Закон України "Про судоустрій і статус суддів" - Теліпко В. Е. - Стаття 17. Система судів загальної юрисдикції

Глава 1. Організаційні основи системи судів загальної юрисдикції
Стаття 17. Система судів загальної юрисдикції

1. Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

2. Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

3. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

4. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів;

Єдиним статусом суддів;

Обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;

Забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права;

Обов'язковістю виконання на території України судових рішень;

Єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

Фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

Вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Судова система України являє собою сукупність усіх встановлених Конституцією України і чинним законодавством судів, наділених повноваженнями здійснювати судову владу, заснованих і діючих на єдиних засадах правосуддя. У відповідності з ст. 124 Конституції України судову систему України складають Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Система судів загальної юрисдикції - це одна з гілок судової системи України. До неї входять тільки перелічені в ч. 2 коментованої статті судові органи.

В основу побудови системи судів загальної юрисдикції покладені принципи територіальності і спеціалізації.

У відповідності з принципом територіальності в кожній адміністративно-територіальній одиниці створюється свій місцевий суд-районний, районний у місті, міський або міськрайонний суд. В кожній області, Автономній Республіці Крим (далі - АРК), містах Києві і Севастополі створюється апеляційний суд.

З урахуванням компетенції судів, специфіки розгляду і вирішення окремих категорій справ створюються спеціалізовані суди - господарські і адміністративні. В подальшому можуть бути створені й інші види спеціалізованих судів, зокрема суди у справах неповнолітніх, сімейні суди тощо.

У ч. 2 цього Закону чітко визначено перелік судів, які входять в систему судів загальної юрисдикції. Цю систему складають: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Ця норма розвинула і деталізувала відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До спеціалізованих належать й адміністративні суди, які розглядають справи, пов'язані з розглядом публічно-правових спорів.

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. їх відносять до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апеляційні суди, до яких включено апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим. Вживання поняття "апеляційний" у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанцій них повноважень у судах другого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальних судів, який в Законі представлений Вищим спеціалізованим судом.

На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені місцевими та апеляційними судами.

Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди.

Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто спеціалізованими судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України та новоутворений Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Конституція не визначила зміст поняття "вищий суд", а Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що вищі суди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом і в підсистемі загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за винятковими або ново-виявленими обставинами.

Система судових установ є єдиною для органів, що здійснюють функції судової влади. І хоча в ній діють дві підсистеми - система судів загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, ці органи виконують єдине завдання - розглядають і вирішують по суті юридично значущі справи. Принципи побудови та функціонування, засади судового розгляду справ, механізм прийняття рішень та їх юридична сила, статус суддів - єдині.

До основних складників, що характеризують принцип єдності судової системи і статусу суддів, слід віднести:

1) єдині засади організації й діяльності судів (вони становлять єдину систему, реалізуються всіма судами незалежно від їх спеціалізації або територіального розташування, а також від того, до якого рівня судової системи ці суди належать і яку судову інстанцію представляють);

2) єдиний статус суддів (єдині в цілому вимоги до кандидатів на посади суддів; порядок наділення їх повноваженнями; сукупність прав та обов'язків суддів; незалежність, самостійність і недопущення втручання в їх діяльність; незмінюваність суддів та їх недоторканність; єдині засоби матеріального забезпечення, соціального і правового захисту та ін.);

3) обов'язковість дотримання процедури здійснення судочинства (вона обов'язково провадиться відповідно до норм, передбачених процесуальними кодексами. Недодержання процедури призводить до скасування судового рішення);

4) єдність судової практики (здійснюється Верховним Судом України через роз'яснення питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики. Формалізуються ці роз'яснення в постановах Пленуму Верховного Суду України. Конституційний Суд України упорядковує правозастосовну діяльність шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів України);

5) обов'язковість судових рішень (рішення по справі, яке набрало чинності, набуває сили закону в конкретній справі і є обов'язковим для виконання всіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами на території України);

6) єдиний порядок організаційного й матеріального забезпечення діяльності судів (цей порядок здійснюється єдиною системою органів Державної судової адміністрації на єдиних засадах з використанням єдиного механізму й засобів. Видатки на утримання судів визначені пропорційно в єдиному акті - Державному бюджеті України);

7) єдність у вирішенні питань внутрішньої діяльності судів (вирішення зазначених питань здійснюється єдиною системою органів суддівського самоврядування, що функціонують на єдиних засадах і в єдиному правовому режимі).

Враховуючи вищезазначене, доходимо висновку, що найважливішою ознакою судової системи України є її єдність. В частині четвертій коментованої статті перелічені складові елементи, які це забезпечують.

До них належать:

Єдині засади організації і діяльності судів. Вони закріплені в Конституції України, Законі що коментується, КПК, ЦПК та ін. Засади організації і діяльності судів складають єдину систему. Вони єдині за своєю суттю і службовим призначенням. І хоча кожна з них має специфічний зміст, усі вони діють у непорушному зв'язку одна з одною і не можуть існувати відокремлено від інших та системи в цілому. Засади організації і діяльності судів реалізуються усіма судами незалежно від їх спеціалізації або територіального розташування, незалежно від того, до яких ланок судової системи ці суди належать і яку судову інстанцію становлять.

Єдиний статус суддів. Характеризуючи статус суддів, слід враховувати встановлене Законом України "Про судоустрій і статус суддів" принципове положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав і обов'язків суддів: незалежністю суддів, самостійністю суддів і недопущенням втручання в їх діяльність; незмінюваністю суддів і їх недоторканністю; засобами правового, соціального захисту і матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом; деполітизацією суддів. Водночас єдність правового статусу суддів припускає все ж наділення їх різним обсягом повноважень і компетенції залежно від виду судової ланки і конкретного суду в судовій системі.

Обов'язковість для усіх суддів правил судочинства, визначених законом. Закріплені законом правила судочинства - суттєвий компонент організації судової діяльності, їх повне виконання є найважливішою гарантією законності правосуддя. Правила судочинства формалізовані в таких кодифікаційних нормативних актах, як Кримінально-процесуальний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс та ін. Дотримання усіма судами України встановлених законодавством правил судочинства - неодмінна умова успішної діяльності судової системи України

Забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції. Відповідно до Закону, що коментується, Верховний Суд України як найвищий судовий орган, крім здійснення правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, тобто формує єдину судову політику в масштабах усієї держави. Здійснюється де через дачу роз'яснень з питань застосування законодавства на підставі узагальнення судової практики і аналізу судової статистики. Формалізуються ці пояснення в постановах Пленуму Верховного Суду України.

Обов'язковість виконання на території України судових рішень. Відповідно до ст. 7 Закону, що коментується, судове рішення по справі, яке набрало чинності, набуває сили закону у конкретній справі і є обов'язковим для виконання усіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами на території України. В цьому дістає вияв така якість судової влади, як її повнота. Невиконання судових рішень може мати наслідком притягнення до різних видів відповідальності, навіть до кримінальної.

Єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів. Питання про організаційне і ресурсне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції є одним з найважливіших елементів судової реформи, оскільки воно пов'язане із забезпеченням незалежності судів. Сьогодні ця функція щодо судів загальної юрисдикції, за винятком Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, передана Державній судовій адміністрації України і її органам на місцях.

Фінансування суду виключно з Державного бюджету України. Це найважливіше положення закріплено у ст. 142 Закону, який коментується. Видатки на утримання судів визначені в державному бюджеті окремими рядками по всіх різновидах судів і їх ланках і не можуть бути скорочені у поточному фінансовому році. Надання статусу захищених статтям відповідному розділу державного бюджету, створення спеціального апарату організаційного забезпечення діяльності судів - Державної судової адміністрації сприятиме зміцненню єдності судової системи.

Вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Органи суддівського самоврядування являють собою важливий інститут забезпечення незалежності суддів, який активно впливає на процеси, пов'язані з організацією судів та їх діяльністю. До питань внутрішньої діяльності судів відносяться організаційне забезпечення судів і діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя. Органи суддівського самоврядування повинні сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів ї суддів, стверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами в системі судів.

Організаційними формами судового самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.



Схожі статті




Закон України "Про судоустрій і статус суддів" - Теліпко В. Е. - Стаття 17. Система судів загальної юрисдикції

Предыдущая | Следующая