Основи охорони праці - Запорожець О. І. - 15.3. Установки гасіння пожеж на складах ПММ

Повітряно-механічну піну на поверхню нафтопродуктів, що горять на складах ПММ, застосовують установками: стаціонарними автоматичного пожежегасіння, стаціонарними неавтоматичного пожежегасіння і пересувними.

Установка пожежегасіння стаціонарна автоматична (рис.15.1.) складається з ємкості для води 1, насосної станції 2, в якій розміщуються насоси, що автоматично включаються 5, ємкості з піноутворювачем 8 і дозатором 4. Від насосної станції водний розчин піноутворювача по системі трубопроводів подається до кожного резервуара або об'єкта. У системі встановлені датчики-сигналізатори 9, які під час пожежі спрацьовують. У вузлі пуску 7 включається подача водного розчину піноутворювача в піногенератори 5 (вони стоять на резервуарах 10 з горючими рідинами).

схема стаціонарної автоматичної установки для гасіння пожеж в резервуарах

Установки автоматичного пожежегасіння стаціонарні призначені для гасіння пожежі нафтопродуктів в резервуарах місткістю більш як 5000 м3, а також в будівлях і приміщеннях.

Приміщення, що підлягають обладнанню стаціонарними установками автоматичного пожежегасіння, такі:

- споруди насосних станцій нафтопродуктів на складах ПММ і резервуарних парків магістральних нафтопродуктопроводів, каналізаційних насосних станцій з перекачки неочищених виробничих стічних вод і уловлених нафтопродуктів;

- приміщення для насосів і вузлів засувок з площею підлоги більше за 300 м2.

- будівлі насосних станцій резервуарних парків магістральних нафтопроводів;

- приміщення для насосів і вузлів засувок на станціях з подачею більше за 1200 м3/ч;

- будівлі складські для зберігання ПММ в тарі;

- приміщення площею більше 500 м2 для нафтопродуктів з температурою спалаху до 120 °С;

- приміщення більше 750 м2 для інших нафтопродуктів;

- інші будівлі складу: розливні, роздавальні тощо;

- виробничі приміщення площею більше 500 м2, в яких є нафтопродукти більше 15 кг/м2.

Неавтоматичні стаціонарні установки неавтоматичного поже-жегасіння відрізняється від автоматичних тим, що на резервуарах відсутні стаціонарно змонтовані генератори піни і система автоматичного управління. У цих установках на розчинопроводах встановлюються пожежні гідранти або стояки, обладнані з'єднувальними головками для підключення пожежних рукавів і генераторів піни під час пожежі. Стаціонарні установки неавтоматичного пожежегасін-ня передбачаються для гасіння пожежі підземних резервуарів місткістю 5000 м3, а також на складах I і II категорій зливно-наливних естакад для залізничних і автомобільних цистерн.

Пожежні автомобілі та мотопомпи належать до пересувних установок Пересувні установки пожежегасіння використовуються для гасіння пожежі наземних і підземних резервуарів місткістю до 5000 м3;

- насосних станцій нафтопродуктів, що розміщуються на відкритих майданчиках або під навісами;

- зливно-наливних естакад для залізничних і автомобільних цистерн складів III категорії.

Пересувні установки використовують, крім того, в приміщеннях (рис.15.2), якщо їх площі і продуктивність насосної станції менші за обумовлені.

Генератори піни середньої кратності (рис.15.3) застосовуються для отримання повітряно-механічної піни середньої кратності з водного розчину піноутворювача ПО-1.

Генератор піни складається з відцентрованого розпилювача 4, корпуса 3, набору сіток 2 і сопла 1, що призначений для підвищення дальності польоту струменя. Найбільш розповсюдженими генераторами піни є: генератори ГПС-200, ГПС-600, ГПС-2000.

Генератори піни різняться за витратами водного розчину піно-утворювача, що становлять: ГПС-200-1,6-2; ГПС-600 - 5-6; ГПС-2000 - 17-20 л/с. Рекомендований тиск розчину у розпилювача становить 40 1 04-60 1 04 Па, а кратність піни - 70-100. Стаціонарні генератори піни на резервуари встановлюються із з'єднувальними головками на трубопроводі, що підводить розчин піноутворювача.

Трубопровід виводиться за обвалування 3 (рис.15.2) резервуара 1, де до нього через з'єднувальну головку за допомогою пожежного рукава 6 підключається пожежний автомобіль 5 для подачі в генератори піни 2 розчину піноутворювача. Розчин піноутворювача перетворюється в генераторі піни на повітряно-механічну піну, яка розтікається по поверхні рідини, що горить, і гасить її.

схема подачі водного розчину піноутворювача в стаціонарний генератор піни від пожежного автомобіля

З метою рівномірного розподілу повітряно-механічної піни по поверхні нафтопродукту, що горить, генератори піни встановлюють на даху резервуара (рис.15.4) рівномірно по периметру. Монтаж генераторів піни, приладів сигналізації про пожежу, трубопроводів на резервуарах виконують відповідно до Рекомендацій щодо обладнання резервуарів засобами пожежегасіння на складах ПММ. Піноге-нератор врізається в металевий короб (рис.15.5), який приварюється до вікна, вирізаного в даху резервуара, і піна в нього подається через це вікно. Гасіння пожежі резервуарного парку або залізничної естакади, обладнаної зливно-наливними пристроями, з обох боків може облаштовуватись по території складу ПММ кільцева мережа розчи-нопроводів з розгалуженнями до окремих будівель і споруд, в тому числі і до резервуарів з неавтоматичною стаціонарною системою по-жежегасіння.

Розчинопровід прокладається навколо резервуарного парку за межами обвалування. Від двосторонньої заливно-наливної залізничної естакади розчинопровід прокладається на відстані більше 10 м. До наземних резервуарів місткістю більше 1000 м3 і до будівель складу, що розміщуються на відстані більше 200 м від кільцевого розчинопроводу, прокладається по два тупикових відгалуження від різних ділянок кільцевої мережі розчинопроводу.

Подача піни в резервуари, що горять, здійснюється механізованими або ручними пінопідйомниками. Вони являють собою підіймально-закидний пристрій, за допомогою якого подають піну через борт резервуара з нафтопродуктом, що горить.

З метою ліквідації невеликих пожеж на самому початку їх виникнення застосовуються первинні засоби пожежегасіння. Найбільш поширеними є ручні й пересувні вогнегасники: хімічні пінні - ОХП-10, ОП-М, ОП-9ММ; повітряно-пінні ОВП-5, ОВП-10, ОВП-100, ОВП-250;вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8, ОУ-25 (УП-1), ОУ-80 (УП-2М), ОУ-400 (УП-8); аерозольні ОА-1, ОА-3, ОА-5, ОА-10, ОА-50; порошкові ОПС-10, ОППС-100. Цифра у маркуванні вогнегасника вказує на початковий об'єм вогнегасильної речовини.

Правила застосування вогнегасників: Якщо невідомим є спосіб застосування вогнегасника, то слід, по-перше, ознайомитись з інструкцією щодо його використання; по-друге, вогнегасник необхідно приводити в дію після того, як його доставлять до місця пожежі; по-третє, вміст вогнегасника треба подавати з навітряного боку, підійшовши якомога ближче до вогнища пожежі.

Усі вогнегасники поділяються на хімічні, пінні, повітряно-пінні, вуглекислотні, хладонові, порошкові. За використанням поділяються на ручні (переносні) і пересувні. Хладонові вогнегасники використовують галоїдовуглеводневі сполучення. Основними компонентами цих сполучень є бромистий етил, бромистий метил і фреон 114В2. Ці речовини мають дуже високу вогнегасну дію більш ніж двоокис вуглецю і застосовуються для гасіння для гасіння ЛЗР і електроустановок під напругою до 380В. Хладонові вогнегасники можуть застосовуватися в широкому діапазоні температур від 60 до

550 °С (табл.15.3).

Таблиця 15.3

Норми оснащення вогнегасниками складів ПММ

Продовження табл. 15.3



Схожі статті




Основи охорони праці - Запорожець О. І. - 15.3. Установки гасіння пожеж на складах ПММ

Предыдущая | Следующая