Педагогіка - Пальчевський С. С. - Дидактичний принцип свідомості та активності учнів в навчанні

Нерідко називали і продовжують називати провідним (Г. І. Щукіна, М. МФіцула та ін.). Виник він і розвивався як протидія догматизму і пасивній ролі учня у процесі навчання. Різнобій у його трактуванні призвів до однобокого і неправильного розуміння цього принципу, тим паче у такому поєднанні понять, як це має місце у назві. У вітчизняній педагогіці досить поширеним стало твердження, згідно з яким успішному засвоєнню знань, умінь і навичок на уроці, активності учнів сприяє роз'яснення вчителем мети, цілей, завдань навчання і глибоке усвідомлення їх учнями. Учителі старшого покоління пам'ятають ті часи, коли за обов'язкове вважалося перед початком уроку записувати на класній дошці цілі та завдання уроку. В категоричності такого підходу у свій час сумнівався В. О. Сухомлинський. ,Чому мої діти так легко запам'ятовували букви, навчилися читати і писати? - запитував він своїх читачів. - Тому, що перед ними не ставили цілі зробити це. Тому, що кожна буква для дитини була втіленням яскравого образу, який викликав почуття захоплення. Якби я кожний день давав дітям-дошкільникам, порцію знань" - показував букву і вимагав запам'ятати її, нічого б не вийшло. Це, звичайно, не означає, що треба ховати від дитини ціль. Учити потрібно так, щоб діти не думали про ціль - це полегшує розумову працю" (Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям, - K. t 1989. - С 105).

Якщо розуміти цей принцип як керівництво до використання у процесі навчального пізнання лише чинників свідомості, то це суперечило б природі людського пізнання, для якого характерна синергія свідомого-парасвідомого, у той час, коли таке розуміння розділяло б їх "китайською стіною". Якщо ж пов'язувати його із формуванням свідомої мотивації у ставленні до навчання, тоді втрачається "коріння" останньої, яке, згідно з прийнятими у філософії сучасної освіти уявленнями, лежить у тій "живій інтенції" учня, суть якої неможливо розкрити ".. .логічними формами пізнання або мовою", оскільки вона є ".. .неусвідомленою спрямованістю мислення, намірами життєдіяльності" (Путай B. C.. Філософія сучасної освіти. - К., 1995. - С 91). До того ж не слід забувати, що одним із головних завдань школи є виховання у підростаючої людини здатності до індивідуальної творчості, якої настійливо вимагає життя на кожному кроці, примхами долі пропонуючи людині серію її особистісних унікальних проблем та ситуацій. А загальноприйнятої методології розвитку творчої особистості не створено до сьогодні, оскільки суть будь-якого виду творчості зводиться до розвитку творчої інтуїції, яка, згідно з Ейнштейном, є "нелогічною і нераціональною формою мислення", механізми якої не можна розкрити в якихось раціональних її формах, хоч А. Г. Спіркін і вважає, що вона є начебто "згорнутою логікою мислення".

Оскільки наукою давно доведений діалектичний взаємозв'язок між свідомим та парасвідомим, невіддільність їх одне від одного, то це примушувало дидактія час від часу вносити певні корективи у розуміння цього принципу. Наприклад, Г. І. Щукіна, називаючи принцип свідомості та активності провідним у той же ж час зауважувала: "Принцип свідомості та активності вимагає глибокого проникнення вчителя у внутрішні процеси розуміння і осмислення учнями всієї складної системи зв'язків у пізнанні" (Щукина Г. И. Педагогика школы. - М., 1977. - С. 196). Зрозуміло, що така система зв'язків аж ніяк не могла бути осторонь процесів парасвідомості.



Схожі статті




Педагогіка - Пальчевський С. С. - Дидактичний принцип свідомості та активності учнів в навчанні

Предыдущая | Следующая