Політологія - Гетьманчук М. П. - Розділ 6 ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

6.1.Політична свідомість

6.2.Політична культура

6.3.Особливості політичної культури сучасної України

6.1. Політична свідомість

Політична свідомість і політична культура як важливі поняття політологічної науки характеризують суб'єктивні аспекти політики. Вони охоплюють чуттєві й теоретичні, ціннісні й нормативні, раціональні й підсвідомі уявлення громадян. Ці поняття допомагають усвідомити й наповнити життям усебічні зв'язки людей з інститутами влади й між собою щодо участі у справах управління суспільством і державою. В умовах утвердження в Україні демократії політична свідомість і політична культура мають поступово вийти за межі звичайної сукупності офіційних норм і прикладів лояльного ставлення до влади, властивих тоталітаризмові. Досягти цього неможливо без усвідомлення особливостей функціонування вказаних соціально-політичних феноменів людського буття.

Згідно з визначенням, наведеним у політологічному словнику, політична свідомість - це опосередковані відображення політичного життя суспільства, суттю яких є проблема влади, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Політична свідомість тісно пов'язана з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що наявні в цій системі, станом освіти, культури. Сутність та зміст політичної свідомості відображено на схемах (рис. 6.1, а і б).

сутність та зміст політичної свідомості

Як важлива характеристика політичного життя суспільства, політична свідомість має певні особливості, умови виникнення та шляхи формування. Передумовою формування такої свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свої громадянські статус, позицію, а водночас - і реальну потребу, ба й необхідність впливати на владу. Основні етапи політичної свідомості зображено на схемі (рис. 6.2).

основні етапи політичної свідомості

Однак, якби не відбувалося формування політичної свідомості, жодний із цих шляхів не гарантує того, що в людини сформуються суто політичні погляди. Навіть будучи активним суб'єктом політичних відносин, індивід може спиратися не на політичну, а на так звану потестарну або протополітичну свідомість. Засадами потестарної свідомості можна визначити соціальну залежність та інтелектуальну нерозвиненість, відсутність особистої гідності, спрощені уявлення про сутність політичних процесів, нездатність оцінити значення особистих прав і свобод. Особи з потестарною свідомістю є найкращим грунтом для утвердження недемократичних політичних режимів.

Найважливішими ознаками потестарної свідомості є:

- ірраціональні принципи політичної поведінки;

- постійне звертання до суто емоційного сприйняття політичного життя;

- ставлення до власних політичних прав як до обов'язку перед суспільством;

- нетерплячість до урізноманітнення політичного життя;

- відсутність солідарності;

- нездатність до політичної організації.

Тому для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналітико - критичне ставлення до навколишнього середовища, дійсності та осмислення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, до якої людина належить. Важливу роль у цьому процесі мають відігравати владні структури, які повинні аналізувати стан політичної свідомості суспільства та формувати таку свідомість, яка б підтримувала соціально-політичну рівновагу та сприяла соціальному прогресові.

Політична свідомість виконує низку функцій, які описано на рис. 6.3.

функції політичної свідомості

Ступінь і спосіб реалізації політичною свідомістю вказаних функцій залежать від багатьох чинників, зокрема від того, в яких суспільних умовах вони реалізуються. Виконуючи ці функції, політична свідомість стає основним чинником мотивації поведінки групових та індивідуальних суб'єктів політики.

Політична свідомість є багатовимірним системним утворенням. Його багатоаспектність спричиняється до того, що в сучасній політологічній літературі це духовне явище називають по-різному: "переконання", "віра", "менталітет", "ідеологія", соціальна психологія. Якщо ми хочемо зрозуміти політичну свідомість як цілісність, необхідно розглядати її як відносно стійкий спектр рівнів, станів, типів свідомості, що зображено на рис. 6.4.

За ступенем відображення закономірностей політичної сфери в структурі політичної свідомості розрізняють теоретичний та емпіричний рівні.

Теоретичний рівень - це спеціалізована політична свідомість у формі різних ідей, концепцій, поглядів, учень. Цей рівень тісно пов'язаний з наукою та ідеологією правлячих угрупувань. Теоретичний рівень зорієнтований на розкриття суті політики, виявлення закономірних політичних тенденцій і процесів, можливих наслідків прийняття рішень. На грунті такої політичної свідомості визначаються і формуються політичні теорії, концепції, які втілюються в політичних деклараціях, програмах, доктринах.

подання політичної свідомості як відносно стійкий спектр рівнів, станів, типів свідомості

Усвідомлення політики на теоретичному рівні дає змогу ставити й вирішувати як стратегічні, так і тактичні цілі й завдання, коректувати політику на основі практичного досвіду.

Теоретична політична свідомість наявна у двох різновидах: ідеології та науки, до того ж остання, оскільки йдеться про суспільну науку, яка стосується діяльності людей, сама містить значні елементи нормативно-ціннісних, тобто ідеологічних підходів.

Для розуміння політичної ідеології та її функцій важливо з'ясувати відмінності між ідеологією та наукою. Якщо мета науки - об'єктивна істина, то мета ідеології - захист та обгрунтування інтересів певних соціальних сил. Захищаючи певний інтерес, ідеологи можуть і прагнуть використати досягнення науки. Однак повного збігу ідеології та науки бути не може бодай тому, що наука - єдина, тоді як інтереси різних соціальних груп помітно відрізняються.

Політична ідеологія, яку можна визначити як цілісну систему ідей, що виражають інтереси, ідеали, світогляд групових соціальних суб'єктів політики, обгрунтовує їхні скарги на політичну владу або на її використання. Для засвоєння змісту цього визначення пропонується схема (рис. 6.5).

Політичні ідеї - не реальність, а уявне бачення людьми тих чи інших явищ, станів, тобто ідеї завжди відрізняються від реальності, вони лише окреслюють бажання людини, спонукають її до дії з метою реалізації ідей, їх перетворення на реальні цінності.

За основу аналізу політичних явищ у сучасних суспільствах найчастіше беруть три групи цінностей: національна безпека й незалежність; економічний розвиток і добробут; свобода, права людини, конституційний лад. Деталізація ідеологічних цінностей, їх упорядкування є предметом оцінки окремих ідеологій чи політичних концепцій різних політичних груп, громадських організацій.

Існує декілька тлумачень ідеології як суспільного феномену. Прихильники розширеного тлумачення ідеології, зокрема Т. Парсонс, вважають, що ідеологія - це система цінностей, властива конкретному суспільству, яка орієнтує соціальну діяльність у певному напрямі.

Директивне тлумачення ідеології було притаманне марксистам. Вони намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості та вбачали в ній різновид наукового вчення, притаманний певному соціальному класові, насамперед пролетаріату.

Такі відомі вчені як М. Вебер, Е. Дюркгейм, К. Мангейм були прихильні до культурологічного тлумачення ідеології.

Ідеологія тісно пов'язана з політикою, однак це самостійні суспільні явища. Утвердження в політиці однієї ідеології означає заперечення різноманітності політичних та інших інтересів у суспільстві, що не може не призвести до посилення політичної напруги, нестабільності. Перехід від тоталітаризму до демократії передбачає відхід від монополії однієї ідеології в напрямі широкого розвитку ідейного і політичного плюралізму.

Підгрунтям емпіричного рівня політичної свідомості є повсякденний практичний досвід соціальних спільнот та окремих людей. Цей рівень відображає політичну дійсність у формі спостережень, уявлень, ілюзій, переживань. З емпіричним рівнем пов'язана буденна політична свідомість. Її часто ототожнюють із буденною свідомістю, але це - різні поняття. Буденна свідомість не є емпіричною, бо містить ідеологічні та теоретичні елементи. Буденна політична свідомість - сукупність ідей, уявлень, поглядів, які виникають безпосередньо з буденної практики. Це надає їй особливої динамічності, гнучкості, здатності чуттєво реагувати на зміну політичних умов. Унаслідок цього буденна свідомість має помітний, а інколи й вирішальний, вплив на політичне життя суспільства.

політична ідеологія: рівні реалізації, форми впливу, основні функції

Неабияке значення має масова політична свідомість, яка відображає зміст і рівень потреб та уявлень широкого загалу, суспільства загалом про способи задоволення цих потреб через політичну діяльність. Її змістом є політичні орієнтації, тобто нормативні уявлення людей про відповідні їхнім уявленням цілі політичної діяльності та прийнятні для них засоби досягнення цих цілей.

Основними складовими масової політичної свідомості є:

- формування потреб і соціальних очікувань;

- прийняття ролей, актуалізація потреб під впливом цих ролей;

- формування ціннісної орієнтації, що відповідає ієрархії потреб і прийнятим соціальним ролям;

- ідентифікація "своєї" соціальної групи відповідно до прийнятих ролей і ціннісних орієнтацій;

- усвідомлення власних інтересів у соціально-політичній сфері на основі системи потреб, ціннісної орієнтації й характеру групової самосвідомості;

- оцінка наявних у конкретній соціальній ситуації можливостей впливати на політичну діяльність у напрямі, що відповідає усвідомленим інтересам;

- прийняття системи соціально-політичних цінностей і установок, що формують політичну орієнтацію.

Масову політичну свідомість потрібно розглядати як важливу форму вияву реальної свідомості суспільства, яка зумовлює мотиви дійсності й поведінки людей. За станом масової політичної свідомості (пануючою в суспільстві атмосферою, настроями, громадською думкою) можна робити висновки про політичну свідомість у певний історичний період розвитку суспільства.

Труднощі в аналізі масової політичної свідомості зумовлені надзвичайною суперечливістю цього феномену. В масовій політичній свідомості завжди є протилежні, часто несумісні погляди й уявлення. Формування і розвиток масової політичної свідомості передбачають засвоєння кожним поколінням - у процесі його соціалізації - політичних уявлень і цінностей, які були раніше засвоєні конкретною соціальною групою, зіставлення цих цінностей та уявлень із власним досвідом, вибіркове засвоєння через цей досвід цінностей і уявлень, що поширюються через засоби масової інформації і, врешті, модифікація в самій масовій свідомості отриманих політичних установок. Поряд з багатьма прогресивними, новітніми ідеями, поглядами, позитивними почуттями і настроями, простежуються негативні реакції, консервативні й навіть реакційні погляди.

Специфічним виявом суспільної і насамперед масової політичної свідомості є громадська думка. Вона відображає ставлення народу або певної його частини до суспільних справ, тобто це своєрідна сукупна, надособистісна позиція, погляд конкретної спільноти щодо тих чи інших явищ, подій, суспільно - політичних ситуацій. Вплив громадської думки на політику залежить від політичного режиму. Громадська думка існує тоді, коли різні думки можуть бути виражені публічно, а узгоджують їх зіставленням різних позицій. Важливу роль у цьому процесі відіграють незаангажовані засоби масової інформації.

Складова політичної свідомості - політична психологія, яка є відображенням конкретних, чуттєво зафіксованих фактів політичного життя та їх оцінки людьми на основі власного безпосереднього життєвого досвіду і своєї практичної вигоди.

Найчастіше політична психологія виявляється у політичних настроях. Реальний зміст політичних настроїв, емоційно забарвлених ставлень та оцінок громадян є радше відображенням духовної консолідації класу, нації, держави як суб'єктів політики, їх спроможності виконувати ті чи інші політичні функції, ніж наслідком ідеологічних впливів.

Неабияк на масову політичну свідомість суспільства впливає його архетип. Архетип - це первинний глибокий пласт колективно-підсвідомого, який через символи, образи та міфи відображає попередні образи історичних нашарувань. Архетип часто як неусвідомлена сила визначає людські почуття, думки, дії у політичній сфері, особливо в кризових ситуаціях.

На думку вчених О. Донченка та Ю. Романенка, навіть в умовах сучасної України постійно присутній вплив архетипу переваги уречевленого над процесуальним (минулого над майбутнім), що виявляється в некритичному традиціоналізмі, консерватизмі вчинків, пасивності; архетип анігілятивної рівності - байдужість, нехтування стратегічними інтересами, конформізм; архетип "героїзованого злочинця" - авантюризм, зрадливість, етичний "хамелеонізм" (стрибкоподібна зміна ціннісних орієнтацій та поведінки, навіть у зрілому віці); архетип долі, що, насамперед, виявляється у виразній аполітичності.

Досить часто в політичній діяльності для впливу на масову свідомість вдаються до використання міфів. Політичний міф - це. форма колективної психіки, яка пояснює політичну реальність цілісними чуттєво-образними засобами.

У політичні міфі люди вірять, оскільки це дає змогу зрозуміти невідоме або віддалене минуле, не вдаючись до детального його аналізу, а спираючись на ірраціональні засоби віри.

Основні типи політичних міфів: головні, або провідні; за структурою "ми і вони"; героїчні; псевдоміфи.

Головні, або провідні міфи, дають змогу в той чи інший спосіб формувати, спрямовувати колективну, загальнонародну свідомість. До них належать міфи про окремі нації (наприклад, про великі переваги американської нації), держави, політичні устрої, режими, форми правління.

Міфи за структурою "ми і вони" створюють та використовують винятково з метою виокремлення окремих структур, їх протиставлення. Наприклад, політичні партії, групи тиску надто часто використовують міфи "ми і вони" під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки з однією метою - подати себе у виграшному вигляді, кращій ситуації, ніж своїх опонентів.

Героїчні міфи пов'язані насамперед із конкретними політичними лідерами, яких подають у масовій свідомості як непересічних особистостей, що мають стати взірцями для наслідування.

Псевдоміфи - це міфи короткотривалої дії. Скажімо, під час виборів багато політичних діячів та політичних сил формують і поширюють думку, що "лише вони" здатні вирішити проблему безробіття (підвищити заробітну платню та пенсії; подолати корупцію тощо).

Велику роль у сприйнятті політичних явищ та процесів відіграє стереотип. Політичні стереотипи - це схематичні, стандартизовані, стійкі образи чи уявлення про політичні стосунки і способи вирішення політичних проблем, які утворилися на основі минулого досвіду і сприймаються людьми некритично. Вони виникають з консервативної масової політичної свідомості, яка не встигає адекватно оцінювати нову політичну ситуацію. У стереотипах можуть переплітатися як істинні, так і хибні, спрощені або викривлені образи політичного минулого, що можуть мати як позитивне, так і негативне навантаження.

Стереотипізація відбувається переважно на рівні політичної свідомості. Особливо інтенсивно цей процес відбувається в умовах політичного протистояння й боротьби, коли сторони, що протистоять одна одній, сприймаються не в безпосередньому зв'язку з їх конкретною діяльністю в минулому або з їх позицією у конкретній ситуації, а відповідно до їх усталеного образу, що зорієнтований на певний стереотип. Спираючись на стереотипи, людина без особливих розумових зусиль може зіставити особисту оцінку будь-якого явища з політичною ціннісною шкалою своєї групи, суспільства загалом.

Невід'ємною рисою стереотипізованої політичної свідомості є спрощення складної та суперечливої політичної дійсності, що не дозволяє індивіду адекватно реагувати на перехідні та проміжні етапи розвитку ситуації або явища. Стійкість стереотипів створює бар'єр для сприйняття нової інформації, особливо якщо вона пов'язана з необхідністю відмовитися від конкретного стереотипу або навіть від системи стереотипних уявлень. Поведінкові реакції, які виникають у таких ситуаціях, є ірраціональними і навіть сприяють утворенню таких специфічних політичних груп, як натовп, маса.

Засвоєння чи відкидання політичних стереотипів відбувається на індивідуальному рівні політичної свідомості. У її структурі можна виокремити три групи однорідних елементів:

- політичні знання;

- політичні оцінки;

- політичні настанови.

У процесі відображення різних політичних явищ індивід набуває (з власного досвіду або через засвоєння загальних знань) певних відомостей про політичну сферу суспільства чи її окремі елементи. Загалом ці відомості й становлять політичні знання особистості. Але людина не лише засвоює та репродукує у процесі діяльності певні знання, а й критично їх переосмислює, зіставляючи із власним практичним досвідом, поглядами, переконаннями. Завдяки цим процесам і виробляються політичні оцінки як складова ставлення людини до політичного оточення. Політичні настанови відображають не

Лише суб'єктивну готовність до реалізації певної моделі знань і оцінок, а й схильність до вироблення певних уявлень про політику, оцінки тих чи інших явищ політичного життя.

Загалом, формування такого складного комплексу як індивідуальна політична свідомість є водночас процесом і результатом політичної соціалізації.



Схожі статті




Політологія - Гетьманчук М. П. - Розділ 6 ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

Предыдущая | Следующая