Економічна теорія. Політекономія - Семененко В. М. - 8.2. Механізм і способи виробництва додаткової вартості

Високорозвинуте товарне виробництво має двоїстий характер. Воно являє собою єдність процесу праці і процесу зростання вартості.

Процес праці - це процес впливу людини на природу з метою створення матеріальних благ. Проте в кожній суспільно-економічній формації процес праці здійснюється в конкретних соціально-економічних умовах, які визначаються панівною формою власності на засоби виробництва.

У капіталістичному суспільстві, де поєднання робочої сили із засобами виробництва здійснюється через ринок, де підприємець (капіталіст) купує робочу силу і засоби виробництва, процес праці характеризується двома особливостями.

По-перше, робітник працює під постійним контролем підприємця, якому він продав свою робочу силу; по-друге, вироблений найманим працівником продукт належить підприємцю-власнику авансованих коштів.

Отримавши у своє розпорядження робочу силу і засоби виробництва, підприємець намагається вилучити додаткову вартість, тобто він хоче виробити товар, вартість якого була б більшою від суми вартості засобів виробництва і робочої сили, на які він авансував свої гроші.

Механізм утворення додаткової вартості К. Маркс показав на прикладі виробництва пряжі на бавовно-прядильному комбінаті (рис. 8.3).

Для виробництва пряжі підприємець купує необхідні засоби виробництва, наприклад, вартістю 12$, а також робочу силу, денна вартість якої дорівнює 3$. Припустимо, що при тривалості робочого дня 10 годин робітник відтворює вартість своєї робочої сили протягом 5 годин праці.

У процесі виробництва робітник конкретною працею: а) створює нову споживчу вартість; б) зберігає і переносить вартість засобів виробництва (12$) на новий продукт - пряжу.

Абстрактною працею він створює нову вартість, яка дорівнює денній вартості робочої сили (3$).

Якби робітник працював на підприємстві тільки 5 годин, а підприємець заплатив денну вартість робочої сили (3$), то вартість нового товару - пряжі дорівнювала б початковій авансованій вартості, тобто 15$. Таким чином, процес виробництва для підприємця не досягає основної мети - отримання додаткової вартості.

Додаткова вартість може виникнути лише за умови, якщо робітник працюватиме більше того часу, який необхідний для відтворення вартості робочої сили, тобто більше ніж 5 годин. Підприємець відповідно до угоди заплатив денну вартість робочої сили і тому може змусити робітника працювати протягом усього робочого дня, тобто протягом 10 годин.

Оскільки денна вартість робочої сили уже оплачена, підприємець додатково купує лише засоби виробництва, які необхідні для продовження процесу виробництва протягом наступних 5 годин, вартістю 12$. Як і в першій половині робочого дня робітник своєю конкретною працею зберігає і переносить на новий товар вартість засобів виробництва, а абстрактною працею створює нову вартість, яка дорівнює 3$.

У підсумку процес виробництва протягом усього робочого дня матиме такий вигляд:

Підприємець витратив на засоби виробництва і робочу силу 27$, а повна вартість створеного продукту - пряжі становила 30$. Авансовані гроші принесли додаткову вартість, яка дорівнює 3$.

Аналіз процесу виробництва дав К. Марксу можливість показати, як вирішуються протиріччя загальної формули капіталу.

По-перше, привласнення підприємцем додаткової вартості відбувається без порушення законів товарного виробництва і обміну, на основі закону вартості. По-друге, процес перетворення грошей на капітал відбувається на основі єдності виробництва і сфери обігу.

Як видно з наведеного прикладу, у процесі створення додаткової вартості окремі складові капіталу (РС і ЗВ) відіграють різну роль (рис. 8.4).

Ті складові капіталу, величина вартості яких у процесі виробництва не змінюється і переноситься конкретною працею на новостворений продукт (повністю або частково), класики політекономії називають постійним капіталом (с). Постійний капітал, який розглядається лише з боку матеріально-речового змісту (тобто як техніко-організаційна основа виробництва), в практиці господарювання України та інших країн СНД прийнято називати Виробничими фондами (рис. 8.5). Структура фондів підприємства і ефективність їх використання розглядаються в наступних темах.

Частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює величину своєї вартості, називається Змінним капіталом (V).

Теоретичний зміст поділу капіталу на постійний і змінний полягає у виявленні тієї частини капіталу, функцією якої є створення додаткової вартості.

Позначивши додаткову вартість буквою Т, отримаємо структуру вартості виробленого товару.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу називається Нормою додаткової вартості (т'):

Норма додаткової вартості показує в якій пропорції робочий час поділяється на необхідний і додатковий, а новостворена вартість - на вартість що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість. Тому норма додаткової вартості є вираженням рівня експлуатації найманої праці, вона показує, скільки часу протягом робочого дня найманий працівник працює на себе і скільки на власника засобів виробництва.

Не менше значення має і Показник маси додаткового продукту (М):

Де M'- норма додаткового продукту; V - кількість найманих працівників; v - вартість робочої сили (заробітна плата одного робітника).

Кожний підприємець (власник капіталу) зацікавлений у збільшенні маси і норми додаткової вартості. Цієї мети можна досягти за допомогою різних методів (способів) отримання останньої. Ними є абсолютна і відносна додаткова вартість (рис.8.6).

Виробництво абсолютної додаткової вартості реалізується шляхом збільшення тривалості робочого дня, а отже, і збільшенням додаткового робочого часу при стабільному необхідному робочому часі.

Виробництво відносної додаткової вартості здійснюється продовженням додаткового робочого часу шляхом скорочення необхідного робочого часу в межах того самого робочого дня.

Надлишкова додаткова вартість виникає в результаті зниження індивідуальної вартості товарів порівняно із суспільною вартістю внаслідок зростання продуктивності праці на підприємствах, які використовують нову техніку і технологію.

Схожі статті




Економічна теорія. Політекономія - Семененко В. М. - 8.2. Механізм і способи виробництва додаткової вартості

Предыдущая | Следующая