Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 21.2 Основні етапи становлення християнської церкви як соціальної організації
Формування інституту церкви в християнстві повною мірою відбиває загальні закономірності соціальної інституціоналізації культових систем. Християнська церква як соціальний інститут оформляється в Римській імперії в II-V ст. нової ери. Корені цього явища закладені не в особливому віровченні, а полягають в особливостях соціальних, економічних, політичних, ідеологічних умов розвитку римського суспільства на даному історичному етапі. В II столітті н. е. в античному суспільстві, що розкладається, з'явилася нова релігійно-культова система, яка послужила основою для утворення специфічної соціальної групи - одновірців-християн. Представники цієї соціальної групи у світоглядному відношенні протиставляли себе іншим соціальним групам римського суспільства. Світоглядні розходження, пов'язані з особливим розумінням пристрою світобудови, місця і цілей у цій світобудові людини, привели і до ідеологічного розмежування з представниками інших світоглядних систем і консолідації представників нової релігії. Ідеологічною основою утворення християнських об'єднань послужив універсалізм - звертання до всіх людей, незалежно від етнічної, релігійної, класової і державної приналежності. На базі даної ідеологічної установки була створена можливість для об'єднання представників усіх шарів населення. Таким чином, формуються вихідні, первинні осередки християнської церкви - християнські громади. Головну інтегративну роль у цих громадах грає заснована на визначеному віровченні культова система.
Ранньохристиянські громади не є церковними організаціями. На перших етапах становлення християнства їх можна б характеризувати як культові співтовариства. Культові співтовариства складаються з осіб, які спільно виконують культові дії, і мають різний ступінь стійкості. Вони можуть утворюватися на основі об'єднання тих самих осіб, які регулярно і в тому ж місці здійснюють культові дії, і в цьому випадку ці співтовариства носять відносно стійкий характер. Вони можуть утворюватися й у разовому порядку для здійснення того чи іншого обряду. У всякому разі культове співтовариство розпадається, як тільки закінчуються культові дії.
Перетворення культового співтовариства в релігійну організацію відбувається тоді, коли в його рамках утвориться стійкий прошарок служителів культу з закріпленим соціальним статусом, виробляється єдине віровчення, що носить нормативний характер, відбувається виконання визначених соціальних функцій як стосовно членів даної організації, так і до більш широких соціальних утворень, у тому числі і держави. Конкретно, у Римській імперії (І - II ст.) християнські об'єднання перетворювалися з культових співтовариств у релігійні організації в міру поділу її членів на клір та мирян і виконання цими об'єднаннями соціальних функцій на базі загального майна.
Християнська церква як специфічний соціальний Інститут є історично сформованою системою влади і управління поведінкою і діяльністю людей, усередині якої поступово складався визначений розподіл праці, диференціація функцій і ролей. Першою, найбільш значною віхою на цьому шляху, є набуття особливого соціального статусу усередині християнських громад, що тлумачать віровчення, виконавців і керівників культових дій, організаторів господарської й іншої повсякденної діяльності громади: апостолів, пророків, пресвітерів та єпископів.
Духівництво, що виділилося в громадах, бере у свої руки керівництво ідейним, моральним і матеріальним життям. Особливий статус духівництва ідеологічно закріплюється віроповчальними установками і культовими діями. На це, зокрема, спрямоване встановлення обряду рукоположення. У ранньохристиянських громадах - еклесіях - клірики обиралися на свої посади віруючими. Але для того, щоб виборна посада одержала авторитет, існував обряд рукоположення, у пам'ять про рукоположення пресвітерів, які, відповідно до християнського переказу, здійснили перші пророки й апостоли, що вважали себе носіями божественної благодаті - харизми. Рукоположенням як би передавалася благодать, отримана від самих апостолів, новому поколінню керівників християнських громад.
Спочатку між представниками духовенства, що формується, не було строгого розмежування функцій, а отже, і строгого фіксованого статусу усередині громад. В міру еволюції християнства відбувається велика диференціація й у середовищі духівництва. Протягом II - III ст. зі старійшин-пресвітерів виділяються посадові особи - єпископи, за якими закріпилося право виконання найважливіших християнських обрядів: причащання, рукоположення, відпущення гріхів і т. д. Єпископи робили добір священних книг, визначали порядок богослужіння. У їхніх руках зосередилося також управління всім майном громади.
Однак висування в християнських громадах єпископів ще не означало створення єдиної церковної організації. Посади єпископів протягом III в. були виборними, хоча кандидатура висувалася керівниками громад - пресвітерами й узгоджувалася з єпископами сусідніх областей, що повинні були здійснити рукоположення. Єпископи мали велику духовну і матеріальну владу, але недостатньо ефективний апарат примусу, за допомогою якого могли б змусити коритися віруючих. Періодично в християнстві виникали різні ідейні плини, поширення яких істотно загрожувало єдності релігійної організації, що складається - гностицизм у II ст., монтанізм у III ст. і т. п.
Боротьба різних напрямків істотно підривала єдність, і не було створено досить ефективного організаційного механізму, який би виконував інтегративні функції в християнстві. З'їзди єпископів окремих областей - помісні собори носили спорадичний характер і не завжди приводили до бажаних наслідків.
Визначений ступінь упорядкованості церковної організації пов'язаний із встановленням інституту митрополитів (від грец. metropolites - людина з головного міста) - єпископів головних міст провінцій. За митрополитами закріпилося право відводити кандидатури при виборі єпископів інших областей із запропонованих духівництвом і знаттю кандидатур, призначати одну з них на свій вибір. Відбувається також розмежування функцій у сфері нижчого духівництва. Усе це сприяє формуванню централізованої, строго ієрархізованої організації з чіткою структурою, спеціалізацією кадрів. Повне оформлення християнських громад у єдину централізовану організацію - церква - здійснюється в IV столітті в міру канонізації віровчення і культу та перетворення християнства спочатку в терпиму (313 p.), а потім і в державну (324 р.) релігію Римської імперії.
З цього часу церква як орган управління здобуває відносну самостійність і стає власницею особливих інтересів стосовно віруючого. Однією з найважливіших цілей церковної організації стає підтримка і відтворення цілісності і стійкості самого інституту церкви.
Історично ця форма діяльності вилилася в створення канонічного і церковного права. Канонічне право містить у собі систему норм, що регулюють всі істотні сторони життя церкви і віруючих. У цьому праві тісно переплітаються один з одним релігійні і правові норми. Тісне переплетення двох видів соціальних норм приводить до того, що протиправна поведінка розглядається як гріховна, юридичним нормам же приписується надприродне походження.
Нормотворча діяльність у християнстві починається з перших століть його існування. Спочатку вона здійснюється на помісних дворах (провінційних), а потім і на вселенських соборах, де, крім проблем віровчення і культу, розглядалися питання управління церквою, церковної дисципліни, поведінки кліру і мирян та ін. Прийняті за даними питаннями рішення, що грунтуються найчастіше на сформованих у християнських громадах звичаях і традиціях, здобувають характер загальнообов'язкових для усіх віруючих канонів.
З V ст. канонічне право римо-католицької церкви стало вводитися декретами римських єпископів. Згодом нормотворчість пап стала ведучим джерелом католицького канонічного права, тому що постанови вселенських соборів римсько-католицької церкви розглядалися як одна з урочистих форм папського "законодавства". Ідеологічним обгрунтуванням нормотворчості пап служить теорія церковного володарювання, що виникла в середні століття і широко розповсюджена в сучасній церковно-правовій літературі. Відповідно до цієї теорії, Бог нібито заснував у церкві чисто правову владу і передав її апостолу Петрові, від якого вона перейшла до римських єпископів. Основне джерело канонічного права - правоутворююча воля церкви. Тому що християнська церква має божественне походження, то ця правоутворююча воля є воля божественна.
Насправді, нормотворча діяльність церкви здобуває юридичний характер за цілком земними законами, а саме в силу того, що релігійні норми, які регулюють діяльність церкви і віруючих, санкціонуються державою і забезпечуються державним примусом. З часу визнання християнства державною релігією Римської імперії постанови вселенських соборів офіційно затверджувалися римськими імператорами. І саме в силу цього твердження вони здобували характер правових актів.
Важливе джерело католицького канонічного права - капітулярії франкських королів - постанови, прийняті зборами духовних і світських баронів, які одержали королівське утвердження. Особливе значення у формуванні канонічного права католицизму належить конкордатам - договорам між державами і римським папою, які регулюють широке коло питань, пов'язаних з церквою державними відносинами.
Відносини церкви і держави, регулювання всіх сторін життя російської православної церкви й інших конфесіональних організацій - одне з центральних місць у "Зводі законів Російської імперії". Ця частина "Зводу законів" лежала в основі канонічного права Руської православної церкви.
План семінарського заняття
(2 год.)
1. Закономірності формування релігії.
2. Основні етапи становлення християнської церкви як соціальної організації.
3. Конфесійні відносини в Україні.
Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт
1. Релігія як складовий елемент суспільного життя.
2. Релігія, держава, право.
3. Релігія і влада в Україні.
Додаткова література з теми
1. Вебер М. Теория ступеней и направлений религиозного неприятия мира. - М.. 1990
2. Вебер М. Философия и социология религии. Вып. 1. - М., 1991.
3. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. Вып. 1.-М., 1991
4. Добренькое В. И., Радугин А. А. Методологические вопросы исследования религии. - М" 1989.
5. Клочков В. В. Религия, государство, право. - М" 1978.
6. Токарев С. А. Ранние формы религии. - М., 1990.
7. Яблоков И. Н. Социология религии. - М., 1979.
Схожі статті
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 20.1 Основні риси соціальної організації
Ключові поняття та терміни - соціальна організація - ієрархічність - внутрішньоорганізаційні норми - організаційний ефект - синергія - бюрократична...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 21. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ РЕЛІГІЇ І ФОРМУВАННЯ ЦЕРКВИ
Ключові поняття та терміни - релігія - трансцендентне - культові дії - жрецькі корпорації - служителі культу - церква - універсалізм - християнська...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ
Ключові поняття та терміни - соціальні знання - соціологічна думка - соціологія - протосоціологія - контівська ієрархія наук - соціальна динаміка -...
-
Найбільш великою соціальною організацією суспільства є держава. Держава виникає з визначених соціальних потреб, з визначеною цільовою спрямованістю, у...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 12.1 Соціологія права як специфічна галузь соціології
Ключові поняття та терміни - право - соціальні норми - системно-нормативна природа - законодавство - правосвідомість - соціологія права - кримінальне...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 20. СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ І САМООРГАНІЗАЦІЇ
Ключові поняття та терміни - соціальна організація - ієрархічність - внутрішньоорганізаційні норми - організаційний ефект - синергія - бюрократична...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 12. СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА
Ключові поняття та терміни - право - соціальні норми - системно-нормативна природа - законодавство - правосвідомість - соціологія права - кримінальне...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 11.2 Основні проблеми політичної соціології
Проблематика політичної соціології надзвичайно широка і різноманітна - від політичної соціалізації особистості до взаємодії суспільства і політики. У...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 14.1 Сутність та основні елементи соціально! структури
Ключові поняття та терміни - соціальна структура - соціальна диференціація - соціальна нерівність - закрита та відкрита системи соціальної стратифікації...
-
Ключові поняття та терміни - релігія - трансцендентне - культові дії - жрецькі корпорації - служителі культу - церква - універсалізм - християнська...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 13.2 Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи
Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання норми, цінності, ідеї, соціальний досвід,...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 6.3 Ідея соціальної солідарності
Центральною соціологічною ідеєю, що практично проходить через усю творчість Дюркгейма, є ідея суспільної солідарності. Дюркгейм спирався на традицію...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 19.2 Види та функції соціальних інститутів
Кожен інститут виконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 15. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ ЯК РЕГУЛЯТОРИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Ключові поняття та терміни - цінності - соціальні норми - мораль - право - девіантна поведінка § 15.1 ІНТЕРАКТИВНА РОЛЬ ЦІННОСТЕЙ, НОРМ Якщо звернутися...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 12.2 Становлення і розвиток соціології права
У науці немає чіткої й однозначної відповіді на питання: хто є основоположником соціології права. Одні пов'язують це з ім'ям Е. Дюркгейма, інші - М....
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 1.2 Предмет, структура та метод соціології
Ключові поняття та терміни - наука - соціологія - мікросоціологія - макросоціологія - об'єкт соціології - теоретична соціологія - прикладна соціологія -...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 2.4 Головні парадигми і напрямки сучасної соціології
Поняття "сучасна соціологія" далеко не однозначне. Воно вживається й у найширшому розумінні - як соціологія усього XX сторіччя, і в порівняно більш...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 2.1 О. Конт та Г. Спенсер - основоположники соціології
Ключові поняття та терміни - соціальні знання - соціологічна думка - соціологія - протосоціологія - контівська ієрархія наук - соціальна динаміка -...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 1.1 Соціологія та її місце в системі сучасних наук
Ключові поняття та терміни - наука - соціологія - мікросоціологія - макросоціологія - об'єкт соціології - теоретична соціологія - прикладна соціологія -...
-
Ключові поняття та терміни - соціальний інститут - функціоналізм - феноменологія - дисфункція - сім'я - шлюб - рольовий конфлікт - адаптація - структура...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 19. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ
Ключові поняття та терміни - соціальний інститут - функціоналізм - феноменологія - дисфункція - сім'я - шлюб - рольовий конфлікт - адаптація - структура...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 17.1 Урбанізація як тенденція розвитку поселенської структури
Ключові поняття та терміни - урбанізація - поселенська структура - передмістя - місто-супутник - соціальні переміщення - міграція - реміграція § 17.1...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 17. СОЦІАЛЬНО-ПОСЕЛЕНСЬКА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА
Ключові поняття та терміни - урбанізація - поселенська структура - передмістя - місто-супутник - соціальні переміщення - міграція - реміграція § 17.1...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 8.1 Витоки соціально-політичних вчень в Україні
Ключові поняття та терміни - генетична соціологія - протосоціологія - еволюціонізм - антропологія - еволюція - історична соціологія - теорія зв'язків -...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 14.2 Соціальна стратифікація: поняття та види
В сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 8. ФОРМУВАННЯ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ
Ключові поняття та терміни - генетична соціологія - протосоціологія - еволюціонізм - антропологія - еволюція - історична соціологія - теорія зв'язків -...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - Тема 14. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА
Ключові поняття та терміни - соціальна структура - соціальна диференціація - соціальна нерівність - закрита та відкрита системи соціальної стратифікації...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 7.2 Вчення П. Сорокіна про соціокультурну динаміку
Подальше вивчення процесів соціальної мобільності в суспільстві Сорокін продовжує в теорії соціокультурної динаміки. Особливу увагу при вивченні...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 7.1 Теорія соціальної мобільності
Ключові поняття та терміни - соціальний простір - соціальний статус - соціальна мобільність - соціальна стратифікація - соціокультурна динаміка -...
-
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 1.3 Функції соціології
Різноманітність зв'язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує. Функції...
Загальна соціологія - Примуш М. В. - § 21.2 Основні етапи становлення християнської церкви як соціальної організації