Економічна теорія - Мочерний С. В. - Фактори економічного прогресу

У взаємодії з працею фактори економічного прогресу сприяють зростанню доходу.

Фактори економічного прогресу (в тому числі виробництва) - окремі елементи технологічного способу виробництва, які сприяють створенню споживчих вартостей, виникненню нової продуктивної сили, але не мають фізичної продуктивності, не створюють вартості (а отже, і додаткової вартості).

Це визначення стосується речових факторів виробництва: засобів виробництва (або капіталу, за термінологією західних економістів), у тому числі землі, знань, інформації, науки, географічного середовища та ін.; суб'єктивно-психологічних факторів: ризику, отримання, недоспоживання; і не стосується людини (або робочої сили як її складової частини), яка є особистим фактором виробництва, а її праця - джерелом вартості.

Проте сучасні економісти-теоретики фактори виробництва, як правило, так не розмежовують. Вони констатують наявність різної кількості факторів, роль яких у виробництві економічних благ нерідко ототожнюється. Так, у підручнику "Економічна теорія" факторами названо ресурси, що використовуються для виробництва економічних благ, а самі ресурси поділено на два основні види: матеріальні - земля або сировинні ресурси і капітал; людські - праця і підприємницька здатність1.

Такий підхід надто спрощений навіть щодо теорії трьох факторів виробництва, автором якої є французький економіст Жан-Батіст Сей (1767-1832). Згідно з нею трьома основними факторами виробництва є праця, земля і капітал, кожний з яких створює його власникові особливий вид доходу: капітал (засоби виробництва) приносить прибуток капіталісту, земля - ренту землевласнику, а праця - заробітну плату робітникові. Звідси випливає, що створений продукт розподіляється справедливо, що виключає можливість експлуатації, тобто безоплатного привласнення чужої праці. Водночас за цією теорією капітал приносить капіталісту відсоток, що є різновидом домарксистської теорії вартості і розподілу доходів у капіталістичному суспільстві.

Автором суб'єктивно-психологічної концепції факторів економічного прогресу був англійський економіст Вільям Сеніор (1790-1864). На його думку, джерелом прибутку е стримування капіталіста від "проїдання" власного капіталу - витрат на особисте споживання. Таке стримування (за Сеніором) є фактором економічного прогресу, який створює додаткову вартість. Згодом варіантом цієї теорії стала концепція очікування.

На початку XX ст. А. Маршалл, крім перелічених факторів, виокремив діяльність підприємця з організації виробництва, яка реалізується у його винагороді (платні) управляючому виробництвом. Австрійський економіст Карл Менгер (1840-1921) найважливішим фактором економічного розвитку назвав прогрес знання про найефективніше використання факторів економічного прогресу, ресурсів. Й. Шумпетер головним джерелом прибутку вважав здійснення підприємцем "нових комбінацій" техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо. Сучасні вчені до факторів економічного прогресу відносять також ризик, інформацію, час і навіть екологічний фактор.

Тому треба розрізняти фактори економічного прогресу і джерело вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості є праця в усіх її різновидах (проста і складна, фізична і розумова, управлінська і виконавська тощо), а засоби виробництва та інші речові фактори економічного прогресу лише сприяють створенню вартості. З огляду на це правильною є думка Ж.-Б. Сея про працю капіталіста-підприємця як джерело вартості (і помилковою щодо землі та капіталу), твердження А. Маршалла про діяльність підприємця з організації виробництва (оскільки така діяльність є процесом управлінської праці). Прогрес знань стає джерелом вартості лише після втілення цих знань за допомогою організаторської діяльності через процес праці у виробництво. Але тоді знання будуть фактором виробництва, а праця щодо їх утілення - джерелом вартості.

Часткове зближення поглядів західних і українських учених щодо цього питання можливе внаслідок насамперед радикального перегляду вітчизняними вченими структури продуктивних сил та категорії "продуктивність праці", з одного боку, та певного переосмислення західними науковцями своїх усталених догм - з іншого. Так, американський економіст Фріц Махлуп (1902-1983) не вважає землю (як безкоштовний дар природи) капіталом. Капіталом, на його думку, є витрати на поліпшення якості землі, а ще точніше - відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил належать форми й методи організації праці, наука, використовувані людьми сили природи та інформація. Ці фактори сприяють перетворенню речовини природи відповідно до потреб людей, створенню матеріальних й духовних благ і визначають зростання продуктивності праці. Якщо поєднати такий висновок з розширеним трактуванням продуктивної праці, то не самі фактори є джерелом частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця людей у сфері науки, інформаційного забезпечення, удосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад, ядерної, термоядерної, сонячної енергії). У такому разі не викликає заперечень теза Й. Шумпетера про те, що таким фактором є діяльність підприємця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Праця у сфері освіти, управління народним господарством та інших сферах теж продуктивна.

Крім того, представники марксистської і немарксистської економічної науки не враховують важливу особливість, що може пояснити реальний стан речей з цієї проблеми. Йдеться про появу нової продуктивної сили у процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що породжує синергічний (грец. sinergos - той, що діє разом) ефект - нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи. Ця нова продуктивна сила на поверхні явищ може розглядатися окремими суб'єктами економічних відносин, як і багатьма науковцями, як фізична продуктивність самих засобів виробництва або як плата за ризик. Більше того, з ускладненням системи продуктивних сил, появою у ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності й породжувати концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості і прибутку є лише праця в різних видах.

Синергічний ефект виникає і в межах інших підсистем. Так, у межах техніко-економічних відносин окремими факторами економічного зростання є оптимальний рівень розміру підприємств (забезпечує ефект масштабу), спеціалізація та кооперування виробництва, праці; у межах організаційно-економічних - упровадження передових методів управління підприємством (менеджменту), рівень організації маркетингових досліджень та ін.; у межах відносин економічної власності - реальний плюралізм типів і форм власності, оптимальне співвідношення між ними за переважання трудової колективної власності, ступінь демократизації акціонерної і державної власності, справедливий перерозподіл національного доходу через державний бюджет, а отже, відсутність різкої диференціації в доходах, ефективна система заробітної плати та ін.; у межах господарського механізму - оптимальне поєднання ринкових важелів саморегуляції з державним регулюванням, конкуренція (передусім досконала) в межах ринкової економіки; домінування економічних важелів державного регулювання порівняно з адміністративними (серед економічних важелів важливу роль відіграють форми економічної політики - податкова, грошово-кредитна, інноваційна); економічна реалізація власності на засоби виробництва.

З'ясування рушійних сил та факторів економічного прогресу дає змогу розглянути найважливіші закони економічного прогресу, які відображають його глибинну сутність.

Схожі статті




Економічна теорія - Мочерний С. В. - Фактори економічного прогресу

Предыдущая | Следующая