Історія України - Пасічник М. С. - Культури східних слов'ян

Пам'ятки найдавніших історичних східних слов'ян належать до двох послідовних у часі археологічних культур, відомих під назвою культур полів поховань. Назва їх походить від характеру поховальних пам'яток - могильників без будь-яких зовнішніх ознак - полів поховань. Поховання в них - переважно трупоспалення в глиняних урнах, тому такі могильники, на думку археолога І. Шовкопляса, називають інколи також полями похоронних урн. Останнім часом стали відомими й поселення ранньослов'янських племен. Більш рання з цих культур називається зарубинецькою (зарубинецько-корчуватівською), а пізніша - черняхівською.

Ця культура одержала назву від могильників біля села Зарубинці на Середньому Дніпрі. її пам'ятки - поселення і могильники - поширені в лісостепових та лісових областях Подніпров'я, на Волині, у Білорусі та деяких районах Росії. Початок її в цілому належить до П ст. до н. е., а кінець до II ст. н. е.

На основній території свого поширення пам'ятки зарубинецької культури збігаються з територією поширення пам'яток осілих землеробсько-скотарських племен скіфського періоду - на півдні та милоградських і підгірцівських - на півночі. Між ними є й певна спільність, особливо в характері знарядь праці, деталей глиняного посуду, в розміщенні поселень тощо. Це дає підставу деяким дослідникам (І. Шовкопляс та ін.) вважати, що лісостепові племена скіфського періоду та племена милоградської і підгірцівської культур, напевно, були предками племен зарубинецької культури, а сама вона тим самим має глибокі місцеві корені на території Східної Європи.

Поселення зарубинецької культури були невеликими (0,3- 0,4 га) і розташовувалися здебільшого на підвищених ділянках берегів річок. Деякі з них розміщені на давніших городищах. Так, одне з поселень, на думку вже згаданого археолога І. Шовкопляса, розташовувалося в Каневі, на високому пагорбі правого берега Дніпра - Пилипенковій горі, а два з них поблизу Києва - на городищах в Ходосівці та Пироговому. Житла на поселеннях переважно наземні - з дерева та глини, з вогнищами з каменю. Площа жител близько 20-25 кв. м.

Племена зарубинецької культури займалися орним землеробством у лісостепових та вирубним у лісових районах. Археологи знайшли на їх поселеннях залізні сокири, серпи та зернотерки. Також у них були розвинуті скотарство, полювання, рибальство та збиральництво. Глиняні пряслиця та грузики від верстатів свідчать про прядіння і ткацтво. Глиняний посуд - ліпний, частково лощений, чорного та світло-коричневого кольору. За формами - це горщики, банкоподібні посудини, миски, глечики тощо. Племена зарубинецької культури мали також торговельні зв'язки з південними районами - римськими провінціями, античними містами та сарматами. Внаслідок обміну вони отримували посуд, римські монети, сережки, намисто та інші прикраси.

Поряд із зарубинецькою культурою була пшеворська культура, поширена в басейні р. Вісли. В різних місцях її пам'ятки існували від III ст. до н. е. до IV ст. н. е. Назва культури походить від могильника в м. Пшеворськ у Південній Польщі. її вважають культурою західних слов'ян - нащадків племен лужицької культури. Залишки її пам'яток трапляються на території України, зокрема, у Львівській та Волинській областях.

У Прикарпатті, Верхньому і частково Середньому Подністров'ї до того ж часу належать пам'ятки липицької культури (від могильника в с. Верхня Липиця Галицького району Івано-Франківської області). За типом і характером поселень вони подібні до пам'яток зарубинецької і пшеворської культур. Але в них є вже й місцевий гончарний посуд, привізний скляний посуд та багато залізних знарядь праці і бронзових та срібних прикрас.

Назва "черняхівська культура" походить від могильника в с. Чер-няхові Кагарлицького району Київської області. Вона поширена на території від Середнього Придніпров'я до Карпат, охоплюючи лісостепову та частину степової зони України. Особливістю черняхівської культури є наявність місцевого глиняного посуду, виготовленого на гончарному крузі, а також привізних римських товарів: скляного і червонолакового посуду, амфор та деяких металевих прикрас і побутових речей. Виготовлення кружального посуду свідчить про значний розвиток місцевого гончарського ремесла у племен черняхівської культури. Такий посуд досконалий, тонкостінний, сірого та чорного кольорів, з добре лощеною поверхнею, прикрашений рельєфними валиками, прилощеними прямими і хвилястими лініями, відбитками різних штампів. За формами - це миски різних розмірів, вази з трьома вушками, глечики з високими шийками, чаші тощо. Зовсім окрему групу становлять великі посудини, близькі до античних піфосів, призначені для зберігання зерна та інших припасів. Досить багато є прикрас (намисто, підвіски) та побутових предметів (кістяні гребінці, фібули) місцевого виробництва.

У племен черняхівської культури розвивалося місцеве ремесло, воно навіть виділялося в окрему галузь господарства. Значного розвитку набули гончарське і ювелірне ремесла, зокрема виготовлення різноманітних прикрас із срібла і бронзи. Найбільш цікаві бронзові прикраси з візерунками, вкриті емаллю, яку заливали в невеликі виїмки на поверхні виробів. їх називають виробами з виїмчастими емалями.

Провадилася зовнішня і внутрішня торгівля. На думку вже згаданого І. Шовкопляса, засобом грошового обміну на внутрішньому ринку були римські монети, які потрапляли сюди, як і деякі скляні та металеві вироби, з римських провінцій на Дунаї та античних міст Північного Причорномор'я в обмін на різні товари, насамперед на хліб і худобу.



Схожі статті




Історія України - Пасічник М. С. - Культури східних слов'ян

Предыдущая | Следующая