Археологія України - Залізняк Л. Л. - Типологічний метод

Розмаїття речового світу не обмежується технологічними характеристиками. Його строкатість наростала в міру освоєння людиною нових матеріалів, нових природних ресурсів, їх перетворення і втілилася у формотворенні. Цей дуже розмаїтий світ форм треба було якось приборкати, впорядкувати (адже наука оперує множинами, а не індивідуальними об'єктами) й водночас підпорядкувати цей процес потребам археології - деталізувати загальну періодизацію й організувати просторову строкатість речового світу. Таким засобом став типологічний метод - основний дослідницький інструмент археологів у розв'язанні різних завдань.

Виникнення його пов'язане з еволюційною теорією, пристосуванням дарвінізму до штучної природи. Розвиток рукотворного світу - артефактів - асоціювався з розвитком живої матерії, тобто шляхом поступових змін. Отож, речі можна організувати в еволюційні ряди (стовпці), в яких певні послідовні форми (А, В, С...) будуть позначати періоди їхнього існування. Ця ідея, якою особливо захопився англійський археолог Огастес Генрі Пітт-Ріверс (1827- 1900), за відсутності засобів перевірки таких побудов могла перетворитися на інтелектуальну гру - маніпуляцію формами.

Згідно з концепцією шведського дослідника Оскара Монтеліуса (1843- 1921) тип - це сукупність функціонально і формально однорідних речей (сокири, кельти, мечі тощо), які різняться оформленням деталей (скажімо, руків'я меча). Саме такі деталі і дають можливість вибудувати еволюційний ряд - від простіших форм до складніших. Однак його достовірність має бути підкріплена відповідними знахідками різних типів одного порядку у закритих комплексах (могили, скарби): мечів А з сокирами А, мечів В з сокирами В чи фібулами В, тобто ранніх мечів з ранніми сокирами, ранніми фібулами і т. ін. Іншим засобом перевірки стали стратиграфічні спостереження: поховання з мечами А мали передувати похованням з мечами В.

Проте задіяти у цьому процесі всі типи і зіставити їхні ряди було неможливо, тим більше, що, всупереч постулатам еволюціонізму, типи змінювалися з різною швидкістю, тобто не синхронно. Тому дослідники зазвичай обмежувалися певними комбінаціями типів. Так, для уточнення періодизації залізного віку визначальною виявилася комбінація двох типів - фібул і мечів (німецькі археологи О. Тишлєр, П. Рейнеке та ін.). Інші ж типи були задіяні у характеристиці виділеного у такий спосіб періоду. Поведінка "типів-характеристик" була різною: одні з них відповідали двом періодам, інші - трьом і т. ін.

Застосування типологічного методу в хронологічних побудовах давало можливість простежити спадковість культур, а доведена до історичних часів періодизація - здійснити також зворотний хід: відштовхуючись від пам'яток історично відомих народів, простежити їхні витоки на грунті рис, що поєднували їх з анонімними в етнічному відношенні культурами (тобто на грунті "спадковості навпаки"). На можливість такого - ретроспективного - методу, орієнтованого на етногенетичні дослідження, вказував О. Монтеліус. Нині цей метод широко застосовують в археології.

Археологічна культура.

Типологічний метод зробив іще одну послугу археології. Він давав можливість упорядкувати старожитності у просторі. Адже виділенням етапів не вичерпувалося розмаїття проявів матеріального світу. Поширення типів і комплексів речей обмежувалося певним простором, якому була притаманна також їхня повторюваність. У межах таких просторів поселення і могильники демонстрували певну схожість чи навіть тотожність, що проявлялося по-різному: в улаштуванні осель і могил, схожості супутнього їм речового комплексу (посуд, прикраси та ін.). Це давало можливість шляхом картографування виділити локальні групи пам'яток. Спочатку їх позначали термінами "культура", "культурна група", "культурна провінція", "культурне коло", "цивілізація", а на зламі XIX-XX ст. за ними поступово закріпилася назва "археологічна культура". Археологічна культура - це сукупність схожих пам'яток, обмежених певним простором і часом. Лінійна еволюція - етапи культури - почала доповнюватися просторовою мозаїкою - археологічними культурами (АК). Тим самим було закладено основи нового світосприйняття, оскільки локальне розмаїття культури фактично суперечило парадигмі еволюційного одноманітного розвитку.

Археологічна культура - провідна категорія археологічної науки. Адже вона не лише дає змогу впорядкувати археологічні матеріали у просторі, а й наводить мости між культурою і її творцями, а отже є матеріальним вираженням (бодай і не повним) її творця - народу, племені, етносу. Таке трактування було цілком логічним (хоча й неоднозначним) і висунуло на перший план етнічні проблеми, які живилися формуванням та розвитком етнографії. Еволюційна парадигма доповнюється етнологічною.

Назви археологічних культур умовні й мають різне походження: наприклад, за назвою населеного пункту, де було виявлено матеріали певного зразка (трипільська, зарубинецька, черняхівська культури названі за селами на Київщині), за яскравою прикметою, наприклад посуду (культури лійчастого посуду, кулястих амфор, шнурової кераміки), за типом поховальних споруд (ямна, катакомбна, зрубна культури). Отож, і назви трипільці, ямники, шнуровики - також умовні. Це археологічний сленг для стислого позначення якогось явища.

Схожі статті




Археологія України - Залізняк Л. Л. - Типологічний метод

Предыдущая | Следующая