступу західноєвропейського суспільства, десь починаючи з Руссо, волю вже починають розглядати як внутрішню складову механізму здійснення історичних законів, а сама дія цих законів починає тлумачитися через співвідношення індивідуальної та всезагальної волі.

7.3.4.3. Гегелівське трактування законів історії

Однак, по суті, лише Гегель вперше послідовно й системно проаналізував чинники та вияви людської свободи - потреби, пристрасті, інтереси, мотиви, цілі тощо не як зовнішню чи, тим більше, опозиційну щодо законів характеристику історичної життєдіяльності людей, а як внутрішню складову дії цих законів. "Принцип, а також і правило, закон, - зазначав Гегель, - є чимось внутрішнім, котре як таке, яким би не було воно істинним в собі, не зовсім дійсне. Цілі, правила тощо містяться в наших думках, лише в наших сокровенних намірах, але ще не в дійсності. Те, що є в собі, є можливість, здатність, але воно ще не вийшло зі свого внутрішнього стану, ще не стало існуючим. Для того, щоб воно стало дійсним, має приєднатися другий момент, а саме виявлення в дії, здійснення, а його принципом є воля, діяльність людини взагалі. Лише завдяки цій діяльності реалізуються, здійснюються як вищезгадане поняття, так і в собі сущі визначення, оскільки вони мають силу не безпосередньо завдяки їм самим. Та діяльність, котра здійснює їх і дає їм наявне буття, є потреба, прагнення, схильність і пристрасть людини"9.

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - 7.3.4.1. Протиставлення закону як уособлення історичної необхідності пристрастям людей

Предыдущая | Следующая