Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 12.1.7. Посвідчення правочинів

12.1.7.1 Посвідчення договорів

Серед правочинів, які посвідчуються у нотаріальному порядку та належать до даної групи нотаріальних проваджень, є договори.

Нотаріальне посвідчення договорів має важливе значення як для окремого суб'єкта нотаріального процесу, так і суспільства в цілому, тому законодавством передбачено найбільш важливі договори обов'язково посвідчувати у нотаріальному порядку.

Особливе значення нотаріального посвідчення договорів полягає у тому, що договір набуває офіційного статусу, оскільки пов'язується із нотаріальною процесуальною формою. Після нотаріального посвідчення він підпадає під державну охорону, тобто має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні нотаріус перевіряє правоздатність та дієздатність юридичних і фізичних осіб, роз'яснює їм їхні права та обов'язки, сутність правочину та наслідки вчинюваної нотаріальної дії, тим самим зменшується ризик цих осіб бути обманутими, що дає можливість громадянам вільно розпоряджатися своїми майновими правами. Переваги нотаріальної форми посвідчення договорів полягають і в тому, що нотаріус зобов'язаний перевіряти їх законність, чи не суперечать їх умови інтересам сторін, суспільства, держави в цілому. Нотаріальне посвідчення полегшує доказування у разі виникнення спору, робить взаємовідносини сторін прозорими та визначеними, дає змогу у разі втрати договору отримати його дублікат тощо. Отже, особа, яка уклала та нотаріально посвідчили договір, має не тільки переваги перед особами, які не дотримуються вимог закону щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору, а у неї виникає право вимагати від іншої сторони договору виконання зобов'язань у безспірному порядку, тобто шляхом вчинення на ньому виконавчого напису.

Для деяких категорій суб'єктів, що посвідчують договір у нотаріальному порядку, існують пільги при сплаті державного мита, звільнення від сплати прибуткового податку з доходів громадян.

Посвідчення договорів є найпоширенішою нотаріальною дією. За посвідченням договорів до нотаріуса звертаються у разі, якщо нотаріальна форма договору є обов'язковою в силу закону або іншого нормативного акта.

За бажанням сторін можуть посвідчуватися правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, наприклад, договори позики, позички, доручення, схову, найму, договори про визначення часток або про зміну розміру часток тощо. За посвідченням договорів можуть звертатися також юридичні особи при укладенні правочинів між собою.

Загальна характеристика процедури нотаріального посвідчення договорів

За порядком вчинення нотаріальної дії посвідчення договору, за загальним правилом, належить до одноетапного нотаріального провадження, яке у своєму розвитку проходить три стадії, а саме: відкриття, підготовку та безпосереднє укладення договору, яке закінчується посвідченням нотаріального акта.

Проте з урахуванням певних обставин, зокрема можливості сторонами вносити зміни (доповнення) до договору (статті 651,652 ЦК) та виходячи із матеріальної природи деяких видів договорів, наприклад попереднього та основного договорів; можливість заміни майна, яке було передано набувачеві за договором довічного утримання (догляду) згідно ст. 753 ЦК, можна говорити про те, що посвідчення таких договорів може належати до багатоетапних нотаріальних проваджень. Кількість етапів е необмеженою і залежить від кількості змін (доповнень), які вносять сторони у договір.

При посвідченні будь-якого договору нотаріус обов'язково має вчинити комплекс процесуальних дій, які зводяться до вчинення нотаріальної дії з дотриманням:

- Загальних правил вчинення нотаріальних дій (гл. 4 розд. Ш Закону та глав 1-16 Порядку);

- Основних правил посвідчення правочинів (гл. 5 розд. III Закону та розд. П гл. І Порядку);

- Спеціальних (специфічних) правил, які стосуються окремих видів договорів та притаманні лише їм, тобто таких, що передбачені нормативними та підзаконними актами, які визначають матеріальну природу конкретного договору та процедуру його нотаріального посвідчення. Наприклад, матеріальна природа договору довічного утримання (догляду) регламентується статтями 744-758 Цивільного кодексу України, а процедура посвідчення цього договору, крім Загальних правил вчинення нотаріальних дій та Основних правил посвідчення правочинів - Спеціальними правилами, тобто процесуальними нормами, які передбачені п. п. 7.1-7.14 п. 7 гл. 2 "Посвідчення договорів довічного утримання (догляду)..." Порядку.

Тому нотаріус при посвідченні договору має дотримуватися правил нотаріальної процедури, щоб в майбутньому не було підстав для визнання договору недійсним.

Важливим елементом процесуального порядку посвідчення договору є складання сторонами самостійно або за допомогою нотаріуса проекту договору та перевірка останнім проекту договору, запропонованого сторонами, оскільки нотаріус як фахівець в галузі права має можливість істотно впливати на права та обов'язки осіб, які укладають договір. Але тут слід застерегти, що такий вплив має здійснюватися нотаріусом не в корисних цілях, а виходячи з вищих інтересів його клієнтів. Тобто, тут мається на увазі обов'язок нотаріуса проаналізувати фактичні обставини справи, дати їм правову оцінку та порадити особам, які беруть участь у вчиненні нотаріальної дії (сторонам, третім особам договору), найкращий варіант охорони їхніх безспірних прав. Нотаріус повинен роз'яснити сутність договору, за посвідченням якого сторони звернулися до нього, наслідки, які можуть настати для кожної Із сторін у результаті його посвідчення, та запропонувати альтернативні способи охорони їхніх прав на майбутнє.

Досить важливим у процесі посвідчення договору є перевірка його умов на відповідність вимогам закону та дійсним намірам сторін. З цією метою нотаріус має всебічно і повно з'ясувати суть договору, дійсне волевиявлення її учасників, щоб договір не посвідчувався у результаті тиску, омани тощо. Це питання дуже важливе, якщо його пов'язати з можливістю не тільки впливати на права осіб, а й з відповідальністю нотаріуса за наслідки вчинюваної нотаріальної дії.

Під умовами відповідності правочину вимогам закону пропонується розуміти об'єктивні вимоги закону, які не можуть змінюватися умовами договору.

Виходячи з аналізу ст. 203 ЦК, недійсними є правочини:

- зміст яких суперечить вимогам чинного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- які вчиняються особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;

- у яких волевиявлення учасника не є вільним та не відповідає його внутрішній волі;

- які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;

- які вчиняються батьками (усиновлювачами) всупереч правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.

Щодо вчинення правочинів у разі недотримання вимоги щодо письмової форми правочину чи недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину чи договору настають правові наслідки, передбачені статтями 218-220 ЦК.

Нотаріус при посвідченні договору може встановити, що особи намагаються укласти договір, який у майбутньому може бути визнаний недійсним шляхом перевірки документів та за наявності інших підстав. Проте в деяких випадках це буває зробити досить складно, оскільки клієнти не зобов'язані виправдовуватися перед нотаріусом, надавати йому пояснення, чому саме договір укладається на таких, а не інших умов. На нашу думку, в багатьох випадках особи просто не усвідомлюють, які наслідки можуть настати для них у майбутньому від посвідчення таких правочинів. Тому законодавство вимагає від нотаріуса роз'яснювати особам, які підстави для визнання правочину недійсним передбачені законом та які правові наслідки визнання такого правочину недійсним.

Розглянемо приклад, який є характерним нині для нотаріальної практики, коли замість договору довічного утримання (догляду) укладаються договори дарування квартири чи будинку. Чи е можливість встановити, що такий договір укладається внаслідок помилки? Звичайно є, для цього навіть не потрібно роз'яснювати всі правові наслідки такого правочину, достатньо запитати, де збирається жити особа, яка дарує своє житло. Тому нотаріус повинен роз'яснювати особі сутність договору дарування, наслідки, які настануть в результаті його посвідчення та запропонувати альтернативні способи, зокрема посвідчення договору довічного утримання (догляду), спадкового договору чи заповіту.

Під умовами відповідності правочину дійсним намірам сторін, на нашу думку, слід розуміти відповідність правовідносин, які виникають між сторонами в результаті посвідчення правочину, тим бажаним правовідносинам, яких сторони намагалися досягти, укладаючи його. Порушення цих умов визнається законодавством як підстава для визнання правочину недійсним, хоча з цим важко погодитись щодо нотаріально посвідчених правочинів. Оскільки на нотаріуса покладається обов'язок роз'яснювати сторонам договору їхні права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду, випадки визнання нотаріально посвідченого правочину в суді недійсним внаслідок обману (ст. 230 ЦК) або помилки (ст. 229 ЦК) стає досить складним завданням для сторони договору, яка намагатиметься визнати його недійсним. Якщо в реєстрі будуть зафіксовані власноручні підписи особи про надані їй нотаріусом роз'яснення щодо сутності наслідків посвідчуваного правочину, то ці дві категорії підстав для визнання посвідчених нотаріусом правочинів недійсними не повинні діяти.

Крім того, умови договору вважатимуться такими, що не відповідають вимогам закону, якщо вони суперечать чинному законодавству. Нотаріуси зобов'язані перевіряти надані особами проекти договорів на предмет наявності в них умов, які не відповідають чинному законодавству. Наприклад, до вимог про розірвання договору дарування, згідно статей 258, 728 ЦК, застосовується позовна давність в один рік. Тому сторони у такому договорі не можуть змінювати строк позовної давності або порядок його обчислення.

Досить важливим питанням, якому на практиці не приділяється достатньо уваги, - це власноручний підпис учасника правочину. Всі примірники договору підписуються всіма учасниками правочину перед тим, як на них робиться посвідчувальний напис. Необхідно перевіряти відповідність підпису учасника договору на його примірнику та його підпису у паспорті.

При посвідченні договору нотаріус має дотримуватися правил нотаріального діловодства, тобто оформляти кількість примірників договору відповідно до кількості сторін даного правочину (за їх клопотанням), але обов'язково один примірник залишати у своєму архіві, що дасть можливість у майбутньому, у разі втрати стороною оригіналу, видати дублікат, а також вносити відомості про посвідчений договір як у паперові, так і електронні реєстри, що дасть можливість, у разі втрати чи знищення паперових реєстрів, встановити факт посвідчення правочину.

Щодо можливості нотаріуса відповідати за наслідки вчинених нотаріальних дій, зокрема посвідчення правочинів, процедура яких не знайшла свого закріплення в Порядку, то така відповідальність випливає з аналізу Закону. Статтею 49 Закону передбачено, що нотаріус повинен відмовляти у вчиненні нотаріальної дії, яка суперечить закону. Нотаріусу пропонується у своїй діяльності керуватися нормативними актами, зазначеними у ст. 7 Закону, тобто всією нормативною базою України та нормами міжнародного права. Недотримання вимог закону є підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Отже, нотаріус несе відповідальність не лише за дії, передбачені Порядком, а й за дії, які входять до його компетенції, але не передбачені ним.



Схожі статті




Теорія нотаріального процесу - Фурса С. Я. - 12.1.7. Посвідчення правочинів

Предыдущая | Следующая