Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Етнопсихологічний аспект розвитку людини
Як з точки зору спадковості, так і з погляду дії зовнішніх чинників характер окремої людини формується найперше як характер національний (Ушинський К., 1954, т. 1, о. 278). Певні риси його передаються від батьків до дітей і, якщо середовище посилює їх, то розвиток характеру відбувається нормально. "Тілесні основи народного характеру передаються так само спадково, як і тілесні основи характеру індивідуальної людини; вони так само змінюються і розвиваються протягом історії під впливом історичних подій, як і характер індивіда від впливом його індивідуального життя; але, звичайно, ці зміни народного характеру відбуваються куди повільніше" (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 232).
Досліджуючи стан розумового виховання нашої молоді, Г. Ващенко теж наголошує, що в тій ділянці до уваги слід брати особливості національного характеру, бо "інтелектуальні властивості народу міцно пов'язані з темпераментом, побутом і політичним станом. Темперамент обумовлює темп думання, повільність або швидкість його, глибину або поверхневість і, нарешті, переважне спрямування думки або на зовнішній світ, або на внутрішні переживання" (Ващенко Г., 2000, с. 118). На його думку, корисні особливості інтелекту українців треба розвивати, а шкідливі - усувати і замість них плекати кращі.
Інтровертність. Серед національних особливостей нашої натури назвемо найперше ту, що в нашій історії відіграла, можливо, найбільшу роль, і визначену вище як "переважна спрямованість думки". Дослідники одноголосно визнають, що вона - наша думка - спрямована здебільшого на власне внутрішнє життя, і це дає великий шанс нашому народові породжувати таланти, але заважає практичному успіхові. Це - інтровертність, яку Г. Ващенко характеризує як схильність до меланхолізму. Вона, на його думку, зумовлює повільність і глибину реакцій на подразнення, породжує схильність до філософствування тощо (Там само). Детальніше цю рису нашого народу розглядали й інші психологи, зокрема, Я. Ярема (див. його працю "Українська духовність у її культурно-історичних виявах"). Спираючись на вчення К. Юнга, він убачав у психіці українців значний вияв інтровертності, що зближує нас з народами Індії, але протиставляє народам екстравертного типу (стародавні римляни, сучасні американці), яким властиві практицизм, прагнення впливати на зовнішній світ, розвинутий суспільний інстинкт тощо. У цій класифікації європейці віднесені до категорії гармонійно розвинутих народів, у яких обидві "крайності" (інтровертність і екстравертність) репрезентовані в поміркованих пропорціях.
Досліджуючи витоки нашого типу психічного розвитку, Я. Ярема вказує на природні чинники (сприятливі географічні й кліматичні умови, однорідність краєвиду, урожайність землі, що не вимагала підприємливості тощо) та на вплив візантійської культури. Проте головним серед чинників, котрі формували наш характер, він уважав нашу історію: безкінечні лихоліття та поразки в боротьбі за свободу спричиняли потребу втечі від світу і самозаглиблення, характерним виявом чого був сковородизм. Інтровертність посилювалася багатолітнім підневільним життям.
Григорій Ващенко також зазначає, що саме підневільвий спосіб життя українця не сприяв формуванню в ньому широкого і стійкого соціального світогляду, в тому числі й розвитку здатності до ініціативи, підприємливості, до постановки нових проблем у галузях економічній, теоретичній, в політичному житті, бо це вирішували за нього чужинці. "Звідси деяка пасивність думки, нахил розглядати все, особливо соціяльне та політичне життя, у світлі теорій, розбудованих панівною нацією" (Ващенко Г., 2000, с. 119-120).
Індивідуалізм. Інтровертність нашого характеру зумовила розвиток сумновідомого українського індивідуалізму, що втілений у поширеному прислів'ї "Моя хата скраю...". Щоб діяти назовні, завойовувати світ, людина вимушена шукати собі спільників, підмогу, а тому поєднувати з кимось свої зусилля. Так вона може осягнути більше. Саме тому активна назовні людина легко долучається до "активної групової сили", хоч це і вимагає від неї підпорядкування себе іншій, чужій волі.
Інтровертність (самозосередженість, "входження в себе") не спонукає до єднання зусиль. Вона, навпаки, індивідуалізує діяльність людини, бо процес самоосмислення і самозаглиблення є процесом інтимним, за своєю природою "окремішним". Тому й подолання індивідуалізму можна вбачати у розвиткові екстравертності.
Звідси обгрунтованими видаються деякі поради галицьких педагогів міжвоєнного часу щодо корисності застосування таких форм виховання, які передбачають орієнтацію окремих учнів на досягнення спільної з іншими мети (групові спортивні ігри, хоровий спів тощо). Тут маємо, власне, ключ до розвитку суспільного інстинкту.
Інтелект нації. Як зазначає Г. Ващенко, різні народи володіють різними здібностями та схильностями, своєрідною фантазією. Для одних характерним є заняття торгівлею, для інших - мореплавством, а ще для інших - науками, архітектурою тощо.
Для української традиції характерним є рільництво та схильність до ремесел, що становило свого часу основу трипільської культури. В період Київської Русі наш народ виявляв здібності також у галузі науки, архітектури тощо. Водночас у цей період нашу країну характеризувала сільськогосподарська культура. Ми торгували збіжжям з Півднем і з Заходом, в пошані було виноградарство. Такі схильності демонстрували українці і в козацьку добу (Ващенко Г., 2000, с. 125-126).
У XIX-XX ст., коли українці втратили право розпоряджатись своєю землею, напрям інтелектуальних інтересів змінився. Занепала торгівля (її перехопили росіяни, євреї, вірмени), здібні вихідці з народу почали займатися теоретичними науками, переважно гуманітарного спрямування. Українці не відстояли свого провідного місця і в організації господарства. Всі ці обставини спричинили до того, що розвиток практичного інтелекту почав відставати від інтелекту теоретичного.
Не сприяла розвиткові практицизму і наша природна висока емоційність, схильність до духовності та жертовності в обороні Краю, наш природний демократизм, а надто згадувана вже інтровертність нашої натури. Виступаючи на Першому українському педагогічному конгресі (1935 p.), Роман Білинський з цього приводу висловився так: "Знаємо, що про успіх у житті людини, а головне про успіх у господарському житті, рішають не тільки знання і розум, але і особливіші прикмети характеру, як активність, меткість, підприємливість, рішучість, далі послідовність, роботящість, витривалість, словність, точність і солідність. У них усіх визначну роль грає вольовий чинник, у нас українців не дуже сильно розвинений. Мабуть, тому і ті прикмети у нас не занадто часті. Людей непересічно здібних досить у нас, та ці здібності страшно часто марнуються через слабу волю. Легше найти в нас людину здатну до одноразової самопожертви, як до дрібної, але постійної напруги... Тому школення волі і виховання характерів уважаю справою незвичайної ваги" ("Перший український педагогічний конгрес", 1988, с. 178).
Отож, володіючи значним природним розумовим потенціалом, українці не змогли в новітні часи достатньо його розвинути, а відтак і надати йому практичного спрямування - у власних цілях. З цього приводу, зрештою, не можна погодитись і з виявом фаталізму, що, мовляв, такими ми є, і тут нічого не вдієш. Людину творить ЇЇ власне життя, і всі риси народу є відповіддю на його конкретну долю. Характер народу, як і характер людини, підлягає змінам. Звільнення людини від гніту та обмежень і одночасне покладення на неї відповідальності за себе, за свою сім'ю і за свій народ змушує її дивитись на життя активно, практично, ініціативно. Розвиток таких рис характеру властивий всім народам при переході до громадянського суспільства.
Сьогодні, завдяки масовості вищої освіти, наш характер теж поступово змінюється, але цей процес міг би бути успішнішим, якби в ногу з історичними потребами крокувала наша освіта і спрямовувала свої зусилля на розвиток людини, тобто на посилення в ній екстравертності, прагматизму, підприємливості тощо.
Схожі статті
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Розвиток як предмет педагогіки
У попередніх розділах цієї праці ми неодноразово визначали поняття розвитку як удосконалення духовних, психічних, соціальних і фізичних функцій та...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Людина - творіння Боже
Поруч з матеріалістичним трактуванням людини поширений також погляд на неї як на творіння Боже, що має безсмертну душу, господарем якої є лише Творець....
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Першопричина кризи
Якщо сучасна українська педагогіка повинна відповідати на соціальні запити нашого теперішнього життя, то не можемо обійти стороною відповідь на...
-
Громадянські вартості виробляються і засвоюються суспільством протягом усієї його історії, але остаточно формуються в процесі переходу від...
-
Громадянські вартості виробляються і засвоюються суспільством протягом усієї його історії, але остаточно формуються в процесі переходу від...
-
Якщо сучасна українська педагогіка повинна відповідати на соціальні запити нашого теперішнього життя, то не можемо обійти стороною відповідь на...
-
Сім'я як елемент суспільного організму Сім'я - найстійкіший елемент людського суспільства. Вона розвивається в просторі (рід) і в часі (родовід), а тому...
-
Сім'я як елемент суспільного організму Сім'я - найстійкіший елемент людського суспільства. Вона розвивається в просторі (рід) і в часі (родовід), а тому...
-
У пізнанні предмета нашої віри і в намаганні збагнути природу духовності великої уваги заслуговує естетичне почуття, що є теж вродженою властивістю...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Віруючі, "невіруючі" та атеїсти
У християнському світогляді головним джерелом і предметом віри є Бог. Він є Абсолютне Добро (Абсолютна Любов, Абсолютний Розум, Абсолютна Краса), і в...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Нація і національна ідея
За визначенням Г. Ващенка, нацією вважають єдність поколінь людей - сучасних, минулих і майбутніх. Націю творить спільність походження (крові),...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Відродження віри
У пізнанні предмета нашої віри і в намаганні збагнути природу духовності великої уваги заслуговує естетичне почуття, що є теж вродженою властивістю...
-
У пізнанні предмета нашої віри і в намаганні збагнути природу духовності великої уваги заслуговує естетичне почуття, що є теж вродженою властивістю...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Види здоров'я
Сьогодні ми переживаємо процеси звільнення людини і відродження її душі та тіла. Повернення до ідей гуманізму передбачає відродження культу здоров'я і...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Людина та її власне здоров'я
Сьогодні ми переживаємо процеси звільнення людини і відродження її душі та тіла. Повернення до ідей гуманізму передбачає відродження культу здоров'я і...
-
Як випливає зі сказаного вище, специфіка завдань сучасного українського родинного виховання зумовлюється трьома історичними обставинами. По-перше,...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Про поняття сімейного виховання
Сім'я як елемент суспільного організму Сім'я - найстійкіший елемент людського суспільства. Вона розвивається в просторі (рід) і в часі (родовід), а тому...
-
У християнському світогляді головним джерелом і предметом віри є Бог. Він є Абсолютне Добро (Абсолютна Любов, Абсолютний Розум, Абсолютна Краса), і в...
-
Коли говоримо про цінності, то не можемо обійтись без їхньої класифікації. Завдяки їй передбачаємо вирішення двох проблем. З одного боку, йдеться про...
-
Запропонований вище загальний огляд структури сучасної української освіти дає можливість реформування. Немає сенсу говорити про те, доброю чи поганою...
-
Запропонований вище загальний огляд структури сучасної української освіти дає можливість реформування. Немає сенсу говорити про те, доброю чи поганою...
-
В основу громадянського суспільства покладено ідеали демократії. Ідеологія цього суспільства бере свій початок у давніх культурах, зокрема в грецькій....
-
В основу громадянського суспільства покладено ідеали демократії. Ідеологія цього суспільства бере свій початок у давніх культурах, зокрема в грецькій....
-
У розвитку національно-патріотичної свідомості дитини та зрілої людини можна виділити щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість певний...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Патріотизм
Життя і становище нації значною мірою залежить від патріотизму її представників, що формується з раннього дитинства шляхом засвоєння національних...
-
Навряд чи варто протиставляти тут, наприклад, національний світогляд і національні почуття, хоча, зрозуміло, що їхня природа є різною. Світогляд...
-
Природа пропонує людині великий ресурс здоров'я, але він функціонуватиме лише за умови його нормального застосування і раціонального тренування. У...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Природа - виховник людини
Моральне здоров'я людини грунтується найперше на гармонії її сумління зі собою, з Богом і з довкіллям. Як уже зазначалося в попередніх розділах, ця...
-
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - У пошуках джерел здоров'я
Природа пропонує людині великий ресурс здоров'я, але він функціонуватиме лише за умови його нормального застосування і раціонального тренування. У...
-
Здоров'я не можна сприймати як щось кимось дане задарма. Це само собою зрозуміло. Про здоров'я людина повинна дбати свідомо і докладати відповідних...
Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Етнопсихологічний аспект розвитку людини