Педагогіка - Фіцула М. М. - Методи згуртування учнівського колективу

Дитячий колектив, за твердженням А. Макаренка, у своєму розвитку долає декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Важливо у цей період сформувати ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Таку стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Починається вона створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму розглядають як свідому протидію і вживають певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може сформуватися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві знаходити порозуміння з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у спільній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає загальноприйняті у колективі вимоги як вимоги до себе. Формуються умови для нових, складніших вимог, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням Важливою у цій роботі є система послідовних цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення результатами роботи до глибокого почуття обов'язку.

Засобом згуртування учнівського колективу є й формування в ньому традицій. Особливо важливі так звані щоденні традиції - дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, "у нашому класі не запізнюються", "у нашому класі допомагають один одному" та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почуття обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обгрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред'являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою органів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як учасника колективу.

Продумана організація дозвілля учнів - колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах - допомагає об'єднати їх у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак - про справи свого класу й лише потім - про власний успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність у виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшому, поважання гідності однокласників, здатність до порозуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, задоволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, почуття гумору, вміння вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні доручення; відповідальність за колективну справу; самостійне висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічно занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між такими учнями немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як правило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але явно не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, такі учні намагаються виправдатися, щоб сховати свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одному учневі стати на шлях порушень шкільного режиму, як із почуття солідарності подібно вчинить уся група.

Однією з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп є комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей педагогічно занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Новачок, який прибув з іншої школи, швидше стане на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання з'являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іноді він користується, відсутність контролю за його діяльністю породжують непорозуміння, незадоволення діями активу, об'єднання педагогічно занедбаних підлітків задля протистояння йому.

Досвідчені педагоги роз'єднують негативно спрямовану групу, створюючи групи взаємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи, що зведе його вплив на групу до мінімуму. Учнів, які належать до негативно спрямованої групи, включають у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах вони матимуть більше можливостей стати кращими. Важливо, щоб цілі вихованця узгоджувалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме її традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструментальні ансамблі тощо).

Педагогічно занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, інші довго намагаються підтримувати контакти з попередньою групою, треті конфліктують у новому колективі. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у таких дітей з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійному впливу групи, що може призвести до негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі багато що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації велике значення має виховна робота з ним. Можна змінити становище лідера мікро-групи в колективі класу, залучивши його до корисної для колективу діяльності. Участь у ній позитивно впливатиме на нього, а через нього - і на всю групу. Якщо такий лідер глибоко педагогічно занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі здійснюють відповідну виховну роботу. До негативної групи без лідера можна ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з педагогічно занедбаними дітьми.

Ефективним методом виховної роботи з групами негативного спрямування є розвінчання лідерів, поглиблення суперечностей в групі. Для розкладу такої групи необхідно переконати дітей в аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві приклади. У результаті в багатьох із них може з'явитися бажання порвати з цією групою.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у формуванні, навчанні та координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових стосунків у колективі.



Схожі статті




Педагогіка - Фіцула М. М. - Методи згуртування учнівського колективу

Предыдущая | Следующая