Екогеографія України - Гавриленко О. П. - 3.1. Ресурсні цикли в техносфері

Світове господарство можна розглядати як екологічну нішу людства - техносферу. За багатьма просторовими та потоковими параметрами вона збігається з біосферою, екологічна місткість якої обмежена. Це зумовлює неминучу конкуренцію між активними елементами біосфери і техносфери, між суспільним виробництвом і планетарною біотою. Багато ознак таких взаємозв'язків виглядають як конкурентне витискування біосфери.

Техносфера - глобальна сукупність знарядь, об'єктів, матеріальних процесів і продуктів суспільного виробництва, простір геосфер Землі, на який впливає виробнича діяльність людини та є зайнятим її продуктами. У XX ст. людина розширила межі техносфери за межі біосфери - у близький і далекий Космос, у глибини земної кори, під дно океану - і створила особливу матеріально-енергетичну оболонку планети. Можна стверджувати, що світове господарство почало функціонувати не лише як глобальна техніко-економічна, а й як глобальна еколого-географічна система*42.

*42: {Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология. Человек - Экономика - Биота - Среда: Учебн. для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2002. - С. 72. }

Природокористування - це сфера виробничої та наукової діяльності, спрямована на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, покращення та охорону природного середовища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності. При цьому під сутністю поняття раціонального природокористування слід розуміти високоефективне господарювання, що не спричинює різкі зміни природно-ресурсного потенціалу та несприятливі зміни у навколишньому природному середовищі, які можуть завдати шкоди здоров'ю і життю людини.

Основними видами природокористування є: промислове, сільськогосподарське, рекреаційно-природоохоронне. За характером використання природних ресурсів розрізняють: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Класифікація основних напрямів і видів природо користування

1. Використання природних ресурсів
1Видобування природних ресурсів (у тому числі виявлення, вивчення, підготовка, безпосереднє видобування)
2Ресурсокористування (без безпосереднього видобування з навколишнього середовища)
3Використання складових середовища як резервуара відходів виробництва і споживання
2. Конструктивне перетворення
1Комплексні програми перетворення навколишнього середовища
2Покращення окремих властивостей ресурсів (збагачення, меліорація тощо)
3Захист від стихійних небажаних явищ
4Ліквідація негативних наслідків господарської діяльності
3. Відновлення природних ресурсів
1Безпосереднє відновлення ресурсного потенціалу (створення штучних біоценозів, функціональний розподіл лісів, опріснення морських вод та ін.)
2Створення умов для відновлення відновлюваних ресурсів (наприклад, захист водоохоронних лісів)
3Відновлення властивостей, ознак, функцій навколишнього середовища (рекультивація ландшафтів, очищення річкових вод тощо)
4. Охорона сфери життєдіяльності людини та природних ресурсів
1Запобігання негативному впливу виробництва та споживанню
2Власне охорона (консервація) ландшафтів та екосистем
3Збереження генетичного розмаїття біосфери
5. Управління і моніторинг
1Інвентаризація, контроль, облік
2Регулювання стану ресурсів і навколишнього середовища
3Управління процесами природокористування

Концепцію ресурсних циклів розробив у 1975 р. учений І. В. Комар. Він вважав, що обмін речовин між суспільством і природою має добре виражений характер поліциклічного процесу. А сумарний потік цього обміну можна поділити на окремі ресурсні цикли*43.

*43: {Агроэкология / Под ред. В. А. Черникова, А. И. Чекереса. - М.: Колос, 2000. - С. 125.}

Будь-який технологічний процес починається з вилучення з навколишнього середовища природного ресурсу і закінчується поверненням у нього різноманітних відходів у а також тих готових виробів, термін яких уже минув. Цей процес незамкнений. На відміну від природних обмінних циклів у біосфері, в техносфері він має кінцевий характер. Ці відмінності зумовлюють істотні суперечності їх взаємодії. Наприклад, унаслідок антропогенної діяльності порушується розвиток природних циклів, що виводить їх зі стану стійкої рівноваги.

Ресурсний цикл - сукупність перетворень і просторових переміщень речовин, які відбуваються на всіх етапах використання природних ресурсів. Ресурсний цикл включає: 1) виявлення природних ресурсів; 2) підготовку до експлуатації; 3) вилучення з природного середовища; 4) переробку; б) споживання; 6) повернення у природу. Ресурсні цикли поділяються на дві великі групи:

- ресурсні цикли на основі використання відновлюваних ресурсів. Вони включають три підгрупи: 1) цикли грунтово-кліматичних ресурсів і сільськогосподарської сировини; 2) цикли лісових ресурсів і лісоматеріалів; 3) цикли ресурсів флори і фауни;

- ресурсні цикли на основі використання корисних копалин. Також розрізняють три підгрупи: 1) цикли енергоресурсів та енергії; 2) цикли металорудних ресурсів і металів; 3) цикли неметалевої викопної сировини.

Ресурсні цикли поступово трансформуються на основі таких самих принципів, що і природні цикли. Це принципи взаємозв'язку та замкненості. За умови такої трансформації відбувається організація ресурсних циклів, що називається безвідходне виробництво, тобто сукупність технологічних процесів" в яких відходи одних використовуються як сировина для інших, що забезпечує їх повну утилізацію. Але в більшості виробництв утворення тих чи інших відходів неминуче. Тому нині реальною метою є перехід до маловідходних виробництв, котрі характеризуються максимально можливою утилізацією відходів.

Схожі статті




Екогеографія України - Гавриленко О. П. - 3.1. Ресурсні цикли в техносфері

Предыдущая | Следующая