Соціологія - Макеєв С. О. - Статусні групи

Сукупність індивідів, що мають однаковий статус, називається статусною групою. Традицію соціологічної інтерпретації ста-тусних груп започаткував М. Вебер. Поряд з економічним устроєм, тобто способом розподілу матеріальних благ, він виокремлював також соціальний устрій - спосіб розподілу честі й слави (поваги та визнання). Статусні групи утворюються індивідами, що перебувають у подібній статусній ситуації, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж.

Стабільність оцінок престижу забезпечується стилем життя, якого дотримуються індивіди певної статусної групи. Статус визначає, де і в якому будинку жити, коло друзів та знайомих ("своє коло") - тих, з ким пристойно дружити, кого належить запрошувати в гості, які товари купувати і в яких магазинах, чому надавати перевагу у вільний час, як відпочивати й розважатись та багато іншого. Отже, наявній позиції має відповідати стиль життя чи стиль споживання, певний смак та навички дотримуватися правил і ритуалів, що регулюють повсякденне життя. Іншими словами, статусні групи - це групи певного "стилю життя", що цілеспрямовано культивується.

Вироблення стилю споживання і відповідної поведінки вимагає багаторічного навчання, майже не піддається корекції, часто передається у спадок. Що і як людина повинна робити, як реагувати на ті чи інші ситуації - все це становить своєрідний кодекс честі та моралі, а іноді закріплюється в етикеті, наборі правил, які впорядковують взаємодію індивідів та їхню колективну поведінку.

За М. Вебером, основні риси статусних груп найбільшою мірою властиві станам феодального суспільства. їхнє становище в суспільстві, пільги та привілеї закріплені юридично, спираються на традицію і монопольне, ніким не заперечуване володіння благами, можливостями, ресурсами. У середньовічному Китаї основою статусу було не матеріальне багатство, а кваліфікація державних чиновників, яка вдосконалювалася тривалою гуманітарною освітою, навчанням літературному стилю ведення ділових паперів та каліграфії. Станом було і російське дворянство з його привілеями вільно розпоряджатися землею, карати та милувати кріпаків, повністю їм підвладних, а також обов'язком нести повинність державної служби. До того ж зубожілий дворянин залишався дворянином, злидні, що раптом випадали на його долю, не обмежували його привілеїв. Не обставини життя, а лише воля монарха могла позбавити статусу, який байдужий до економічних факторів.

Важливою соціальною функцією станів була охорона існуючих привілеїв, остаточне закріплення їх за собою. Мета полягала в тому, щоб не дати відмінностям у манерах і смаках можливості нівелюватись, зникнути, не піддатись тенденції до уніфікації, тобто зберегти соціальну дистанцію. Лише прагнення до такої мети ініціює процес перетворення станів на більш-менш закриті суспільні утворення пастоподібного типу з обмеженнями або навіть забороною контактів та шлюбів з представниками інших каст, із збільшенням кількості ритуальних дій та церемоній, розвитком культів тощо. Шлюб дворянина із селянкою, посполитого - з дочкою козацького полковника був винятком, слугував основою сюжетів народної любовної лірики та більш пізніх літературних творів.

Було б помилкою стверджувати, що час статусних груп залишився в минулому. Справді, в Середні віки кожний ремісничий цех мав відмінності в одязі, правах та привілеях. Наприкінці XVIII ст. у Росії та Україні знать (дворянство) відокремилась від черні (козаків, селян) життєвими звичаями, освітою, манерами та мовою, спрямовуючи повсякденне спілкування на європейський - німецький чи французький - лад. Нині обличчя суспільства визначає економічний устрій. Зрозуміло, що класи, професійні групи та категорії практично не мають ознак станів у розумінні володіння юридично закріпленими правами та життєвими можливостями. Настійливіше, ніж будь-коли, сучасні соціологи ведуть мову про настання "масового суспільства", "масової культури", підкреслюючи наростання одноманітності в житті суспільства та індивідів. Проте звідси не випливає, що сучасні спільноти, групи позбулися абсолютно всіх ознак груп "стилю життя".

Культурі та стилю життя "мас" сьогодні впевнено протиставляються культура і стиль життя "еліти". Услід за Вільфредо Федеріко Парето, до еліти зараховують, по-перше, незначну кількість індивідів, що досягли великих успіхів у своїй про* фесійній діяльності, здобувши непересічні результати. Це, як правило, генії і просто таланти, що виявляють неабиякі здібності в різних сферах діяльності: економіці, мистецтві, науці, спорті. По-друге, еліта - досить вузьке коло осіб, що мають державну та політичну владу в суспільстві. Престижний відпочинок і престижне споживання, наслідування високої моди стають можливими, тому що склалася індустрія задоволення смаків та домагань еліти, а ті, хто належить до неї, мають можливості та засоби культивувати такий стиль життя, який їм до вподоби.

Носієм ознак статусних груп є не лише еліта. В сучасних суспільствах ці ознаки іноді властиві етнічним групам, що зберігають традиційний спосіб життя та звичаї, надають перевагу усталеним і доступним заняттям. У такому становищі опинилися сьогодні в економічно процвітаючих країнах вихідці з країн, що розвиваються: турки у ФРН, мексиканці у США. Етнічні меншини взагалі є більш замкненими і досить стабільно відтворюють традиційний стиль життя - чи то природним шляхом, чи вимушено, під впливом зовнішніх обставин.

Крім того, становленню соціального порядку або, інакше кажучи, підвищенню значення розподілу авторитету, честі й слави сприяє економічна і політична стабільність на тлі надто уповільненого господарського зростання, як це сталося в 70-80-ті роки в СРСР. Честь і славу за економічні, будівельні та інші успіхи заведено було адресувати правлячій партії та її лідерам. Саме тоді розквітла система державного нагородження орденами і медалями, що сприяла формуванню статусних груп, причому декотрі з них починали "закриватися", обгрунтовуючи усіма доступними засобами та закріплюючи права на володіння ресурсами і можливостями. В колишньому СРСР цей процес обслуговували система прихованого розподілу дефіцитних матеріальних благ, "спеціальні" підприємства, які виробляли продукцію та надавали послуги для наділених владою прошарків, контроль над зарубіжними поїздками (обмеження виїздів), а також внутрішньо групові шлюби.

І навпаки, будь-які технологічні, економічні, політичні та соціальні перетворення порушують і послаблюють статусний порядок, висуваючи на передній план, про що й зазначав М. Вебер, класову ситуацію. 90-ті роки в Україні - це десятиліття формування нового економічного устрою, тобто розподілу багатства, престижу і стилю життя. З'ясувалося, що нові економічні групи населення, матеріальне існування яких грунтується на недержавних формах власності, досягаючи фінансового і матеріального добробуту, водночас утверджують себе і як статусні групи. Перетворення житла на товар, наприклад, відкрило нові можливості для територіального розосередження різних "класів" і груп населення.



Схожі статті




Соціологія - Макеєв С. О. - Статусні групи

Предыдущая | Следующая