Економічна теорія - Мочерний С. В. - Державні позики

Їх сплачують формально здебільшого підприємці. Але оскільки вони, як правило, включають суму податку в ціну товарів і послуг, непрямі податки сплачують широкі верстви споживачів. Тому такі податки (поширені В Україні) є несправедливими порівняно з прямими.

Найважливішими з них є специфічні акцизи, якими оподатковуються окремі види товарів і послуг (алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин для автомобілів та ін.) та універсальні акцизи, якими оподатковується валовий оборот промислових чи комерційних підприємств. Найпоширенішою формою універсального акцизу є податок на додану вартість. Саме він разом із специфічними акцизами формує до 90 % загальної суми непрямих податків.

Однією з форм класифікації непрямих податків є виокремлення податків обороту і податків на додану вартість. При вилученні податків з обороту об'єктом оподаткування є вся валова виручка від реалізації товарів і послуг, при вилученні податків на додану вартість об'єктом оподаткування є різниця між валовою виручкою і сумою витрат на сировину, напівфабрикати і послуги, отримані від постачальників.

Ставка податку з обороту у розвинутих країнах становить від 12 % (у Люксембурзі та Іспанії) до 22 (у Данії), 23,5 (у Швеції) і 25 % (в Ірландії). У колишньому СРСР податок з обороту було введено у 1950 р. Через 10 років його частка у державному бюджеті становила майже 41 %, а у 1990 р. вона зменшилася до 25 %. Цей податок вилучають через ціновий механізм і використовують як засіб регулювання рентабельності підприємств, перерозподілу прибутків між галузями та для інших цілей. Частка податку з обороту в роздрібній ціні різних груп товарів коливалась від 20 до 80 %, а у цінах товарів дитячого асортименту, ліків, м'ясо-молочної продукції він був узагалі відсутній. Найвищими ставками цього податку обкладалися алкогольні напої, тютюнові та ювелірні вироби.

В Україні з 1992 р. податок з обороту був замінений податком на додану вартість (ПДВ) у розмірі 28 %. У 1995 р. його ставка знизилась до 20 %. Він поширюється не лише на виручку від реалізації товарів і послуг, а й на бартерні операції. Для лікеро-горілчаних, тютюнових та деяких інших виробів замість податку на додану вартість встановлено акцизний збір. У 2005 р. ставка цього податку повинна знизитись. У податковому кодексі таке зниження передбачалося у 2004 р., замість цього оподаткування за ставкою 20 % поширилось ще майже на 700 товарів (здебільшого широкого вжитку).

Податок на додану вартість як універсальний акциз у розвинутих країнах коливається від 14 до 25 % у загальній сумі податкових надходжень державного бюджету. Його зростання в останні десятиліття супроводжувалось зменшенням у більшості країн частки податку з прибутку компанії. У 2000 р. найнижча ставка цього податку була в Японії - 3 %, найвища у Швеції - 25 %, в Німеччині - 16 %, у Франції - 19,6 %, а в середньому в країнах ЄС - 18,7 %.

В Україні від податку на додану вартість звільняються ті товарно-грошові обороти, що здійснюються в іноземній валюті, а також імпортовані товари. Це призводить до подорожчання товарів вітчизняного виробництва, а отже, служить засобом їх дискримінації.

Найбільшу частку в бюджет приносять універсальні податки на споживання (до 19 % у 2000 р. в країнах ОЕСР, тоді як у середині 60-х років - 12 %). Механізм стягнення цього податку передбачає використання підвищеної, стандартної, зниженої та нульової ставок. Знижену (3-7 %), як правило, застосовують для товарів першої необхідності, підвищену (23-38 %) для товарів тривалого користування та предметів розкоші, за стандартною ставкою оподатковують решту товарів. Нульову ставку використовують щодо експортованих товарів, виконаних робіт і наданих послуг, що відповідає вимогам Світової організації торгівлі (СОТ). Згідно з цими вимогами держава зобов'язується компенсувати безпосередньому експортеру і перевізнику його вантажів ту величину внутрішнього ПДВ, яку вони вже сплатили своїм постачальникам товарів і послуг всередині країни. З часу його впровадження (за 1995-2003 рр.) в бюджет надійшло 68 млрд грн., а відшкодовано цього податку 64 млрд грн. ПДВ найбільш криміналізований. Крім того, недоліком його застосування в Україні є відсутність диференційованих ставок, унаслідок чого він стає значним тягарем для споживачів, оскільки знижує їх реальні доходи. У 2005 р. ставку цього податку буде дещо знижено.

Третє місце в структурі податків у розвинутих країнах займає податок на соціальне страхування. Його питома вага у 2000 р. сягала 24 %. Ставка цього податку у США становила 21,5 %, в Японії - 31,5, у Франції - 56,3, у Німеччині - 38,2, а загалом у країнах ЄС у 2002 р. - 37,7 %. Водночас найнижчою вона була в Новій Зеландії (2,7 %), найвищою - в Італії (57,9 %), в Україні - 39,55 %. Обов'язкові відрахування на соціальне страхування становили в країнах ОЕСР в Європі у 2000 р. в середньому 11,2 %, в Україні - 9,1 %.

Крім податків, державні доходи частково формуються за рахунок неподаткових доходів від державних підприємств та майна і державних позик та ін. Такі неподаткові надходження становили в Україні у 1998 р. 2,5 % ВВП, у 2002 р. - майже 8 % ВВП.

Загалом у податковій системі України мають місце значні порушення та зловживання, що виявляються у тотальному приховуванні прибутків значної кількості підприємств у різних сферах економіки, зокрема несплаті величезних сум податків великими підприємствами.

Державні позики.

У сфері міжнародного кредиту держава може бути і позичальником, і кредитором. Державні позики (позички) спрямовані на отримання державою коштів для фінансування державних видатків.

Державні позики (в економічному аспекті) - позики, що надаються юридичними і фізичними особами державі (позичальником виступає держава, тобто її центральні і місцеві органи влади).

Державні позики у політекономічному аспекті виражають відносини економічної власності з приводу різнотермінового відчуження юридичними і фізичними особами частини своїх грошових коштів державі та виплати нею цим особам певних відсотків за наданий кредит.

Схожі статті




Економічна теорія - Мочерний С. В. - Державні позики

Предыдущая | Следующая