Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В. Є - 8.3. Особистість як об'єкт соціальних відносин

Серед багатьох визначень особистості особливий інтерес викликає таке: "Особистість - це цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і введення індивіда в систему соціальних відносин через посередництво за допомогою активної діяльності та спілкування" [14, 71]. В Цьому визначенні В. Ядова акцентується на тому, що особистість розвивається із біологічного організму завдяки лише впливу чинників соціального і культурного досвіду, тобто є об'єктом соціальних відносин. Більшість дослідників-соціологів із переліку чинників, які впливають на формування особистості, її особистісних рис, виділяють такі:

Біологічна спадковість;

Фізичне оточення;

Культура;

Груповий досвід;

Унікальний індивідуальний досвід.

Біологічна спадковість - це та основа, матеріал, на якому пізніше різними способами формується особистість. Риси біологічної спадковості, які виявляються у темпераменті, здібностях, доповнюються вродженими потребами людини, які охоплюють потребу в повітрі, їжі, воді, активності, відпочинку і безпеці. Хоча біологічна спадковість не може повністю сформувати особистість, оскільки соціальний досвід і культура не передаються з генами, проте цей чинник необхідно враховувати, адже він зумовлює розмаїття темпераментів, здібностей, які створюють унікальне, неповторне створіння - індивідуальність.

Значення фізичного оточення абсолютизував відомий соціолог Питирім Сорокін. Він узагальнив теорії багатьох учених - від Конфуція, Арістотеля, Гіппократа - до сучасного йому географа Елліона Хантінгтона, згідно з яким групові відмінності в поведінці особистості передусім визначаються відмінностями в кліматі, географічних особливостях і природних ресурсах. Теорії, розроблені цими дослідниками, не можуть виправдати вирішальний вплив фізичного чинника на розвиток особистості, адже, як свідчить практика, у подібних фізичних і географічних умовах формуються різні типи особистості, і, навпаки, досить часто буває, що подібні групові ознаки особистості розвиваються в різних умовах навколишнього середовища. З огляду на це, ми можемо стверджувати, що фізичне оточення не має значного впливу на формування окремої особистості, на противагу впливу на неї культури групи, групового чи індивідуального досвіду.

Кожне суспільство надає майже всім своїм членам деякий особливий досвід, особливі культурні взірці, які інші суспільства запропонувати не в змозі. Із соціального досвіду, єдиного для всіх членів певного суспільства, виникає характерна особистісна конфігурація, типова для багатьох членів суспільства. Наприклад, особистість, сформована в умовах мусульманської культури, матиме інші риси порівняно з особистістю, вихованою у християнських країнах [II, 70].

У кожному суспільстві можна виділити такі особистості, які втілюють у собі середні загальноприйняті риси, всі ті загальновизнані цінності, які суспільство прищеплює своїм членам у процесі засвоєння досвіду. Ці цінності більшою чи меншою мірою наявні в кожної особистості певного суспільства. (Наприклад, коли ведуть мову про "середніх" американців, справжніх росіян або характеризують галичан чи лемків в Україні тощо.) Іншими словами, кожне суспільство розвиває один чи декілька базисних особистісних типів, які відповідають культурі певного суспільства.

Отже, на формування особистості як об'єкта суспільних відносин впливають біологічні чинники, чинники фізичного оточення і загальні культурні взірці поведінки в певній соціальній групі. Серед головних чинників, які визначають процес формування особистості, - груповий та унікальний особистісний досвід, що повною мірою виявляється у процесі соціалізації особистості.

Соціалізацію особистості різні автори трактують по-різному. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає в засвоєнні індивідом соціального досвіду, але саме розуміння цього змісту, структури, засобів суттєво відрізняється. Одне із загальновизнаних визначень таке: "соціалізація (від лат. socialis - суспільний) - процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включених до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві" [13, 479].

Наявні інші визначення соціалізації: "соціалізація - процес формування особистості, перетворення біологічно заданого матеріалу силами соціальної дійсності" [8, 41]; завдяки цьому процесу індивід засвоює (інтерналізує) норми своєї групи таким чином, що через формування власного Я виявляється його унікальність як особистості" [11, 72]; "процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм, цінностей, установок, взірців, поведінки, які формують культуру суспільства і дають змогу індивідові функціонувати як активному суб'єктові" [9, 127]; "двобічний процес засвоєння індивідом соціального досвіду того суспільства, до якого він належить, з одного боку, й активного відтворення і нагромадження ним соціальних зв'язків і відносин, у яких він розвивається - з іншого" [7, 78).

Отже, одні автори розглядають соціалізацію як залучення індивіда в соціальне середовище під впливом дії на особистість різних сторін суспільного життя, соціальних інститутів; у цьому разі, особистості відводиться пасивна роль. Деякі вважають, що соціалізація - процес саморозвитку особистості, формування активної життєвої позиції. На думку інших науковців, соціалізація - не що інше як просте пристосування до умов життя. Вирізняють: професійну соціалізацію - як формування компетентного спеціаліста, а також політичну соціалізацію - як формування політичного діяча тощо.

Груповий досвід, який засвоює індивід у процесі соціалізації, і є важливим чинником формування особистості. У дошкільному віці дитина набуває соціального досвіду, засвоюючи образи різних особистостей, формує образ власного Я. А все подальше формування людини як особистості - це побудова власного Я на основі постійного порівняння себе з іншими особистостями. Отже, відбувається постійне формування особистості з унікальними внутрішніми особливостями і одночасно зі спільними для її соціального оточення рисами, які набуваються через групове спілкування, груповий досвід. Формування особистості в процесі групового спілкування досліджували Ч. Кулі, Дж. Мід та А. Халлер.

Відомий американський психолог і соціолог Ч. Кулі на підставі численних досліджень стверджував, що формування концепції власного Я - це тривалий, суперечливий процес, який не може відбуватися без участі інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина, як вважав Ч. Кулі, будує своє Я, базуючись на сприйняттях нею реакцій інших людей, з якими вона спілкується. Звичайна дитина, зусилля якої відповідно оцінюються і винагороджуються, відчуватиме впевненість у собі, в своїх силах і власному таланті, а дійсно здібне і талановите дитя, зусилля якого оточення сприймає як неуспішні, відчуватиме почуття некомпетентності, і здібності цієї дитини можуть бути практично не реалізованими. Саме через стосунки з іншими, через їхню оцінку, людина визначає для себе, розумна вона чи навпаки, приваблива чи некрасива, гідна чи нікчемна.

Це власне Я, яке розкривається через реакцію інших, отримало визначення дзеркального Я Чарльза Кулі, який уперше проаналізував процес розкриття власного Я. Дослідник визначив три стадії в побудові дзеркального Я: наше сприйняття того, як ми дивимося на інших; наші сприйняття їхньої думки з приводу того, як ми дивимося на інших; наші почуття щодо цієї думки. Наприклад, коли Ви наближаєтеся до групи людей, які спілкуються між собою, і бачите, що вони швидко з увічливим вибаченням розходяться. Якщо така реакція повторюється декілька разів, то, очевидно, у Вас виникає почуття, що з Вами не хочуть спілкуватися і у Вас погана репутація.

Як відображення у дзеркалі ми отримуємо образ фізичного Я, так сприйняття реакції інших людей на власну поведінку чи зовнішність створює образ соціального Я. Соціальне дзеркало завжди перед нами, воно постійно змінюється. Розвиваючись, особистість стає більш вибагливою як у виборі групи індивідів, які виконують роль соціального дзеркала, так і у процесі відбору образів, що здійснюють на неї вплив. Людина завжди приділяє більше уваги думкам одних і менше - думкам інших людей, а погляди і реакції деяких людей щодо своєї поведінки вона взагалі може ігнорувати.

Визначаючи можливість формування особистості, Я - образу на основі дзеркального Я, Ч. Кулі не брав до уваги активність особистості. Відповідно до його концепції, особистість розвивається тільки через думку інших, обмежуючись вибірковістю сприйняття. Крім того, він не дослідив механізм сприймання особистістю оцінок інших людей, не проаналізував, як здійснюється соціалізація індивіда в групі.

Відомий філософ, соціолог і соціальний психолог Дж. Мід розробив концепцію "узагальненого іншого", в якій роз'яснює сутність процесу сприйняття індивідом інших людей. Ця концепція певною мірою доповнює і розвиває теорію дзеркального Я. Відповідно до концепції Дж. Міда "узагальнений інший" охоплює всезагальні цінності і стандарти поведінки групи, яка і формує у членів цієї групи індивідуальний Я-образ. Індивід у процесі спілкування ніби стає на місце іншого індивіда і бачить себе іншою особистістю. Це усвідомлення "узагальненого іншого" розвивається через процеси "прийняття ролі" і "виконання ролі". Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи іншій ролі. Наочним прикладом може бути те, як учасники дитячих ігор приміряють різні ролі (мами чи лікаря). Виконання ролі - це дії, пов'язані з дійсною рольовою поведінкою.

Дж. Мід виділяє три стадії процесу навчання дитини виконанню дорослих ролей:

Підготовчу (1-3 роки), під час якої дитина імітує поведінку дорослих без якого-небудь розуміння (дитина наслідує читання газети, не вміючи читати);

Ігрову (3-4 роки), коли діти починають розуміти поведінку тих, кого вони зображають, але виконання ролі ще не стійке;

Завершальну (4-5 років і більше), коли рольова поведінка стабілізується, стає цілеспрямованою, і виявляється здатність відчувати ролі інших. У процесі переходу від однієї стадії до іншої послідовно розвивається здатність розглядати власну поведінку у взаємозв'язку з іншими індивідами і відчувати на собі їхню реакцію. Завдяки усвідомленню інших ролей, а також почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи прийняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою власну концепцію Я.

Американський соціолог А. Халлер доповнив теорію Дж. Міда, розробивши концепцію "значимого іншого". "Значимий інший" - це та особистість, схвалення якої прагне певний індивід. Такі особистості здійснюють найбільший вплив на установки індивідів і формування їхнього власного Я. "Значимими іншими" можуть бути батьки, окремі вчителі, наставники, популярні актори та інші. Індивід прагне прийняти їхні ролі, наслідуючи їх - і таким чином здійснюється процес соціалізації через "значимого іншого".

Крім чинника групового досвіду, на формування особистості, коли вона виявляється як об'єкт соціальних відносин, велике значення має унікальний індивідуальний досвід. Досвід кожної людини унікальний тим, що нікому не вдається точно його повторити. Навіть близнюки з однаковою спадковістю завжди матимуть свій індивідуальний досвід, оскільки вони не можуть постійно зустрічатися з одними і тими ж людьми, слухати одні і ті самі слова від батьків, відчувати одні і ті ж почуття протягом дня, місяця, року. Індивідуальний досвід ускладнюється тим, що протягом життя він не тільки сумується, але також здійснюється його інтеграція. Кожна людина переосмислює значення подій, які сталися, через свій минулий досвід, досвід батьків, близьких. Психоаналітики стверджують, що деякі події, які відбулися протягом життєвого шляху особистості, можуть бути критичними, оскільки вони впливають на все подальше життя.

Теорія соціалізації Е. Еріксона розглядає процес соціалізації як подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. Дослідник виділяє вісім стадій розвитку індивіда як послідовності подолання специфічних життєвих криз, для яких характерне вирішення таких проблем.

1. Довіри чи недовіри в немовлячому віці, перехід немовляти від стану незаспокоєності до стану стриманості, заспокоєності в разі відлучення дорослого, який його опікує;

2. Автентичності, автономії чи сорому, сумніву у віці 1-2 років - вихід дитини з-під надмірної опіки батьків, зокрема фізіологічного стану її організму, особливо роботи органів травлення, що запобігає формуванню в її свідомості почуття сорому, власної нікчемності.

3. Ініціативи чи почуття провини у віці 3-5 років - ініціація допитливості, цікавості, активності, уникнення безініціативності під впливом надмірної опіки батьків.

4. Старанності чи недбалості у молодшому шкільному віці - почуття впевненості у своїх силах і здібностях, усвідомлення своїх сил і можливостей у взаємодії з учителями, іншими дорослими, подолання рис недбалості та байдужості.

5. Становлення індивідуальності (ідентифікації) чи рольової дифузії (невизначеності у виборі ролей) у підлітково-юнацькому віці - пошук свого місця у житті (життєве самовизначення), вибір професії (трудове, професійне самовизначення), пошук партнера в інтимній сфері.

6. Інтимності чи самотності в молоді роки - вибір партнера для шлюбу та створення сім'ї, пошук інтимних стосунків і уникнення самотності.

7. Творчої продуктивності чи творчої стагнації в середньому віці - реалізація творчого потенціалу, самореалізація особистості, уникнення стану стагнації.

8. Заспокоєння чи розпачу у старості - переживання стану власної гідності, значущості, з огляду на досягнуте, чи розпачу й відчаю, зважаючи на невикористані можливості, неефективність дій.

Отже, особистість є об'єктом соціальних відносин, що зазнає впливу багатьох чинників, зокрема біологічного та фізичного оточення, культури. Визначальні чинники формування особистості - груповий та унікальний індивідуальний досвід. Чинники повною мірою виявляються в процесі соціалізації. Процес соціалізації - це процес засвоєння соціального досвіду, з одного боку, і відтворення його, з іншого. У процесі соціалізації особистість формує свій Я-образ на основі сприйняття того, що про неї думають, як її оцінюють інші. Для того, щоб таке сприйняття було успішним, особистість приймає ролі інших і очима цих інших дивиться на свій внутрішній світ, свою поведінку. Формуючи свій Я-образ, особистість соціалізується. Оригінальною, неповторною, унікальною в процесі соціалізації кожна людина стає завдяки індивідуальному досвіду.


Алан Г. Джонсон. Тлумачний словник з соціології: Перекл. з англ. За наук. ред. В. Ісаїва, А. Хоронжого. Львів: Видав, центр Львівського національного університету ім. І. Франка, 2003. Зборовский Г. Е., Орлов Г. П. Введение в социологию. - Екатеринбург, 1999. Злобіна О. Г. Категорія "особистість" у системі понять соціальної теорії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - №2. Злобіна О. Г., Тихонович В О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. - К., 2001. Злобіна О. Г., Тихонович В. О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності. - К.,1996. Кон И. С. Социология личности. - М., 1967. Крыжко И. С. Социальная психология. Словарь-справочник. - Мн.,2001. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії.-К., 1999. Машак А. Л. Социология: Учебное пособие. - М., 2002. МешановаГ. О. Соціально-психологічне дослідження особистості: теоретико-методологічний аспект. - Тернопіль, 2001. Фролов С. С. Социология: Учебник. 3-е изд., доп. - М., 1999. Смелзер Н. Социология. - М.: Феникс, 1994. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. I За ред. В. I. Воловина.-К., 1998. Социология: Словарь-справочник. Т2. - М., 1990. Хьелл Л., Зиглер Д. Теория личности (Основные положения, исследования и применения). - СПб., 1997. Циба В. Г. Соціологія особистості: системний підхід (Соціально-психологічний аналіз): Навч. посіб. - К., 2000.



Схожі статті




Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В. Є - 8.3. Особистість як об'єкт соціальних відносин

Предыдущая | Следующая