Педагогіка - Зайченко І. B. - 7.2. Основні дидактичні концепції

Процес навчання грунтується на психолого-педагогічних конце­пціях, які часто називають також дидактичними системами. Дидак­тична система - це сукупність елементів, які утворюють єдину цільну структуру, що слугує досягненню завдань навчання. Опис системи передбачає характеристику мети, завдань, змісту освіти, дидактичних процесів, методів, засобів, форм навчання і її принципів. Узагальнюючи існуючі дидактичні концепції, необхідно виділити три найвизначніші: Традиційну, педоцентричну і Сучасну. Кожна з них складається з ряду напрямів, педагогічних теорій. Поділ концепцій на три групи здійснено на основі того, як трактується процес навчання, об'єкт і предмет дидактики.

В Традиційній системі навчання визначальна роль належить викладанню, діяльності вчителя. її визначають дидактичні концепції таких педагогів, як Я. А. Коменський, Й. Г. Песталоцці і особливо И. Ф. Гербарт, а також дидактика німецької класичної школи.

В Педоцентричній концепції головна роль у навчанні належить діяльності дитини. Основою цього підходу є система Д. Дьюї, трудова школа Г. Кершенштейнера, В. Лая - теорії періоду шкільних реформ початку XX ст.

Сучасна дидактична система грунтується на положенні про те, що викладання і навчання є невід'ємними складовими процесу навчання, а їх дидактичний взаємозв'язок у структурі цього процесу є предметом дидактики. Сучасну дидактичну концепцію визначають та­кі напрями, як Програмоване, проблемне, розвиваюче навчання (П. Гальперін, Л. Занков, В. Давидов), Гуманістична педагогіка (К. Роджерс), Когнітивна психологія (Дж. Брунер), Педагогічна техно­логія, педагогіка співробітництва вчителів-новаторі в 80-х pp. в СРСР.

Традиційну дидактичну систему пов'язують з іменем И. Ф. Гербарта, який обгрунтував систему навчання, що використову­ється в Європі донині. Метою навчання за Й. Гербартом є формування інтелектуальних умінь, уявлень, понять, теоретичних знань. Разом з тим, він запропонував Принцип виховуючого навчання: організація навчання і весь порядок в навчальному закладі повинні формувати морально сильну особистість. Навчання повинно бути виховуючим, пов'язувати знання з розвитком почуттів, волі. Сьогодні це називають мотиваційно-потребнісною сферою особистості.

Для досягнення відзначеної мети процес навчання за Й. Гербартом повинен будуватися за чотирма формальними ступеня­ми, які визначають його структуру. Ступінь Ясності: виділення мате­ріалу, його розуміння й поглиблене вивчення. Ступінь Асоціації: зв'язок нового матеріалу з наявними знаннями. Ступінь Системи: формулювання понять, висновків, законів. Ступінь Метода: розуміння теорії, використання її в нових умовах, явищах, ситуаціях. Висловлю­ючись сучасною мовою, структурними елементами навчання є: Викла­дання, розуміння, узагальнення, використання. Вони рекомендують­ся як обов'язкові, незалежно від рівня і предмета навчання. Логіка процесу навчання, таким чином, полягає в русі від подання матеріалу через пояснення до розуміння і узагальнення. Неважко бачити в цьому схему більшості уроків і сьогодні.

Безсумнівно, ця теорія сприяла впорядкуванню, організації про­цесу навчання, регламентації раціональної діяльності вчителя в проце­сі навчання. Дидактику Й. Гербарта характеризують такі поняття, як Управління, керівництво вчителя, регламентація, правило, припис. И. Гербарт прагнув організувати і систематизувати діяльність учителя, що було важливо для дидактики. Це тим більше мало значення, оскі­льки він обгрунтував ступені навчання на психологічному аналізі і вченні про психічні процеси формування знань, а також на філософсь­ко-етичних уявленнях про особистість. Однак, етика і психологія И. Гербарта мала ідеалістичний і метафізичний характер, що послабля­ло Його дидактичну систему.

До початку XX ст. ця система різко критикувалася за вербалізм, книжність, інтелектуалізм, авторитаризм, відірваність від потреб та інтересів дитини і життя, за те, що вона ставила за мету передачу готових знань, не залучаючи дитину до активності, не сприяла розвит­ку мислення і самостійності учня. Тому на початку XX ст. народжу­ються нові підходи.

Виділяється, перш за все, Педоцентрична дидактика. Її назива­ють також Прогресивістською, реформаторською, навчанням за допо­могою дії, педагогікою дії і появу пов'язують з іменем американського педагога Д. Дьюї, праці якого мали великий вплив на західну школу, особливо американську. Назву "педоцентриська" вона отримала тому, що Д. Дьюї запропонував організовувати процес навчання на основі потреб, інтересів і здібностей дитини. Метою навчання мав бути розвиток загальних і розумових здібностей, різноманітних умінь дітей. Педоцентризм є напрямок у педагогіці, який розробляє проблеми навчання й виховання, беручи за основу особливості дитини. Педоцентриська дидактика стала реакцією педагогів XX ст. на гербартіанську модель навчання, яку педацентристи називали "школою книжного навчання" і протиставляли їй "школу праці, життя".

На думку представників нової педагогіки, головною проблемою дидактики стала активізація учня в процесі навчання. Необхідно було зробити так, щоб навчання мало самостійний, природний, спонтанний характер. Для цього його необхідно будувати не як подання інформа­ції, заучування і відтворення готових знань, а як відкриття, отримання їх учнями в процесі спонтанної діяльності. Звідси назва - "навчання за допомогою дії".

Структура процесу навчання має такий вигляд: відчуття труд­нощів у процесі діяльності, формулювання проблеми і суті утруднен­ня, пошук і перевірка гіпотез, спрямованих на розв'язання проблем, висновки і нова діяльність у відповідності з отриманими знаннями. Етапи процесу навчання відтворюють мислення дослідника, науковий пошук. Цей підхід викликав зміни в змісті, методах і організаційних формах навчання. Один з реформаторів В. Лай виділяв у процесі навчання три етапи: Сприймання, Переробку, Вираження. Особливого значення він надавав "вираженню", розуміючи під цим різноманітну діяльність дітей на основі знань: твори, малюнки, театр, практичні роботи, називаючи це "педагогікою дій".

Безсумнівно, такий підхід сприяє активізації пізнавальної діяль­ності, розвитку мислення, уміння вирішувати проблеми, дозволяє всебічно розвивати учнів, робить процес навчання цікавим. Однак, абсолютизація такої дидактики, поширення її на всі предмети й рівні викликає заперечення: переоцінка спонтанної діяльності дітей і на­дання переваги в навчанні їх інтересами не забезпечує систематичнос­ті й ефективності навчання, обумовлює випадковий вибір матеріалу, вчитель відсувається на задній план, перетворюючись у консультанта, що не сприяє підвищенню рівня навчання"

Таким чином, дидактика має дилему: або забезпечувати систе­матичну, загальну фундаментальну освіту на високому академічному рівні методом директивного навчання - і втратити індивідуальність, психологічну своєрідність і розвиток особистості, або надати вільну ініціативу дитині в навчанні, висуваючи на перший план її потреби, практикуючи навчання за допомогою дії, і втрачаючи систематичність у знаннях учнів, знижуючи рівень освіти в школах.

Наявність проблем у педоцентричній і традиційній концепціях змушують шукати шляхи їх вирішення. Друга половина XX ст. харак­теризується розвитком дидактичної думки як у колишньому СРСР і, зокрема в Україні, так і за рубежем. Поступово вимальовуються кон­тури сучасної дидактичної системи. І хоча єдиної дидактичної системи в науці поки що немає, є ряд теорій, у яких є дещо спільне. Мета і завдання навчання в більшості підходів передбачають не лише форму­вання знань, але й інтелектуальних, трудових, художніх умінь, зага­льний розвиток учнів. Зміст освіти практикується переважно предмет­ний, хоча мають місце інтегративні курси і в початкових, і в старших класах. Процес навчання повинен адекватно відповідати меті й змісту освіти і тому трактується як двобічний і керований учителем. Учитель керує навчально-пізнавальною діяльністю учнів, організує й забезпе­чує її реалізацію, стимулюючи самостійну роботу учнів, уникаючи крайнощів традиційної ілюстративної й реформаторської дослідниць­кої дидактики і використовуючи їх досягнення.



Схожі статті




Педагогіка - Зайченко І. B. - 7.2. Основні дидактичні концепції

Предыдущая | Следующая